Останніми роками загибель журналістів, політиків, бізнесменів в Україні стає звичайним явищем. Тому аж ніяк не дивно, що до редакції «ГУ» надходить велика кількість тривожних листів, у яких автори просять не обмежуватися передруком лише сухого офіціозу про ті чи інші резонансні справи, а по можливості «копати» глибше, тобто до самої суті проблеми.
І от сьогодні спеціально для вас — зустріч з відомим в Україні та за її межами парапсихологом, головним експертом Міжнародної академії біоенерготехнологій Юрієм БатулІним, котрий давно вже займається паранормальним аналізом різних «таємничих смертей».
— Юрію Павловичу, у багатьох, напевно, упам’ятку сенсаційні публікації у пресі про результати вашого розслідування загибелі колишнього депутата, професійного юриста Володимира Суміна. До речі, за цю гучну справу ви тоді взялися на чиєсь конкретне прохання?
— Навпаки. Щоб залишатися незалежним парааналітиком, я стараюся не відгукуватися на приватні прохання. До того ж мене не цікавлять усі підряд «загадкові смерті», та й, власне кажучи, таких нині навколо нас — хоч греблю гати. Тож головним об’єктом моєї уваги зазвичай є лише ті випадки, де простежується якийсь спрямований психовплив. Така практика мені просто конче потрібна — інакше можна втратити свої екстрасенсорні навички.
— А журналісти були об’єктом ваших досліджень? Якщо так, то хто?
— З українських — це насамперед Іван Грушецький (з Черкас) і Георгій Гонгадзе. Далі — Вадим Бойко, який працював, як відомо, на Хрещатику, 26 і який мав справу з оповитим таємницями кабінетом №48. Після нього — два «самоповішанці» Петро Шевченко і Михайло Коломієць. І от останній випадок з Карачевцевим.
— До речі, як свідчать офіційні повідомлення мас-медіа, Володимир Карачевцев повісився удома на ручці холодильника. Чи не простежується тут, на вашу думку, якогось цільового біоінформаційного впливу іззовні?
— Ні. У принципі, цей випадок для мене як парапсихолога взагалі не мав би особливого інтересу... Якби не деяка аналогія з такою ж сумною долею його, якщо можна так сказати, попередника Михайла Коломійця. Міркуйте самі. Обидва журналісти на професійному рівні були причетні до якоїсь небезпечної інформації. Коломієць —про розгалужені комерційні структури Хорошковського, а Карачевцев — про місцеву мелітопольську мафію. Він, наприклад, не раз викривав корупціонерів серед найвищих посадових осіб міста, які тут і там продавали державну власність за безцінь. Тобто обоє вони непрямо, за родом служби, виявилися утягненими в якусь аферу, оприлюднення подробиць якої для самих журналістів (утім, не тільки для них) було дуже небажане. Й отут простежується скоріше дуже схожа методика суто психологічного впливу — без залучення «тонких матерій». І завершили (підштовхнувши фактично до суїциду!) цю темну справу свої ж. Але аж ніяк не сторонні.
— А в чому, до речі, полягають відмінності між згаданим вами паранормальним впливом і більше, чи що, звичайним — психологічним?
— Головна відмінність у тому, що останній здійснюється за заздалегідь розробленою схемою і до того ж, як правило, при особистому контакті (рідше — телефоном). А паранормальний може чинитися на жертву і самим недоброзичливцем, і за допомогою сучасних технічних засобів (квантових генераторів), зокрема й на відстані. Тобто тут уже працює програма — і якщо вона ляже на сприятливий ґрунт, позбутися її самостійно жертві не вдасться.
— Юрію Павловичу, ви розповідаєте про методики, які, чесно кажучи, мало кому з рядових читачів відомі. Невже вони і справді є в сьогоднішній нашій дійсності?
— Поза всякими сумнівами! Хоча, якщо подивитися на це питання з другого боку, то в давнину все-таки було простіше, бо їх негативний вплив стримувався тоді суворим дотриманням багатьма глибоковіруючими людьми основних християнських заповідей, та й власною кармічною відповідальністю. Проте нині більшість колишніх найцінніших досягнень цілительсько-чаклунської практики перестала нібито вже вписуватися в догмати сучасної науки. В результаті такі унікальні пси-методи використовують тепер, по суті, де завгодно і як завгодно. Візьмімо, зокрема, для наочного прикладу сферу конкуренції і бізнесу. Сюди вони втерлися, хоч і порівняно недавно, але вже доволі міцно. Тим паче що для багатьох кримінальних ділків це навіть зручно тим, що не потребує значних витрат, а головне — не створює великого шуму: мовляв, слабкі люди залишають життя добровільно. Та воно і справді відповідає реаліям, якщо, звичайно, не поставити собі цілком природне запитання: хто і як зробив нормальних, енергійних людей слабкими і нікчемними?
— А що, Коломієць, Шевченко і Карачевцев теж були, на вашу думку, із «слабаків»?..
— Сильні так просто з життя не ідуть — вони борються до кінця, хоч би яке важке й небезпечне воно було. І не треба тут плутати моральну порядність цих людей з їх подавленим (не зі своєї, зрозуміло, вини) психічним станом. Так, спеціально зроблений мною аналіз віршів Т. Шевченка, наприклад, дав змогу наочно переконатися у надзвичайній уразливості його душі і частих невмотивованих перепадах настрою. Та й узагалі, зарано, їй-богу, викинули ми все-таки на смітник історії стійкий непохитний образ Павки Корчагіна!
— Однак поки що остаточно не встановлено, що це було самогубство...
— Стовідсотковий суїцид! Хоча це думка дослідника, а не слідчого. Але саме тому об’єктивність для мене — понад усе. Та навіть самогубства, як на те вже пішлося, теж бувають різні: і від фатальної безвиході в житті, і від моторошного нестерпного страху, нарешті, внаслідок свідомого придушення волі кимось з боку...
— До речі, а якщо такий вплив ззовні в досудовому розгляді все-таки вдасться довести?..
— Все одно сам по собі цей факт смерті буде кваліфіковано як самогубство — з деякими, щоправда, додатковими роз’ясненнями. Такий сьогодні чинний закон.
— Даруйте, але те, що сталося з Володимиром Карачевцевим, цілком, виходить, може статися і з іншими його колегами. То чи є узагалі вихід із таких ситуацій?
— Безперечно! Безвиході в людини, котра перебуває на волі, апріорі бути не може. Навіть найдосконаліші методики, грунтовані на навіюванні, шантажі, залякуванні, гіпнозі, програмуванні, загалом нейтралізовувані.
— Якщо можна, зупиніться, будь ласка, на цьому докладніше.
— На ваше прохання пропоную кілька простеньких, але потрібних порад, які, думаю, неодмінно допоможуть в екстремальних обставинах не тільки журналісту, а й будь-якій порядній людині:
1. Одразу після ознайомлення з небезпечною інформацією потрібно негайно «вирубати» канал її одержання, а заодно і решту, через які цю саму інформацію можуть ще раз продублювати. У жодному разі не входьте в Інтернет.
2. Обов’язково поділитися з кимось отриманою інформацією, розділивши з цією вірною вам людиною весь реальний та уявний страх і ризик. Якщо зробити це з якоїсь поважної причини неможливо, просто хоча б подзвонити на телефон довіри. На видному місці повісити лист паперу з приказкою: «Одна голова добре, дві краще, а три...» Через кілька днів зробити це буде значно складніше.
3. Зосередити свідомість спочатку на пошуку виходу з цієї ситуації, а потім на аналізі можливої небезпеки. Постаратися зрозуміти, що дані шантажистів завжди перебільшені. Тут доречний листок з приказкою: «У страху очі великі».
4. Не зустрічатися із шантажистами, поки зазначена інформація не стане надбанням двох-трьох вірних родичів, друзів чи нейтральних осіб. Іти на зустріч з кодовою формулою: «Вовків боятися — в ліс не ходити!» Під час зустрічі намагатися тримати себе вільніше, навіть розв’язно. При цьому чітко дати зрозуміти, що найбільшою інформацією-компроматом ти вже з ким треба поділився. Не затримувати подовгу погляд на співрозмовниках, уникати пильного погляду, особливо це стосується не знайомих раніше людей.
Допомогти запобігти суїциду можуть і найближчі родичі. Так, одержавши сигнал, що насторожує, про небажання людини жити, їм потрібно негайно зв’язатися з психологом, міліцією, друзями (залежно від ситуації). За потреби йти на обман. Дати зрозуміти хворому, що є така людина, котра здатна без розголосу розв’язати його проблему. Програють ті, хто, довідавшися про небезпеку, не діють, боячись «виносити сміття із хати».
«Коли сам підеш — будемо мовчати. І головне — твої діти і близькі не постраждають» — це, мабуть, один з найпідступніших вивертів шантажистів. Але зазвичай усе відбувається навпаки: самогубство одного із членів родини неодмінно завдає страждань усім його рідним, знайомим і товаришам по службі. Не страждають лише ті, хто сам підштовхнув людину до фатального вчинку. Однак, на превеликий жаль, часом навіть дуже порядні люди, геть заплутавшись у чомусь, бездумно піддаються на ці звичні хитрощі.
Степан Хмара одного разу впав, мов підрублене дерево, щойно переступивши поріг готелю, — як досвідчений професійний лікар він одразу зрозумів, у чому тут річ. «Те, що відбулося зі мною, — аж ніяк не випадковість, — сказав він незабаром після цього на прес-конференції. — Думаю, я став об’єктом прямого енергетичного кілерства». А відомий дослідник теорії думки Олександр Клізовський ще в 1937 році писав: «У Всесвіті спочатку і до кінця, від самого верху й до самого низу діє єдина велика сила, що все поєднує, усе творить і все руйнує. Ця велика сила є психічна енергія!»
Так, справжній журналіст мусить нести людям правду в будь-якому разі. Це аксіома нашої професії. Та не таїна, що загальної правди не буває. І тому він постійно змушений перебувати під чиїмось пильним прицілом: цяця-хлопчик для тих, про кого написав добре, і виняткова падлюка — для тих, про кого — погано. На жаль, в умовах нинішньої політичної нестабільності, корупції і сваволі ця хитка рівновага стрімко валиться. Тому, читаючи газетні зведення, вже не дивуєшся тому сумному фактові, що день у день, як гриби після дощу, зростають у нас показники офіційної статистики про рівень злочинності. Цілком природно, що точно в такій же пропорційності зростає безпосередня небезпека і для життя самих журналістів. Насамперед, мабуть, саме для тих, хто встиг якимось чином заволодіти убивчим для сильних світу цього компроматом, але ще не ризикнув його оприлюднити. Отут уже можна чекати чого завгодно: шантажу, погроз, захоплення родичів у заручники, а коли буде вичерпано вищеназвані засоби — холоднокровних «контрольних» пострілів у потилицю. І нічого тут не вдієш: такий уже, бачить бог, закон наших вітчизняних джунглів!..
