Може з’явитися популярний туристичний центр, якщо місцевій владі допоможе держава

Історію про те, як президент Сполучених Штатів Білл Клінтон, одержавши у Києві сувенір з голографічним зображенням знаменитої скіфської пекторалі, поламав усі попередні плани і затримався на кілька годин у столиці України, щоб побачити цей мистецький шедевр, — свого часу переповіло багато вітчизняних мас-медіа.

Сьогодні до Києва їдуть туристи звідусіль, щоб помилуватися древнім містом на дніпровських кручах і побачити святу Софію і скіфські прикраси із золота, створені в ІV столітті до нашої ери. Біля входу до Музею історичних дорогоцінностей України завжди людно. Мабуть, у значної частини екскурсантів, туристів після огляду тієї ж пекторалі виникає бажання побувати у краях, де колись били копитами землю скіфські коні, побачити відомий на весь світ курган Товста Могила, в якому археологи знайшли ці реліквії.

Якби у нас більше переймалася держава і приватний сектор туристичного бізнесу розвитком внутрішнього туризму, то для охочих податися на день-другий у степову Скіфію не було б жодних проблем: напевне, неподалік столичного музею на них чекали б комфортабельні автобуси, та і в степах, де вершилася наша славна історія, давно стояли б сучасні мотелі і кемпінги, ресторани і туристичні бази.

А ми, маючи таку потенційну Мекку туризму, поки що лишень констатуємо очевидне: Україна так і лишається цілиною у туристичному бізнесі, хоча могла б бути надзвичайно цікавою і для іноземців, і для своїх громадян.

Такий стан речей не можна пояснювати економічними негараздами. Адже цей сектор економіки є потенційно привабливим з точки зору залучення інвестицій. Недарма туризм для багатьох держав став однією з основних статей доходу до казни. Скажімо, наші сусіди угорці на туристичній індустрії давно заробляють майже стільки, скільки дає аграрний сектор цієї країни. Чотири мільярди доларів щороку приносять сучасному Єгипту його древні піраміди — усипальниці фараонів, до певної міри пам’ятки культури того самого ряду, що і скіфські кургани.

А останні, на превеликий жаль, як тепер прийнято говорити, мало «розкручені» і зовсім не представлені в путівниках. Чому? Причин багато.

Сьогодні час діяти, час шукати і знаходити можливості піднімати ці перелоги. Я впевнений, що історія Нікопольщини, унікальні історичні пам’ятки, що збереглися в цьому краї, якому судилося бути колискою української державності, заслуговують на те, щоб тут було створено сучасний історико-культурний центр з необхідною туристичною інфраструктурою. В цій справі мають сказати своє слово і Президент, і Кабінет Міністрів, і Верховна Рада.

Адже немає в історії України іншої території, яка наклала б такий значний відбиток не лише на становлення держави, а й на розвиток світової культури. Маю на увазі не лише пам’ятки археології, що належать до історичної епохи бронзи (ІІІ—ІІ тис. до н. е.), коли сучасну Нікопольщину населяли індоарійські кочові племена скотарів.

Вони, як відомо, увійшли в історію Євразії як племена, що доместикували коня, створили дерев’яні вози та легкі бойові колісниці. Це відіграло виняткову роль у розвитку палеекономіки України.

До речі, історики вважають, що однією з найбільших пам’яток культури індоаріїв є курган Довга Могила, досліджений Інститутом археології України у 1979 р.

Особливе місце посідають в історико-культурній спадщині Нікопольщини також пам’ятки археології, що належать до часів царських скіфів і скіфів-кочівників (VІ—ІІІ ст. до н. е.).

Скіфи увійшли в давню історію України як етнічна спільнота, що в ІV ст. до н. е. утворила першу державність на території сучасної України. Її виникнення пов’язується з іменем царя Атея. Адміністративний та торгово-ремісничий центр Великої Скіфії знаходився на лівому березі Дніпра на території сучасного селища Кам’янка-Дніпровська Запорізької області.

Скіфи створили яскраву та самобутню культуру. Одним з її елементів було спорудження великих курганів-усипальниць. На території Нікопольщини археологи дослідили чимало царських скіфських курганів, серед яких найвідоміший Чортомлик, неподалік села Чкалове Нікопольського району.

На думку певної частини фахівців, цей курган і є могилою царя Атея. Не менш відома нині Товста Могила поблизу міста Орджонікідзе, де у 1971 році Б. Мозолевський знайшов у похованні знатної скіф’янки знамениту на весь світ золоту пектораль. Остання, мабуть, слугувала нагрудною прикрасою, що мала культове значення. Сьогодні цей витвір мистецтва став символом давньої історії України.

Соболева Могила, яку розкопав Б. Мозолевський в 1991 році, також відома знайденою у похованні скіфського жерця великою кількістю коштовних прикрас та веретеном — символом влади жерців.

Вищезгадані пам’ятки переконливо засвідчили факт того, що наш край був у центрі Герросу — некрополя скіфських царів та вождів.

Пізніше, у середині XVІ століття, саме на цій території і виникла Запорізька Січ — місто-фортеця, воєнно-політичний центр запорозького козацтва. Найбільша кількість запорозьких січових поселень — п’ять із семи відомих в історії — розташовувалися саме на території сучасної Нікопольщини.

Запорозьке козацтво започаткувало нову добу в історії українського народу, тут народилася Українська козацька гетьманська держава, тут велика козацька рада обирала гетьманом України Богдана Хмельницького.

Незайве нагадати, що саме досвід тутешньої демократії дав підстави Карлу Марксу зауважити, що то була найперша справжня демократична країна в історії сучасної цивілізації.

Поруч з Нікополем розташований і меморіальний комплекс — могила кошового отамана Івана Сірка — уславленого полководця, що свого часу привів запорожців до Парижа.

У перші роки незалежної України на козацьких святах тут побували сотні тисяч людей з багатьох країн світу. Однак традицією ці свята, на жаль, чомусь так і не стали. Причин знову-таки багато. Але приводів відродити усе це — ще більше. Сьогодні мої земляки, мої виборці, готові робити все залежне від них, щоб Нікопольщина нарешті стала туристичним центром України.

Парламентська фракція партії «Трудова Україна», до якої належу і я як депутат Верховної Ради України, підтримує ці прагнення. Важливим кроком такої співпраці має стати ініційований фракцією перший Всеукраїнський фестиваль козацької пісні «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине», який пройде наприкінці травня цього року у Нікополі.

Цей фестиваль організатори (крім парламентської фракції «Трудова Україна», до його проведення долучаються Українське козацтво, Дніпропетровська обласна державна адміністрація, Дніпропетровська облрада, великі промислові підприємства Нікополя) приурочують до двох історичних дат — 300-річчя об’єднання Правобережної і Лівобережної України (30 червня 1704 року) та 510-ї річниці об’єднання роздрібнених козацьких загонів в єдине військо (1494 рік). Сподіваємося, що це буде початком культурного відродження краю, який не заслуговує долі культурної провінції.