Процес роздержавлення майна непокоїть і сьогодні

У 2003 році завдання з надходження коштів від приватизації державного майна були встановлені Законом України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» у сумі 2152,79 млн. грн., в тому числі до загального фонду державного бюджету було заплановано спрямувати 2003,77 млн. грн., а перерахували 2015,7 млн. грн., що становить майже 101% до завдання.

Незважаючи на те, що завдання з надходження коштів від приватизації в 2003 році виконано, те, у який спосіб здійснювалася приватизація, не дає жодних підстав для оптимізму.

Нині вже всі розуміють, що приватизація державної власності не повинна бути самоціллю реформування економіки — це лише один із засобів підвищення її ефективності. Очевидно, що вплив процесу приватизації на ефективність економіки має полягати у її структурних змінах у напрямі підвищення частки високотехнологічної продукції у ВВП, створенні нових робочих місць, підвищенні прибутковості тощо.

Водночас, оскільки процес приватизації має суб’єктивний характер, адже залежить від волі та бажання людей, він у неконтрольованих обсягах пов’язаний з ризиками спричинення кризових ситуацій в економіці та несе у собі загрозу національній (економічній та політичній) безпеці країни.

Уже нині внаслідок приватизації держава фактично втратила контроль за виробництвом у переважній більшості базових галузей промисловості та сфер діяльності, окрім видобування енергетичних матеріалів.

Щоб визначитися з оптимальним співвідношенням державного та приватного (недержавного) секторів економіки, незайве ознайомитися з даними, що характеризують ці пропорції в інших країнах. Щодо них є різні точки зору: від 8—10 % (Послання Президента України Л. Кучми до Верховної Ради України) до 20—25% (думка П. Самуельсона). На практиці, згідно з показником зайнятості, питома вага державного сектору в розвинених країнах коливається від 15 % — у Великій Британії до 32,0 % — у Швеції, в середньому він становить 18—20 %. При цьому щороку питома вага державного сектору зростає! Наприклад, якщо в 1913 році питома вага державного сектору в Австралії, Австрії, Франції становила 2—5%, то в 1994 році цей показник зріс до 20—22%, а в Норвегії та Швеції він зріс з 3,5 до 30—32%.

Те, що процес приватизації у нас некерований та науково не обгрунтований, уже ні в кого не викликає сумніву. Нині, всупереч національним інтересам держави, триває приватизація стратегічних підприємств. Ні Президента, ні уряд не турбує, що в державі приватизовані та монополізовані цілі галузі, причому деякі — іноземними власниками, які постійно підносять нам неприємні сюрпризи:

різко зростають ціни на пальне перед посівними роботами чи жнивами;

сільгоспвиробники не можуть придбати мінеральні добрива вітчизняного виробництва, бо приватизовані підприємства експортують свою продукцію;

металургійна галузь страждає від різкого підвищення цін на феросплави.

Однак виконавча влада в нашій країні замість того, щоб запозичувати досвід держав з розвиненою економікою та керуватися науковими дослідженнями і національними інтересами, використовує процес приватизації з дещо іншою метою, ніж це передбачено чинним законодавством. (Нагадаємо, що відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна» метою приватизації є підвищення соціально-економічної ефективності виробництва).

В Україні процес приватизації занадто криміналізований та спотворений і використовується приватними фінансовими групами для власного збагачення за рахунок державного бюджету.

З метою спрямування процесу приватизації у законодавче поле Спеціальна контрольна комісія Верховної Ради України з питань приватизації у своїх рішеннях та зверненнях до Фонду державного майна України, а також до Кабінету Міністрів України неодноразово вказувала на потребу безумовного дотримання норм законодавства, спрямованих на збільшення надходження коштів до державного бюджету та на підвищення ефективності виробництва підприємств, що приватизуються.

Зокрема, комісія наполягала на обов’язковому включенні до умов проведення конкурсів з продажу контрольних пакетів акцій підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, показників, які зобов’язуватимуть нових власників приватизованих підприємств забезпечувати прибуткову діяльність цих товариств, оскільки це сприяло б виведенню економіки з тіні та збільшенню надходжень до бюджету.

Однак незважаючи на те, що така норма передбачена п. 129 чинної Державної програми приватизації та пунктом 4.1. Положення про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, вимоги до покупця щодо забезпечення в подальшому прибуткової діяльності товариства та надходжень до бюджету до умов конкурсів та договорів купівлі—продажу включалися вкрай рідко.

Так, у 2003 році зобов’язання покупця здійснювати прибуткову діяльність придбаного підприємства були включені лише в п’ять договорів купівлі—продажу контрольних пакетів акцій товариств, хоча продано таких пакетів більш як півтора десятка.

Ще одним прикладом того, як кошти від приватизації недоотримує державний бюджет, є свідомо закладена недосконалість нормативно-правових актів. Слід зазначити, що за наявною до грудня 2003 року методикою оцінки майна під час приватизації встановлювалось: якщо статутний фонд товариства не збільшений на суму індексації балансової вартості основних фондів станом на 1 квітня 1996 року, то зазначена індексація не враховувалася для визначення початкової ціни пакета акцій. Тому в більшості випадків пакети акцій виставляли на продаж за ціною, яка була визначена станом на 1995 рік.

Для прикладу згадаємо конкурс з продажу контрольного пакета акцій ВАТ «Рівнеазот», в якому учасника, котрий запропонував ціну, що більш як у два рази перевищувала початкову, не допустили до участі в конкурсі, в результаті контрольний пакет акцій підприємства, вартість власних активів якого перевищує 400 млн. грн., продано лише за 48 млн. грн.

Всупереч державним інтересам, зокрема, було проведено конкурси з продажу пакетів акцій ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф. Дзержинського» та ВАТ «Нікопольський завод феросплавів».

У першому випадку пакет акцій у розмірі 98,81 відсотка статутного фонду ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф. Дзержинського» був проданий лише за 712 млн. грн. за власних активів комбінату 1 млрд. 284 млн. грн. Такий результат «досягнутий» фондом через те, що статутний фонд цього товариства не було збільшено на суму індексації балансової вартості основних фондів станом на 1 квітня 1996 року, яка становила 860 млн. грн.(!). Крім того, додатковими умовами відсічені учасники конкурсу, крім одного.

Подібний «конкурс» без конкурсу відбувся і під час продажу державного пакета акцій ВАТ «Нікопольський завод феросплавів». В цьому випадку уряд разом із Фондом держмайна, для гарантованого здешевлення державного пакета акцій, застосував подвійну схему:

по-перше, контрольний пакет акцій був розділений на два блокуючих пакети;

по-друге, додатковим умовам конкурсу відповідав один конкретний покупець.

Це наочні приклади, як «прозоро та на конкурентних засадах» державні монополісти перетворюються на приватних.

Слід зазначити, що хоча з моменту набрання чинності Державної програми приватизації минуло чотири роки, проте Фонд державного майна досі не розробив нормативні документи, яких вимагала чинна програма.

Зокрема, фонд не розробив порядок обов’язкового викупу акціонерним товариством акцій у акціонера, який голосував проти прийняття рішень про укладення угод про відчуження майна, як це вимагалося п. 144 чинної програми.

Державі завдано матеріальних збитків у великих розмірах і через надання фондом дозволів на здійснення додаткових емісій акцій товариствам, у статутних фондах яких є державна частка, адже чинне законодавство про приватизацію передбачає тільки один спосіб відчуження із державної власності пакетів акцій — це продаж акцій на конкурентних засадах, при цьому кошти повинні спрямовуватися до державного бюджету.

Хотілося б сказати, що такий стан справ є наслідком відсутності закону про управління об’єктами державної власності. Дії нинішніх вищих посадових осіб держави свідчать, що вони найбільш зацікавлені у відсутності законодавчого врегулювання питань з управління державною власністю, оскільки це дає можливість для їхнього особистого збагачення. Хоча за нинішньої корупції в органах влади немає надії, що чиновники змінять своє ставлення до виконання законів після їх прийняття.

Треба також сказати і про неналежне виконання Фондом держмайна своїх обов’язків щодо захисту майнових прав держави у процесі управління державними корпоративними правами та під час провадження справ про банкрутство підприємств, які перебувають у процесі приватизації.

Нині особливо поширені схеми, коли на прохання фінансових груп або впливових осіб, а інколи і осіб з сумнівною репутацією, Фонд державного майна змінює керівника підприємства, функції з управління державними корпоративними правами якого фонд здійснює. Одразу після зміни керівника фінансові потоки спрямовуються у «потрібне» для замовників русло, продукцію реалізують через посередників, у яких і осідають прибутки, а збитки та заборгованість залишаються підприємству. Отже, підприємство умисно доводять до банкрутства, воно переходить у приватну власність.

За даними фонду, станом на початок лютого 2004 року з 294 товариств, у статутних фондах яких державна частка акцій перевищує 50%, 95 (майже третина) перебувають у стадії банкрутства.

При цьому фонд зайняв позицію стороннього спостерігача за процесом банкрутства. Створений фондом відповідний структурний підрозділ здійснює лише реєстрацію таких підприємств. Жодних дійових заходів для запобігання банкрутству підприємств фондом не здійснено.

Крім того, відомі випадки, коли він сам сприяв доведенню підприємства до банкрутства, як це було з ВАТ «Чисті метали».

Допомагає фонд і застосуванню прискореної схеми тіньової приватизації, коли після зміни фондом керівника підприємства (звичайно, здійсненої на замовлення певних осіб) відчужується майже все майно підприємства.

Створюється враження, що керівництво фонду не має жодного бажання здійснювати кадрову політику в інтересах держави. Звільнення керівників підприємств (державними корпоративними правами управляє фонд) не залежить від результатів діяльності підприємства. Фонд керується зовсім іншими критеріями — задовольняє прохання певних осіб, які пропонують призначити керівником підприємства наближених до них осіб. Голова Фонду державного майна так і заявляє, що для звільнення керівника підприємства йому важливо лише, щоб до фонду надійшло письмове звернення. Те, що наслідком такої зміни керівника може бути знищення підприємства, фонд не турбує.

Так, під час розгляду питання про повернення незаконно відчуженого раніше цілісного майнового комплексу ВАТ «Чисті метали» комісія з’ясувала, що Фонд держмайна не лише ухилився від виконання своїх прямих обов’язків, а й відверто сприяв особам, котрі мали злочинні наміри незаконного заволодіння майном цього підприємства шляхом зміни керівника ВАТ, які й були ними реалізовані.

Як відомо, з ініціативи комісії торік проведено парламентські слухання «Наслідки і перспективи приватизації», на яких було детально проаналізовано процес приватизації. У прийнятій за їх результатами постанові Верховної Ради Фондові держмайна давалася низка доручень, проте всі доручення він проігнорував.

У звіті фонду за 2003 рік зазначається, що ним вживаються заходи щодо виконання рекомендацій парламентських слухань. Проте це твердження не відповідає дійсності. Жоден із пунктів рекомендацій (а їх усього було лише три) не виконано.

Зокрема, зазначеними рекомендаціями давалося доручення Фонду держмайна здійснювати належний контроль за ефективністю управління державними корпоративними правами з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на його модернізацію.

Про «ефективність» цього управління свідчить те, що у 2003 році нараховано дивідендів на державні корпоративні права в сумі 333 млн. грн., надійшло до державного бюджету 224,4 млн. грн. за планового завдання 310 млн. грн.

Це при тому, що частка власності держави у статутних фондах товариств становить, за найскромнішими підрахунками, 15,7 млрд. грн. Тобто нараховані дивіденди становлять 2 копійки на одну гривню державної власності.

Зазначимо, що за нинішніх підходів до управління державною власністю це, на превеликий жаль, не викликає здивування. Адже функції з управління державними корпоративними правами за дорученням Президента передано Фонду державного майна України, а керівники фонду постійно запевняють, що держава — поганий власник, і своїми діями всіляко домагаються підтвердити це на практиці.

Ефективне управління державними корпоративними правами повинно забезпечувати не тільки збереження власних активів підприємства, а й їх нарощування для розширення виробництва і збільшення маси отриманого прибутку. То як Фонд держмайна, як акціонер (учасник) господарського товариства, забезпечує ці умови?

Розгляньмо це на прикладі товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Українська рибодобувна компанія», створеного наприкінці 2002 року за участю фонду. Частка держави у статутному фонді цього товариства становила менш як 25%, тому представник держави не мав жодного впливу на його діяльність, що дало змогу товариству продати одне з переданих йому державних суден за 350 тис. дол. США.

Звичайно ж, ці кошти надійшли на рахунок товариства, а не до державного бюджету, адже відповідно до законодавства майно, передане засновниками до статутного фонду господарського товариства, втрачає статус державного.

Не підлягає сумніву, що працівники центрального апарату фонду, знаючи цю норму закону, свідомо сприяють відчуженню майна з державної власності поза приватизаційними процедурами, створивши тільки за останні два роки дев’ять таких товариств. До статутних фондів восьми з них було передано державного майна на загальну суму 146 млн. грн., а від них не отримано жодної копійки прибутку на державну частку майна.

Якщо врахувати, що частка держави в усіх цих товариствах становить менш як 50%, то можна вважати, що від імені держави фонд безплатно подарував певним комерційним структурам державне майно на значну суму.

Зовсім недавно, наприкінці минулого року, центральним апаратом фонду було передано до статутного фонду ТОВ «Торговий флот Донбасу» державне майно, яке використовувалося орендним підприємством «Азовське морське пароплавство». У результаті згадане товариство стало власником 34 морських суден, нерухомого та рухомого майна на суму 128,8 млн. грн. При цьому частка держави становила лише 25%. Тобто держава не тільки втратила майно на цю суму, а й не матиме від використання його комерційною структурою жодного доходу.

Постає запитання: навіщо державі брати участь у створенні товариств, у яких її частка не є контрольною? Тобто держава віддає майно, а потім не має змоги впливати на діяльність підприємства. Цілком очевидно, що в таких діях державних чиновників вбачаються ознаки корупції, адже в такий спосіб відбувається безкоштовне відчуження державного майна.

Треба зазначити, що чинним законодавством (Закон України «Про приватизацію державного майна» — ст. 7, Тимчасове положення про Фонд державного майна України — п.5) Фонду держмайна надано повноваження виступати з боку держави засновником підприємств із змішаною формою власності. Проте Тимчасовим положенням про Фонд державного майна України (п. 4) встановлено, що одним із основних його завдань є захист майнових прав України на її території та за кордоном. Але складається враження, що центральний апарат фонду використовує надані законодавством повноваження не для захисту інтересів держави, а вишукує «прогалини» в законодавстві для того, щоб безкоштовно передавати державне майно конкретним комерційним структурам, що, вочевидь, мало б зацікавити правоохоронні органи.

Оцінюючи загалом підсумки приватизації за звітний період, треба зазначити, що:

фондом не проводилися економічне обгрунтування та аналіз результатів приватизації підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Це призвело до втрати державою контролю над більшістю базових галузей промисловості та інших важливих сфер діяльності, а також до ліквідації низки підприємств, приватизованих нерезидентами, які були конкурентами цих вітчизняних підприємств на світовому ринку.

Водночас значна кількість ліквідного державного майна, передовсім нерухомого, відчужується фондом з державної власності всупереч закону поза приватизаційними процедурами шляхом внесення його до статутних фондів господарських товариств зі змішаною формою власності. Це є однією з причин недоотримання державним бюджетом значних грошових надходжень та поширення корупції в органах державної влади.

Зобов’язаний здійснювати державну політику у сфері приватизації, фонд виходив не з державних, а з вузьковідомчих інтересів виконання завдань із надходження коштів до держбюджету, приватизуючи насамперед високорентабельні та інвестиційно привабливі підприємства. До того ж ціна продажу таких підприємств практично ніколи не відповідала їх справедливій ринковій вартості. Тобто дії фонду завдали фінансових збитків державі.

За результатами роботи за 9 місяців 2003 року діяльність 55%, а у промисловості — 59% приватизованих підприємств була збитковою. Однією з вагомих причин збиткової діяльності реформованих підприємств є ігнорування фондом норм законодавства щодо включення до фіксованих умов конкурсів зобов’язань покупця здійснювати прибуткову діяльність.

Якщо оцінювати ефективність приватизації з точки зору вкладення інвестицій, то у звіті зазначено, що за договорами купівлі-продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств протягом 20 років (1995—2014 роки) має надійти коштів на суму в гривневому еквіваленті 9 млрд. грн. Фактично з 1995 року їх надійшло трохи більш як 6 млрд. грн. Водночас, як і в попередні роки, загалом в Україні в 2003 році інвестиції в основний капітал підприємств державної та комунальної власності перевищують вкладення реформованих підприємств і становлять 53 відсотки.

Висновок: здійснювана Фондом державного майна приватизація не відповідає меті та принципам цього процесу, встановленим законодавством. Від приватизації держава не отримує ні достатніх коштів до державного бюджету, ні інвестицій на розширення виробництва, ні підвищення ефективності виробництва реформованих підприємств.