Минулої середи Держкомстат сповістив, що позитивне сальдо зовнішньоторговельних операцій у першому кварталі нинішнього року становило 857,2 мільйона доларів США. Порівняйте: роком раніше — 402,5 мільйона доларів США.
Експорт українських товарів збільшився на 45,2 відсотка, до 7174,3 мільйона доларів, імпорт — на 39,2 відсотка, до 6317,1 мільйона доларів. З нами торгували 176 держав. Це неспростовні аргументи країни, котра за темпами економічного зростання увійшла до числа найпотужніших держав світу. Нагадаю, що зростання ВВП у першому кварталі відбувалося висхідним трендом на рекордній орбіті для першого кварталу всіх років (10,8 відсотка). Чому тоді на вулицях і площах не злітають угору капелюхи?! А будні минають, як футбольні тайми, в яких «видовищну гру» бачить не багатомільйонна аудиторія телеглядачів, а лише один телекоментатор?!
Будьмо чесні хоча б перед собою. По-перше, досягнути сталого зростання ВВП можна, лише подолавши спад у сільському господарстві, котрий, природно, в першому кварталі прогресував. Не забуваймо: питома вага доданої вартості цієї галузі у ВВП становить щонайменше 11 відсотків! А Міністра агропромислової політики Віктора Слауту не на жарт бентежить стрімке зростання вартості дизпального у квітні і на початку травня — до 1,85 гривні за літр. І він, схоже, не впевнений, що лютнева домовленість з нафтопереробними заводами щодо поставок у березні—листопаді 1,5 мільйона тонн дизельного пального за ціною 1700 гривень за тонну буде виконана. По-друге, не менш важливим чинником зростання ВВП є непересічна роль внутрішнього споживання і платоспроможного попиту населення. Благотворний вплив ліберальної ставки оподаткування доходів, які нарешті почали зростати, — синиця в руках. А активізація споживчого попиту через повернення динаміки роздрібних цін до рівня грудня минулого року — журавель в небі. Тим часом ціновий чинник формує, як і сільське господарство, десяту частину ВВП. Але з огляду на брак у Кабінету Міністрів конструктивної антиінфляційної політики, спрямованої на підтримку споживчого попиту населення, в нашому небі не один, а два журавлі. Усе інше — меморандуми щодо зменшення вартості сировини, комплектуючих, кінцевої продукції. Утім, лічити уряд і сам уміє — минулого тижня Верховна Рада затвердила новий прожитковий мінімум на 2004 рік — 362 гривні 23 копійки, або на 20 гривень більше, ніж було, — без коментарів.
Але повернімося до промисловості. У попередніх балансах я вже зупинявся на тому, що промисловий бум для нашої специфічної економіки може принести не лише блага, а й неабияку шкоду у вигляді інфляційного вибуху через стрімке зростання цін на сировину і напівфабрикати. З огляду на це певне гальмування динаміки виробництва навіть сприяло б усуненню загрозливого розриву між оптовими та роздрібними цінами. Держкомстат порадував знову, повідомивши, що скорочення темпів промислового зростання почалося у квітні. На 2,2 відсотка. Цього досить, щоб стримати зростання оптових й ефективно протидіяти інфляції роздрібних цін. Уповільнення темпів промислового виробництва до рівня 15—18 відсотків на рік і запобігання економічному спаду оптимізує темпи кредитної та інвестиційної активності. Отже, попри приголомшливе сальдо зовнішньоторговельних операцій у першому кварталі, за винятком хімічної промисловості, інші галузі-експортери мали негативну динаміку відносно березня. До слова, найбільше скорочення обсягів продукції спостерігалося у виробництві коксу і металу. І не дивно, оскільки металургійна галузь також потерпає від зростання цін на кокс і залізну руду. Але замість того, щоб впроваджувати нові технології, які дають змогу економити сировину, металурги щороку вивозять її у вигляді напівфабрикатів, розкручуючи міфи про сировинну кризу. Таке «видовище» зворушує хіба що заангажованих телекоментаторів.
Але, справді, видовище минулого тижня таки відбулося у ВАТ «Запоріжсталь». Його перша мартенівська піч виплавила 200-мільйонну тонну сталі. Тому сталевара і Героя України Віктора Синякова можна на всі сто вважати людиною тижня.