Минулої неділі в Биківні відбувся вже традиційний день скорботи, присвячений вшануванню пам’яті жертв тоталітарного режиму. Його, нагадаю, щороку організовує за сприяння столичної влади київський «Меморіал» імені Василя Стуса. Панахиду відслужили представники чотирьох християнських конфесій: УПЦ КП, УАПЦ, УГКЦ та РКЦ. У мітингові-реквіємі взяли участь народні депутати України.
Ще ніколи тут не було так велелюдно, як цього травневого дня. Поклонитися святим місцям, де покояться останки більше ста тисяч невинно убієнних, прийшли їхні нащадки, розсіяні долею по близьких і далеких світах, і просто небайдужі до історії своєї країни люди. Принесені квіти лягали не тільки до пам’ятника, вони вкривали довколишню землю, кріпилися до сосен — очевидців тієї страшної трагедії.
З вінками у Биківнянський ліс приїхали і відомий політолог, член правління вашингтонського Центру стратегічних і міжнародних досліджень Збігнєв Бжезінський та посол США в Україні Джон Гербст. Голова київського «Меморіалу» Роман Круцик розповів гостям про Биківню — її трагічне минуле і не дуже веселе сьогодні. «На святому місці не можна лукавити, —сказав він. — Досі тут не створено меморіалу «Биківнянські могили», хоча розпорядження про це підписав ще прем’єр Віктор Ющенко. Меморіальний комплекс потрібен не тільки для вшанування пам’яті жертв злочинного ладу, а й вивчення за зібраними документами та свідченнями очевидців кривавої історії України, аби ніколи не повторити в майбутньому трагічних уроків минулого. Майже щороку Дніпровській райадміністрації доводиться ліквідовувати наслідки вандалізму, бо місця поховань ніхто не охороняє. І досі найвища українська влада навіть у скорботі сповідує політику подвійних стандартів: у Биківню приїздив Папа Римський, зарубіжні посли, ось присутні тут Збігнєв Бжезінський та Джон Гербст, але так і не з’явилися за всі роки врядування ні Президент України, ні нинішній Прем’єр-міністр...»
Пан Бжезінський зізнався, що тут, у Биківнянському лісі, він побачив не просто місце масових поховань: він пройнявся гострим болем від мук закатованих жертв. Здається, шум вікових сосен ще й досі відлунює стогоном. «Я багато знав про злочини комуністичного режиму. Коли ще вчився у Гарварді, писав курсову роботу про єжовщину, — сказав присутнім журналістам американський гість. — Але Биківня мене вразила більше, ніж усе почуте досі. Вражений я й ентузіазмом меморіалівців. Треба щоб бодай раз на рік сюди привозили дітей і молодь».
— Між цими соснами немає межі: ні національної, ні вікової, ні професійної. Тут просто панувало зло, однаково безжальне до всіх, — продовжив тему лідер «Нашої України» Віктор Ющенко. — А чому сюди не всі приїжджають — питання риторичне. Ті, хто хочуть забрати майбутнє, намагаються забрати пам’ять. Але присутні тут дітки, молодь — свідчення того, що ніхто не зітре нашу пам’ять, не вивітрить наші душі.
...Теодор Кукуруза заспівав свою знамениту пісню-звернення «До українців». Вітер гойдав верховіття сосен. Плавилися свічки. Плакали жінки. Принишкли діти. Справді, примусова амнезія нам не загрожує. Принаймні в це дуже хочеться вірити.
