Першокурсник Аерокосмічного інституту Національного авіаційного університету 17-річний Дмитро Л. ніколи не складе свою першу сесію. Його знайшли в кімнаті гуртожитку з простреленою крізь подушку головою.
Слава Богу?!
Один з керівників вузу, до якого я звернувся, відмовлявся будь-що коментувати. Та все-таки вдалося «витягти» куцу інформацію про трагедію та студента. Мій співрозмовник не приховує: «Коли дізнався, що це було самогубство, — перехрестився і сказав: «Слава Богу!»
Розповідає старший секції Вадим ТКАЧУК:
— Дмитро поїхав на вихідні в Носівку. Зазвичай повертався в неділю, а того разу — в суботу. Бачили його близько першої години ночі, спілкувалися, нічого незвичного не помітили. В неділю повернувся сусід Дмитра по кімнаті Олександр. Двері виявилися зачиненими зсередини, але звідтіля ніхто не відгукувався. Сашкові вдалося їх відімкнути. Побачивши жахливу картину, він покликав мене.
Дмитро був спокійним і неконфліктним хлопцем, асом у комп’ютерних іграх. Алкоголь та наркотики тут ні до чого. Як і конфлікт з коханою дівчиною — її у нього не було. Останнім часом, правда, пропускав пари. За кілька днів до біди начебто цікавився правилами поводження з вогнепальною зброєю. Проте пістолета в нього ніхто не бачив.
Розповідає однокурсник Дмитра:
— Перший місяць він на заняття ходив. А потім перестав. Пропуски мотивував поганим самопочуттям, приносив якісь довідки.
Слідчий прокуратури Солом’янського району Олексій ГРУНСЬКИЙ підтвердив: загинув хлопець від пострілу в голову з ТТ 1944 року випуску. Але постріл був не в потилицю (така чутка ходить у студентському середовищі), а у скроню — через потилицю куля вийшла. За версією слідчого, занедбав навчання. Це було особливо неприємно, бо старший брат вчився лише на «відмінно». Поступово у Дмитра, мовляв, і виник страшний задум накласти на себе руки. Тож і справу можна було б не порушувати, якби не пістолет... Олексій Грунський каже, що це зброя кілерів. Звідкіля вона у студента? Спочатку справу було порушено за ч. 1 ст. 120 КК (доведення до самогубства). Згодом її закрили й порушили нову — за ст. 263 КК (незаконне придбання, носіння, зберігання вогнепальної зброї).
Чи є сенс докопуватися до правди?
Їду в Носівку. Знаходжу колишнього класного керівника Дмитра Л. Валентину ВЛАХНО.
— Я керувала класом сім років. Дмитро був учнем середніх здібностей. Багато пропускав через проблеми зі здоров’ям. Був спокійний, врівноважений, не хуліганив — хіба що урок іноді прогуляє. З однокласниками мав хороші стосунки. Але коли я дізналася, де він збирається вчитися, сказала: не треба йому туди, не потягне, бо бажання не має. А щодо самогубства... Не міг він сам... Не та людина...
Дмитрова сім’я в Носівці доволі відома й за місцевими мірками заможна. Мама Алла Володимирівна — лікар за фахом, батько Василь Андрійович — пенсіонер.
Мама відмовилася говорити зі мною, батько погодився з версією про суїцид. Син, мовляв, занедбав навчання, вдома про це нічого не розповідав, наближалася сесія...
— А звідки у вашого сина пістолет ТТ?
— Можливо, знайшов або купив...
Батьки давали Дмитрові 50 гривень на тиждень. На ТТ збирати й збирати...
Вочевидь, ми ніколи не дізнаємося, що трапилося насправді. Адже цього не хочуть ані батьки, ані керівництво навчального закладу. То чи є сенс слідству докопуватися до правди? Якщо це було самогубство, то звідкіля в 17-річного хлопця взялася кілерська зброя і що змусило його обірвати своє юне життя?
