Уявні й реальні вигоди добросусідства

Отже, Брюссель оприлюднив «Європейську політику добросусідства» — стратегію відносин з новими сусідами ЄС, зокрема і з Україною. Про те, які саме вигоди передбачає це добросусідство і за яких умов ми зможемо з них скористатися, експерти сперечаються давно. Їхні думки пропонуємо читачам «ГУ».

Олександр СУШКО, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики:

— В «Європейській політиці добросусідства» викладено загальні підходи до всіх сусідів, про українську специфіку тут не йдеться. Заради цього розробляється зараз План дій, який і визначатиме особливе місце України. Що ж до згаданого документа, то українським дипломатам доведеться докласти чимало зусиль, щоб наповнити цю концепцію реальним планом співпраці. Наше сусідство з Євросоюзом обіцяє насамперед вигоди від економічної інтеграції, яка починатиметься з певних преференційних заходів, створення зони вільної торгівлі, а в перспективі, можливо, передбачатиме створення митного союзу (хоча про останній у новому документі нічого не сказано) і, зрештою, максимально повну економічну інтеграцію. Про членство чи нечленство України та інших сусідів у новому документі теж не йдеться — вважається, що це питання зараз ставити зарано. В «Європейській політиці добросусідства» лише закладено певний підхід, певний принцип поступового шляху до інтеграції з ЄС в сенсі максимального відкриття економіки і суспільства. Це означає ще й ширші можливості для приватних контактів, тобто можливість лібералізації візового режиму аж до його поступового скасування.

За яких умов усі ці привабливі перспективи стануть реальністю? Ще в концепції «Ширшої Європи» було чітко вказано, що всі ці преференції і вигоди можуть бути надані відповідним країнам в обмін на проведення там системних реформ, які реально зближуватимуть їх з Євросоюзом в сенсі законодавства, організації політичної системи, економічних умов.

Звісно, коли країна не вживатиме таких заходів і в своєму внутрішньому житті віддалятиметься від євростандартів, вона не зможе скористатися цими перевагами. Проблеми виникатимуть і внаслідок економічної інтеграції в інших напрямках. Якщо Київ вирішить створити митний союз з іншими країнами — приміром, країнами СНД, це означатиме, що він не зможе скористатися перевагами сусідства з ЄС.

Валерій ЧАЛИЙ, директор міжнародних програм Центру Разумкова:

— «Чотири свободи», про які йдеться в запропонованих Євросоюзом документах, — це дуже віддалена з точки зору ЄС перспектива. Україна сподівається, що ми не тільки працюватимемо на майбутнє, а вже зараз розроблятимемо дуже конкретні, хоча, може, й не такі амбітні проекти поглиблення співпраці з ЄС, які наближатимуть нас до цих чотирьох свобод. Відповідно, якщо це свобода пересування людей, то ми вже сьогодні зацікавлені хоча б у такому само ставленні до України, як до Росії, якій запропоновано чіткі орієнтири по роках стосовно можливості полегшення візового режиму з Євросоюзом.

Для України важливо, щоб був диференційований підхід до окремих країн «кола друзів», як їх називають у Євросоюзі. План дій Україна—ЄС має бути досить чітким і розрахованим на термін не більш як три роки. Ми хотіли б чітко уявляти, що ми отримаємо після завершення його реалізації.

Гадаю, нині не найкращий час для планування майбутніх стосунків. Брюссель перебуває в стадії внутрішніх перетворень. Україна також сьогодні, у стадії внутрішньополітичної трансформації та ще й у рік виборів, не готова говорити про майбутні схеми євроінтеграційних процесів. Тож новий документ стане певним проміжним механізмом для ретельнішого опрацювання підходів до співпраці України і ЄС. Тим паче що нинішній склад Єврокомісії восени буде замінений на нових чиновників, які, сподіваюсь, матимуть дещо іншу думку стосовно перспектив України отримати в майбутньому членство в ЄС.

Ярослав ЖАЛІЛО, Національний інститут стратегічних досліджень:

— По-перше, Україні вигідно отримати вільний доступ на європейський ринок зі своїми товарами, це дало б змогу відповідним чином поліпшити структуру нашого експорту, збільшити його обсяги, підтримати позитивну економічну динаміку в країні. Але я не думаю, що ми в прогнозованому майбутньому зможемо говорити про можливість створення якоїсь зони вільної торгівлі. Спочатку Євросоюз має розібратися з тим, до чого в макроекономічному масштабі призведе його недавнє розширення. Друга вигода полягає в тому, що ми можемо найближчим часом розраховувати на збільшення припливу капіталів з Євросоюзу, зокрема від нових його членів. Хоч як це парадоксально, з розширенням ЄС умови для підприємницької діяльності в нових країнах-членах об’єктивно погіршаться і знизиться рівень прибутковості інвестицій. Київ має шанс з цього скористатися. Втім, деякі з цих вигод — вельми проблематичні. Наведу приклад: сьогодні ЄС досі не вирішив, яким чином він зможе збільшити квоту на експорт до ЄС продукції нашої металургійної промисловості з огляду на вступ до нього нових членів.

Що маємо зробити, щоб скористатися позитивами? У переговорній сфері — максимально забезпечувати інтереси наших компаній на євроринку, а в економічній — забезпечити динамічне економічне зростання, створити цивілізовані умови ведення бізнесу в Україні, підвищити конкурентоспроможність українських підприємств. Без усього цього ми від тісного співробітництва з ЄС будемо більше втрачати, ніж вигравати.

Євген ФЕДЧЕНКО, політолог, викладач Києво-Могилянської академії:

— «Європейська політика добросусідства» визначає основні напрями діяльності розширеної Європи у відносинах зі своїми сусідами в якнайширшому сенсі цього слова.

Утім, ми навряд чи можемо казати про те, що ці ініціативи можуть дати відповідь на основне запитання, яке може цікавити країни-сусідки, зокрема й Україну: наскільки статус сусідства є тимчасовим і за яких умов його можна буде змінити на статус країни, що веде переговори про приєднання? З огляду на перелік тих держав, на які поширюється ця політика (а це деякі пострадянські країни, країни Середземномор’я та Близького Сходу), можна сказати, що ЄС не надто розрізняє для себе статус цих держав і не вибудовує жодних пріоритетів у відносинах з ними. Для Брюсселя Україна та Йорданія стоять на одному рівні політичного та економічного сприйняття, і це реалії, які Київ наразі змінити не може, хоча і повинен намагатися. Відзначу, що в цій програмі особливий наголос робиться на відносини між ЄС та Росією, тоді як Україна виступає в ролі дещо вторинного партнера, як і було до цього. Врешті-решт, у нових ініціативах Брюсселя немає нічого нового: та ж економічна співпраця, та ж транскордонна співпраця, що існувала і до цього з наголосом на потребу самого ЄС підсилювати свої кордони за рахунок тіснішої співпраці із сусідами, наголос на енергетичну співпрацю, що також у даному разі є більшим пріоритетом для Брюсселя, аніж для країн-сусідок.