Заручниця шаленого імпорту Чому занепадає легка промисловість

Стан і проблеми розвитку легкої промисловості України обговорено в Житомирі на нараді за участю Прем’єр-міністра України Віктора Януковича. Чи не найгостріші критичні стріли виробничники випустили на адресу Мінекономіки. Та саме виступ представника цього міністерства був найоптимістичнішим. Мовляв, якби в СОТ приймали по галузях, то легка промисловість уже могла б туди вступити.

З чим? Це видно з аналізу Української асоціації підприємств легкої промисловості. До держбюджету ця галузь дала торік тільки 250 мільйонів гривень — це 0,45 відсотка надходжень до казни. 1990 року було 14 відсотків, а раніше доходило й до 20. Уже з цього можна уявити, яких втрат зазнає держава. Але найстрашніше — то соціальні наслідки. У галузі, де зайняті в основному жінки, 1990 року було 756 тисяч працівників. Торік залишилося тільки 147 тисяч. Ще 50—60 тисяч зайнято на підприємствах малого бізнесу. А де поділися інші? 300—350 тисяч осіб, за оцінкою асоціації, стоїть сьогодні на речових ринках, які продовжують розширюватися. З підприємств легкої промисловості люди перемістилися на базари. Там і заробити можна більше, і оподаткування уникнути. А ще, як було заявлено, й допомогу з безробіття водночас одержувати... Галузь втрачає трудові ресурси, а підприємства вже відчувають дефіцит кваліфікованих кадрів. Зменшення кількості працівників — то й скорочення надходжень до цільових фондів. За підрахунками асоціації, вони недоодержали через це 1,2 мільярда гривень. А до держбюджету не надійшло 3,9 мільярда.

Цілком згодні були виробничники і з тим, що частина підприємств тримається на плаву тільки завдяки роботі на давальницькій сировині. А одна з причин занепаду галузі — шалений потік імпорту.

Такий діагноз підтвердили дані Мінпромполітики. Частка продукції легкої промисловості вітчизняного виробництва, реалізованої в Україні, надзвичайно низька. Зокрема, трикотажних виробів наших підприємств ми придбали лише 4,8 відсотка, панчіх, шкарпеток та взуття — приблизно шість з половиною відсотка. Решта — імпорт. До того ж ввозилося все те в Україну за просто-таки смішною митною вартістю. Особливо яскраво видно це за підсумками 2002 року. Тоді в Україну було імпортовано майже сто мільйонів пар взуття з середньою митною вартістю... дві гривні. 20 мільйонів костюмів, піджаків і штанів коштували в середньому по 3 гривні 20 копійок. 144 мільйони пар шкарпеток і колготок було оцінено в 19 копійок за кожну.

Чи були зрушення торік? Директор Житомирського АТЗТ панчішна фабрика «Україна» Борис Кузьмінський заявив, що за дев’ять місяців минулого року на територію держави ввезено 152 мільйони пар панчішно-шкарпеткових виробів за середньою ціною 20 копійок за пару. Що ж дісталося від цього державі? А очолюване ним підприємство випустило вісім мільйонів пар і сплатило до бюджету три мільйони гривень. Неважко підрахувати, у скільки разів зросли б надходження до казни і цільових фондів, якби житомирські панчішники працювали на повну потужність і випускали 40 мільйонів пар. Але чи можливо це?

— Сьогодні необхідні рішучі заходи з відродження робочих місць. Ми не вимагаємо грошей. Ми вимагаємо рівних умов конкуренції, легалізації тіньової економіки і переведення базарної форми бізнесу на цивілізовані форми торгівлі, щоб кожен покупець був захищений від підробок. Не можна перемогти в конкуренції, якщо один виробник сплачує у вигляді податку 3 відсотки, другий — 6—9, а ми — 40 відсотків, — заявив він.

Та найбільше дошкуляє «сірий» імпорт.

— Я відправляю товар зарубіжній фірмі по 40 центів за пару — це найнижча ціна, — розповів Борис Павлович. — У цьому самому відділі митниці водночас підписується документ про імпорт панчішно-шкарпеткових виробів по 30 копійок за пару.

Різницю між 30 копійками і 40 центами оцінити нескладно. Тому так наполягає гендиректор «України» на припиненні практики ввезення в Україну товарів за заниженими цінами. Неважко уявити, як допекло це керівникові підприємства, якщо він не втримався від прямих звинувачень:

— У мене особисто складається думка про корумпованість у Міністерстві економіки.

За його словами, в червні буде рік, як три підприємства галузі звернулися туди з вимогою про проведення спеціального розслідування про заниження митної вартості товарів, що завозяться на митну територію України. Представник Мінекономіки виклав свою версію цього, яку виробничники зустріли оплесками... протесту.

Думка Прем’єр-міністра:

— Я відчув, що до цієї розмови не готові були представники державних органів. Виступали так, наче вони вперше це почули і не розуміють, чому так сталося, чому була знищена легка промисловість, чому митниця створила всі умови для того, щоб вітчизняний товаровиробник не працював на Україну, чому Мінекономіки заплющило очі й нічого не робило. Всі заходи були поверхневі, щоб очі замилити.

Одна з причин, чому ця нарада відбулася саме в Житомирі, те, що тут всерйоз узялися за відродження банкрута — ВАТ «Льонотекс» (колишнього льонокомбінату), який багато років простоював. На підприємстві працює вже понад дві тисячі осіб. Щоб мати сировину, в області посіяли значно більше льону, а наступного року площі під ним мають зрости ще удвічі.

Віктор Янукович зазначив:

— Підприємці взялися за це зовсім не завдяки державі, а навпаки. Бо в області знайшли партнерів і почали співпрацювати.

Прем’єр погодився з тим, що великої шкоди легкій промисловості завдає базарна економіка. Але що відбудеться, якщо вдатися до радикальних заходів?

— Що нам скажуть громадяни України? Ви готові взяти на себе всю відповідальність? Я впевнений, що ми не готові до цього. Треба розробити чітку програму і поступово її виконувати. Паралельно наводити порядок, щоб не було такого «бєспрєдєлу».

Закінчив прем’єр розмову закликом до кінця року підвищити зарплату працівникам галузі. Але реакція була прохолодною.

— Я дивлюся, дехто незадоволений моєю пропозицією. Не чую ентузіазму, — звернувся до виробничників Віктор Федорович.

Зарплата в легкій промисловості справді «найлегша» — 390 гривень. Але ж і рентабельність за підсумками року мінусова. Кредиторська заборгованість навіть зросла — до 1 мільярда 445 мільйонів гривень. Це 57 відсотків від суми випущеної продукції. Такої великої кредиторської заборгованості немає в жодній галузі. Тому виробничники наполегливо просили — до 2009 року залишати їм на розвиток і переобладнання ПДВ і податок з прибутку. Бо, щоб завтра випускати більше продукції і платити вищу зарплату, гроші у виробництво треба вкладати вже сьогодні...

Житомир.