Володимир Яцуба корінний дніпропетровець. Шістнадцять років відпрацював на заводі імені Комінтерну. Народний депутат України першого скликання. Згодом робота в Києві. З серпня 2003 року — голова Дніпропетровської обласної державної адміністрації.
— Володимире Григоровичу, багатьом у нашому регіоні до вподоби, що ви своєму попередникові не кидаєте навздогін недобрих слів, і це ніби тільки спрацьовує на ваш авторитет...
— Ми ж проголосили з вами, що живемо в цивілізованому суспільстві. Хоч на практиці частіше трапляється інакше: обіймає людина високу посаду —- їй пилинки з черевиків стирають. А пішла з посади — одні помиї услід ллють. То ви скажіть критичне слово, коли людина на посаді!
— Але ж таких доволі гострих слів чимало якраз і пролунало у виступі Президента Леоніда Кучми, коли ваш попередник «здавав пост». Тоді область пережила явний шок: складалося враження, наче колишньої, славної в минулому області просто вже нема...
— Кожен має право і на таку точку зору. Але Дніпропетровщина як була, так і залишається провідною у багатьох сферах виробничого та суспільно-політичного життя країни. Область щороку віддає в бюджет понад чотири мільярди гривень. Порівняйте це з внеском у бюджет багатьох інших областей, і питання про «колишню славу» відпаде саме собою. Інша справа, що ми з отого внеску отримуємо менше, ніж мали б отримувати, але це вже, як кажуть, зовсім інша тема...
А ось те, що Дніпропетровщина ще з радянських часів була за глухою стіною критики, це правда. І звикла до цього. Тому критичний погляд Президента (а такий аналіз за всі роки незалежності пролунав фактично вперше), очевидно, і спричинив саме «шок». Ви пам’ятаєте, про що йшлося тоді? За останні два роки Дніпропетровщина з 12 місця у промисловому виробництві перемістилася на 21-е. За зростанням продуктивності праці посідає одне з останніх. У структурі експорту продукція машинобудування сягає лише п’яти відсотків. Зате імпорт харчових продуктів зріс утричі. Зростання доходів населення виявилося в півтора рази нижчим, ніж в середньому по Україні. Я тоді слухав Президента і розумів, що навіть для багатьох присутніх на активі все це, на жаль, було несподіванкою.
— Що ж робите і збираєтеся робити, щоб повернути впевненість і порядок, а виконавчій владі — довіру, визнання та авторитет?
— Довіру, визнання і авторитет треба повертати не тільки виконавчій владі, а всім. А то у нас якось дивно виходить: законодавча база часом кульгає на обидві ноги, закон із законом не те що не стикуються, а навіть конфліктують, а у всьому винна лише виконавча влада. Давайте ділити ношу хоча б порівну. У нас що — вже введено принцип формування бюджету «знизу — догори»? Ні. Зате всі знають, «як треба»! А коли в парламенті йде формування комітетів, то найбільше суперечок чомусь виникає саме за входження до бюджетного. До речі, цього року нам трохи, але вдалося наблизитися до позначки справедливості: коефіцієнт відрахувань з області з 0,9 знижено до 0,6, що дало можливість залишити в регіоні близько 300 мільйонів гривень додатково. А загалом треба на державному рівні серйозно думати над тим, щоб принцип, хто більше віддає державі, той має більше від неї й отримувати, став нормою. Бо зараз регіонам, які можуть нарощувати виробництво, робити це не вигідно: більше виробив — більше й забрали. У виграшу залишається той, хто не тягнеться до зростання. Він і так отримає дотації. А треба стимулювати виробництво в регіонах.
А стосовно того, що робиться в області, то мені говорити про це незручно. Можу сказати одне: нині триває цілеспрямована й послідовна робота, щоб діяльність влади була ефективнішою і прозорішою.
— Але як реально можна впливати, скажімо, на невтішні постприватизаційні ситуації, в які, мов у глухі кути, потрапили майже всі підприємства гірничо-металургійного комплексу області?
— Я багато років відпрацював у металургії, і для мене це питання особливо актуальне. І не тому, що тепер доводиться розгрібати чужі огріхи. Там — люди. Які нині страждають від того, що хтось не може або не хоче в повній мірі виконувати свої зобов’язання. Тому роз’язання всіх проблем повинно мати одну основу: збереження робочих місць, висока зарплата для працюючих і своєчасна сплата до бюджету. Хоч хто був чи став господарем! Адже це не нормально, що, скажімо, металурги Петровки отримують у півтора рази менше, ніж в середньому по галузі. Як і на Дніпровському металургійному комбінаті ще мало платять людям.
До речі, саме там ми недавно провели форум гірників та металургів, де предметно і відкрито говорили про насущні проблеми. А їх чимало. Починаючи з реконструкції підприємств і завершуючи екологічною безпекою. Приклади того, як треба, у нас є. За чотири місяці на «Криворіжсталі» здійснено реконструкцію 9-ї доменної печі. Домна, яка працює тепер за новітніми технологіями, дає щодоби понад п’ять тисяч тонн чавуну. Ми часто кажемо: «От у Європі!» Але, думаю, деколи і Європі та Америці не гріх подивитися і на Україну. Яка багато чого може і вже доводить це: не за тридев’ять земель такі реконструкції відбуваються, а в нас, у нашому рідному домі.
— Аграрна реформа — теж неабиякий головний біль. Тут стільки порушень і свавілля! Чи є, даруйте, майбутнє у дніпропетровського села?
— А що — хтось у цьому сумнівається? Хоч селу після минулорічного недороду непросто. Але у нас зараз у доброму стані озимі культури. Однак урожай — лише одна із складових майбутнього, до того ж винятково найближчого. Більш глобальне питання — реформування земельних і майнових відносин. Тут справді накручено всього, і багато. Наведу такий приклад: за чотири місяці до мене і до моїх заступників прийшло на прийом понад чотири з половиною тисячі відвідувачів. Із них 40 відсотків — це люди, яких хвилюють проблеми паїв.
— На які ж висновки наштовхують такі зустрічі з селянами?
— Висновок один: є Указ Президента, і його треба виконувати. Так ми визначилися і на засіданні координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю. Роботи вистачає. Ось лише деякі цифри. У нас понад півтори тисячі чоловік ще не отримали державних актів на землю. Ще 4177 чоловік не можуть отримати землю за рішенням суду(!) Водночас фактично у кожному районі є випадки, коли землю роздавали наліво й направо родичам, знайомим, друзям. Тепер усе це треба привести у відповідність до закону, і таку роботу буде проведено.
Однак і це лише частина проблеми. Дуже хвилює грамотне використання землі, де також потрібна тверда позиція влади. Адже фактично всюди є господарства, де соняшник по соняшнику сіють 5—6 років поспіль. Значить, тут працюють тимчасові люди. Не буде такого! Власниками можуть бути різні люди, але за землею, як і належить, державний нагляд має бути обов’язково. Я в цьому не сумніваюся.
Інтерв’ю вів Микола НЕЧИПОРЕНКО.
