Вінницькі податківці викрили ще одну схему ухиляння від сплати податків під час переробки цукру-сирцю: сировину доставлено на один із заводів області ще до того, як уряд заборонив її ввезення на територію держави.
Майже 20 тисяч тонн тростинного цукру несподівано отримав для переробки один із цукрозаводів Вінниччини. Спершу сировину завезли до сусідів — на цукроварню одного із райцентрів Житомирщини. Однак тамтешні митники відмовили власникам товару у його розмитненні. На думку податківців, причиною могла стати невідповідність товару: у супровідних документах значився цукор буряковий, але експертне дослідження показало, що солодкий пісок має тростинне походження. Та ще й ввозили його аж із чотирьох країн: що не вагон, то інша адреса — Бельгія, Голландія, Німеччина, Польща.
Тим часом Могилів-Подільська митниця Вінницької області дала добро на розмитнення вантажу. Дивно: митна система одна, а підходи — різні. На заводі одразу приступили до переробки. Працівникам радіти б: роботи вистачить не на один місяць. Податківці, які, за дорученням начальника ДПА у Вінницькій області Миколи Лавренка детально проаналізували ситуацію, дотримуються протилежної думки.
— У нас викликали підозру умови переробки, — стверджує начальник податкової міліції ДПА у Вінницькій області генерал-майор Микола Грищук. Жодної гривні прибутку від роботи завод не отримає. Укладена угода не передбачає також жодної гривні податку на прибуток, тобто про надходження коштів до бюджету годі й казати. Не надійдуть вони на статтю витрат щодо відновлення виробництва. Напрошується запитання: у чиїх інтересах працюватиме завод?.. Чи не єдине зобов’язання, яке взяли на себе підприємці, власники товару, сплатити робітникам за їхню працю. На це передбачено трохи більше 30 тисяч гривень. Водночас цукроварня претендуватиме на експортне відшкодування ПДВ у сумі майже 500 тисяч гривень — за реалізацію послуг з переробки сировини на давальницьких умовах.
— Ми запросили на розмову власників заводу, — продовжує Микола Васильович, — але вони твердили одне: мовляв, даємо людям роботу, платимо їм зарплату, що ще потрібно... А як вести виробництво, то вже наша справа.
Не отримали від них відповіді на запитання, чому у документах цукор значиться як буряковий, хоча насправді (нагадаємо, це підтвердила експертиза) він є тростинним. Припускаємо, що підприємці тим самим намагалися уникнути обмежень, встановлених статтею 11 Закону України «Про Державний бюджет на 2004 рік». Простіше кажучи, на цукор з тростини встановлено квоту. Її отримати можна лише через аукціон у порядку, передбаченому Кабміном. До того ж реалізація квот платна: не менш як 60 євро за одну тонну сирцю. На буряковий цукор такі вимоги не поширюються.
Зате ввезення його на давальницьких умовах, за попередніми розрахунками податківців, дало можливість власникам товару уникнути сплати митних зборів та ПДВ на загальну суму майже 12 мільйонів гривень.
Як пояснив генерал-майор М. Грищук, завезений на Вінниччину цукор також переробляють на сироп. Далі, згідно з документами, його планують поставити до Білорусії. Там, податківці не сумніваються, знову викристалізують у солодкий пісок. А взагалі, стверджує співрозмовник, схема надзвичайно заплутана. Насправді цукор імпортувала українська фірма. Однак згідно з укладеною угодою, власником товару є росіяни. Хоча договору купівлі-продажу підприємці між собою не укладали.
Генерал припускає, що у такому ланцюзі може з часом з’явитися ще не одна ланка. Податківцям відома практика, коли під час оформлення-переоформлення товару з однієї фірми на іншу раптом з’ясовується, що товар... зникає разом із фірмою-одноденкою. Щоб запобігти такому, податківці й надалі стежитимуть за процесом переробки цукру і транспортування сиропу. Не менш важливим завданням вважають для себе зробити все можливе, щоб ця операція стала прибутковою для підприємства.
Вінницька область.
Коментар народного депутата України, секретаря Комітету ВР з питань аграрної політики та земельних відносин Олега ЮХНОВСЬКОГО:
— Навіть після заборони ввезення до України цукру-сирцю дехто з високих посадовців продовжує відстоювати думку про те, що вітчизняні цукрозаводи не зможуть обійтися без імпорту тростини. Я переконаний: солодкі мрії про заокеанський сирець не полишатимуть їх надалі. Мине небагато часу, і вони, згадаєте моє слово, знову заспівають стару пісню. Наведений приклад навряд чи стане для них повчальним. Але він зайвий раз свідчить про те, якої шкоди дотепер зазнає вітчизняне цукровиробництво від сирцевого «нападу»: заводи працюють на збиток, а прибутки осідають у кишенях скоробагатьків.
Дуже прикро, що ми із запізненням навернулися до істини. Сусіди-росіяни швидше заглянули в корінь нашої проблеми із маніпуляціями на тему: цукор-сироп-цукор. Росія не визнає істинно українським товаром той цукор, який завезений на територію нашої держави і перероблений у нас. Тому він не може імпортуватися на пільгових умовах до Росії.
Урядове рішення про заборону ввезення сирцю широко відкриває двері вітчизняним цукроварам і виробникам сировини. Добре, що він з’явився на світ у розпал сівби цукристих. У господарників є ще можливість скоригувати свої плани, надавши більше уваги буряківництву. Галузь у нинішньому році може спрацювати прибутково. Незважаючи на те, що залишки цукру, зокрема, тростинного, у нас значні. Дуже багато залежатиме від цінової політики на вітчизняний солодкий пісок. Що вона буде гнучкішою, то краще спрацюють вітчизняні заводи. Головне — відкрито простір для відродження вітчизняного цукроваріння. Тож час засукувати рукави...
