У Житомирі протягом двох днів відбувалася Всеукраїнська нарада керівників ЗМІ

«Звертаюся до передплатників «Голосу України», інших видань: повідомте нашу редакцію про такі випадки доставки газети, дайте нам (редакції) доручення, і ми захищатимемо ваші інтереси у суді».

Прем’єр-міністр Віктор Янукович вимагав конкретики під час визначення проблем у взаємостосунках влади і ЗМІ.

Його заувага цілком слушна, оскільки десятиліття, які минули від початку таких зустрічей, мало що змінили у чиновницькому розумінні співробітництва. Дехто, як наголосив голова Національної спілки журналістів Ігор Лубченко, вимагає від преси творення начальницького образу «білого і пухнастого». Це є на всіх владних рівнях, до району включно.

Нагальні проблеми вітчизняного інформаційного простору порушили у своїх виступах голова Держтелерадіо Іван Чиж, генеральний директор «Укрінформу» Віктор Чамара. Довелось взяти слово й мені. Ось фрагменти.

«Держкомзв’язку та «Укрпошта» в особі панів Яценка та Мухіна, здається, поставили собі за мету довести пресу до стану товару «третьої свіжості».

Спочатку тиск був фінансовий. Під різними приводами, часом користуючись недостатньою економічною освіченістю керівників друкованих ЗМІ, «Укрпошта» з мовчазної згоди, а може, й за підтримки Держкомзв’язку, всупереч закону, на власний розсуд визначає передплатну вартість. Навіть після рішення Конституційного Суду, який вгамував апетити представників виконавчої влади, чиновники, котрі дають обітницю на знак дружби і підтримки ЗМІ, продовжують нахабно диктувати свої умови.

І це всупереч указу Президента України «Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України», Закону «Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів».

І все це мотивують нібито збитками, яких зазнає «Укрпошта».

По-перше, Закон «Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів», ст.4 та ст.5, визначає засади державної політики в цій галузі, а по-друге — механізм компенсації.

Але навіть не це є підставою вважати твердження про збитки надуманими.

Уявіть собі, що преса перестала існувати. Немає її і все. Чи перестала б працювати «Укрпошта», чи закрились би її відділення, чи зникли б з наших вулиць поштарі? Певно, ні! Всі вони продовжували б працювати і отримувати зарплату. Тоді передплата і доставка преси це не збитки, а додаткова праця і додатковий прибуток.

Повинен сказати, Держтелерадіо та Національна спілка журналістів, особисто пани Чиж та Лубченко роблять усе можливе, щоб періодика все-таки вижила.

Однак пан Мухін, як керівник «Укрпошти», очевидно, поставив собі завдання зліквідувати пресу як непотріб.

Та й справді, кому потрібна щоденна газета, яку доставляють тричі, а то й раз на тиждень?

Я звернувся до голови Держкомзв’язку пана Яценка з пропозицією розібратися у цій ситуації, знайти шляхи подолання негативу. Однак отримав відмову.

Мовляв, це експеримент і виключно справа «Укрпошти».

***

Пане Януковичу, може, ви вперше в Україні у порядку експерименту усунете від посад чиновників виконавчої влади, які порушують закон?

*

Хто відповість, чому за недолугі й, очевидно, матеріально вигідні комусь експерименти повинні розплачуватися мільйони громадян?

Лише у Чернігівській області під експеримент підпадає майже 253 тисячі чоловік. Точніше важко визначити, бо на офіційні запити «Голосу України» повідомити про доставку газети до читача деякі поштові керівники відповіли, що це «комерційна таємниця».

З 1997 року всі прем’єр-міністри за участю представників преси готували і видавали постанови про організацію передплати на газети та журнали. Тим самим вгамовували апетит «Укрпошти». Може, треба повернутися до старої практики.

Хоч би як там було, вельмишановний пане Прем’єр-міністре, але експеримент Мухіна—Яценка потихеньку поширюється країною.

Скоро дійде до того, що газети читатимуть лише в Києві та обласних центрах. А якщо вчасно не зупинити таких керівників, то й взагалі всі виступи наших чільників далі їхніх кабінетів і не поширюватимуться».

У своєму виступі-відповіді пан Мухін визнав, що у роботі «Укрпошти» є певні недоліки. Не знаю, про які недоліки йдеться. Але у «Каталозі видань України 2004 р., ІІ півріччя» зверху стоїть «Державний комітет зв’язку та інформатизації України». Там, де передбачена передплатна вартість, приймання передплати виокремлено і, очевидно, додається до передплатної вартості, записаної у рядку певної газети чи журналу. Чи можна це назвати інакше як порушенням закону. Щоправда, генеральний директор «Укрпошти» твердив, що не має стосунку до «Каталогу». Може, він не має стосунку й до Держкомзв’язку?

Пан Мухін твердив на нараді, що у своїй роботі він керується двома законами: «Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів» та постановою Кабміну. Народний депутат Сергій Правденко зауважив, що постанова Кабміну не є законом. Пріоритет на боці документа, прийнятого Верховною Радою і підписаного Президентом.

Я дуже сумніваюся, що пан Мухін не знає таких простих істин. Однак вигідно влаштовувати подвійну арифметику, вносити непорозуміння серед видавців друкованих ЗМІ.

Якщо ж хтось ще не зрозумів суті закону, де регламентується величина вартості послуг «Укрпошти», нагадаємо: перше, вона становить до 40% собівартості одного примірника періодики.

Тобто для загальнодержавних газет чи журналів, які йдуть від Києва до Луганська, це може бути і 40%, а для районної газети будь-якої області це може бути 5, 6, 10 відсотків. Що тут незрозуміло і якого роз’яснення ще потребує пан Мухін, аби не шукати підстав для порушення закону?

Друге, собівартість видання не включає колірність. Це вже відповідь на виступ на нараді одного з колег з Луганська.

Читайте, панове, уважно закони. Вмійте ними користуватися.

Тепер про доставку періодики.

На тій само нараді пан Мухін скромно говорив про пілотний проект, де задіяні чотири області. Все звучить красиво: йде укрупнення, скорочення «білих комірців», листоноші підвищують якість своїх послуг. Пане Мухін, а тепер уже і пане Януковичу, я казав і повторюю, ніхто не втручається у внутрішні справи «Укрпошти», але експериментувати на одній п’ятій України нікому не дозволено.

Встановивши режим роботи для певних поштових установ по кілька годин 3—4 рази на тиждень, ви, пане Мухін, тим самим спробували приховати просту річ — газети і журнали доставляють передплатнику не щоденно, а залежно від режиму роботи ваших підрозділів. Тобто 3—4 рази на тиждень, а у деяких випадках і рідше.

Якщо влада в особі Кабміну нездатна навести лад поміж підпорядкованих установ та їхніх начальників, робитимемо це самостійно.

До речі, якщо хтось бачить вирішення проблеми у децентралізованому друці, то зауважу, що «Факты и комментарии» мають такий. Однак головний редактор Олександр Швець неодноразово наголошував на незадовільній доставці його газети до читачів у певних регіонах. Очевидно там, де йде «пілотна» робота «Укрпошти».

До речі, закиди на адресу ЗМІ, які нібито отримують державну підтримку, на мій погляд, безпідставні. По-перше, подібні дії окреслені Законом «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації».

По-друге, здешевлення періодики за рахунок державної підтримки потрібне найголовніше громадянам. Оскільки вони у такий спосіб мають можливість передплачувати більше газет.

По-третє, держава, у свою чергу, через більші наклади періодики має змогу ширше інформувати суспільство про найважливіші події, прийняті документи, перспективні зміни.

Ось такий взаємозв’язок. І якщо це коло намагається розірвати навіть така потужна установа в особі пана Мухіна, то щось негаразд у наших владних кабінетах.

Сподіваюся, що «відверта і щира» розмова, до якої закликав Віктор Янукович, матиме корисні для ЗМІ наслідки.

Учасники Всеукраїнської наради керівників державних і комунальних засобів масової інформації «Суспільство, ЗМІ, держава: вектори взаємодії» визначили, що головним таким вектором є гроші. Промовці переважно наголошували на тому, як гостро їх бракує. Бо бюджет Національного радіо, приміром, становить тільки 62 відсотки від бюджету державного радіо маленької Естонії. Національній телекомпанії теж виділяється всього по 39 копійок у розрахунку на одного жителя — і за ці гроші треба виходити в ефір 365 днів на рік. Тож Україна має найбільший борг перед Європейською мовною спілкою. У нашій країні більше коштів витрачається на оплату трансляції програм, ніж на їх виготовлення. А в регіональних мовників гостро бракує грошей ще й на розбудову виокремлених телерадіомереж.

У тексті ухвали наради переважно і йдеться про телебачення й радіо, перспективи їх переоснащення та розбудови. З друкованими ЗМІ ситуація дещо інша. Одні оратори розповідали, що вже навчилися заробляти гроші. Інші наставляли, як це треба робити. Головна вказівка — найближчим часом треба укласти угоди з місцевими органами виконавчої влади щодо висвітлення їх діяльності — як це передбачено законом. Звісно, за оплату. Але дискусія розгорнулася щодо іншого — перспективи роздержавлення. Одні запевняли, що гаятись не можна, інакше «в Європу» не пустять, часу залишилося обмаль. Інші були проти: це, мовляв, нагадує примусову колективізацію і загрожує знищенням місцевої преси, газети після цього стануть не вільними, а потраплять під контроль свого чи чужого капіталу. А в приватних виданнях свободи слова нерідко значно менше, ніж у державних. Та в кінцевому підсумку виходило так: роздержавлення все одно неминуче, тому вже зараз треба розбиратися з власністю на приміщення та майно, щоб потім, коли органи влади перестануть бути засновниками, не вийшло так, що редакції взагалі нічого не належить.

Серед інших настанов і така: редактор державного видання не повинен бути безхребетним. Критика вкрай необхідна для того, щоб влада бачила свої недоліки й усувала їх.

— Місцеві засоби масової інформації не повинні перетворюватися на придворний літопис. Не принижуйте самі себе, — закликав журналістів і Прем’єр-міністр Віктор Янукович. І продовжив: — Держава не може втручатися в редакційну політику. Але вона має право не платити гроші тим ЗМІ, які платники податків не бажають читати, дивитися чи слухати. Податки сплачують не для того, щоб хтось мав роботу, а щоб отримувати якісний продукт. Громадська думка про роботу ЗМІ дуже важлива.

Керівник уряду пообіцяв, що нарешті буде знято невизначеність із ПДВ на друковані видання.

Підвищуючи рейтинг (а від цього залежить читацька чи глядацька аудиторія, відтак і гроші) не можна забувати про норми суспільної моралі. Бо ліквідація цензури, як це не прикро, принесла додаткові клопоти психіатрам і патологоанатомам: жорстокість на екрані множить жорстокість у житті.

Ще одне побажання — воно пов’язане з наступними виборами — висловив голова Національної спілки журналістів України Ігор Лубченко, нагадавши, що депутати й президенти змінюються, а журналісти залишаються. І від них самих залежить, чи не заплямують вони своє ім’я. Від цього, між іншим, залежить імідж преси, а отже й України.

На нараді прозвучала думка, щоб надалі такі ділові зустрічі (а від попередньої минуло більше дев’яти років) проводилися частіше.

Житомир.