«Довіра і підтримка людей — для мене найвища нагорода й стимул для роботи»

«Шановний Йосипе Васильовичу!

Ваш лист є ще одним підтвердженням відомої сентенції: «ІСТОРІЯ — ВЧИТЕЛЬКА ЖИТТЯ (підкреслення наше. — Ред.)». Вивчаючи, досліджуючи відбуте, ми не тільки розширюємо про нього свої знання, але й збагачуємося досвідом. Ігнорування його повчальності справді небезпечне, адже МИНУЛЕ — ТО ДЗЕРКАЛО МАЙБУТНЬОМУ.

Надсилаю Вам книгу, яку Ви просили, надану Інститутом історії Національної академії наук України. Певен, наукова об’єктивність та аргументованість праць, зібраних у цій колективній монографії, допоможуть Вам у відстоюванні історичної правди.

Зичу Вам творчих успіхів, натхнення, благополуччя.

З повагою, Володимир Литвин.»

«Ветеран Вітчизняної війни — звучить гордо. Однак нам завдали образи. Адже в тексті постанови Верховної Ради України «Про відзначення 60-річчя Перемоги та визволення України від фашистських загарбників» у всіх випадках між словами «ветеранів війни» випускається найголовніше слово — «Вітчизняної». Те ж саме було допущено при редагуванні Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Про все це я написав Президентові України, його адміністрації, народним депутатам П. Цибенку, І. Герасимову.

Президент і його адміністрація «відфутболили» мої листи у Волинську облдержадміністрацію, а звідти — в Луцьку міськраду.

Щоправда, Петро Цибенко відповів: «У комітеті знаємо цю проблему і працюємо над нею».

Дуже шкода, що українські ЗМІ не відзначили такі вікопомні дати, як 60-річчя перемоги радянських військ на Сталінградському фронті, 60-річчя перемоги на Курській дузі, в яких героїчно проявили себе тисячі й тисячі українців.

Хотілося б також довідатися про хоча б одну з тої кількості послуг, які будуть надані ветеранам Вітчизняної війни, інвалідам, самотнім.

Переконаний, що серед найбільш важливих критеріїв, за якими оцінюється моральність влади і суспільства, — рівень і якість реальної турботи про фронтовиків і людей у цілому.

Вибачте за викладене.

В. Стешенко,

м. Луцьк.»

* * *

«Шановний Василю Пилиповичу! Попри Ваші побоювання, я отримав обидва надіслані Вами листи і уважно їх прочитав. На жаль, через велику зайнятість (Ви, напевно, знаєте, як напружено працює зараз Верховна Рада) затримався з відповіддю. Майже всі адресовані на моє ім’я листи я розглядаю особисто, даю за ними доручення, встановлюю контроль, через що збільшив навантаження на секретаріат Голови Верховної Ради майже втричі. ОСОБЛИВА УВАГА ВИЯВЛЯЄТЬСЯ ДО ЗВЕРНЕНЬ ВЕТЕРАНІВ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ (підкреслення наше. — Ред.), тому Ваш лист не міг загубитись, не дійти до мене.

Не криюся: такі листи читати важко. У людей сьогодні стільки горя, що іноді дивуєшся, як їм вистачає терпіння, сил, волі вистояти за таких обставин. Висловлюю Вам щире співчуття у зв’язку з втратою коханої дружини. Принагідно скажу, що ви, ветерани, даєте молодим не тільки взірець патріотизму, любові до рідної землі, мужності, стійкості, а й приклад подружньої вірності. І як потрібен зараз такий приклад!

Хоч як це боляче, але не можу не визнати, що все, що Ви написали у своєму листі, — гірка правда. У нас вже розроблено безліч програм поліпшення становища різних категорій громадян, у тому числі й ветеранів Великої Вітчизняної війни. Але встановлені ними пільги та передбачені заходи часто не забезпечені відповідними коштами і залишаються, як Ви і пишете, обіцянкою.

Розумію Ваш біль і несприйняття виявів черствості, байдужості щодо ветеранів Великої Вітчизняної війни. Хочу тільки сказати, що в людей, які допускають хамське ставлення до колишніх фронтовиків, партизанів, підпільників, трудівників тилу, солдатських вдів, — немає майбутнього. Український народ пронесе через віки почуття синівської вдячності захисникам Вітчизни за їхні безсмертні подвиги.

Розуміючи Ваш стан, необхідність підлікуватися і взагалі побути серед людей, я хотів би допомогти Вам отримати направлення до госпіталю чи лікарні або путівку до санаторію. Повідомте, де б Ви хотіли поліпшити здоров’я і коли. Якщо це буде в Києві, намагатимуся викроїти час, щоб зустрітися з Вами. Ми постараємося подарувати Вам військову форму з погонами старшини, якщо Ви повідомите Ваш зріст і розмір гімнастерки та взуття.

Стосовно себе. З самого обрання я заявив, що буду Головою Верховної Ради, а не якоїсь її частини — її більшості чи меншості. І весь час дотримуюсь позиції: незважаючи на розколотість, Верховна Рада повинна працювати, приймати необхідні людям закони.

Вибачте, що лист вийшов довгим.

Бажаю Вам міцного здоров’я, добра і благополуччя.

З повагою, Володимир Литвин.»

«Ви людина, яка займає одну з найвідповідальніших посад у нашій державі, і водночас Ви знайшли можливість приділити мені увагу. Це настільки хвилююче і приємно, так може вчинити лише дуже добра і чуйна людина!..

Я живу в одному з найкрасивіших куточків світу — Україні! Це молода країна з величезною культурою, історією, традиціями, прекрасним народом і з мальовничими пам’ятками архітектури.

З повагою, Ангеліна Поплавська,

м. Євпаторія.»

* * *

«Ангеліно!

Дякую тобі за лист і теплі слова на мою адресу.

Свідомо переходжу на «ти», хоч розумію, що звертаюсь до дорослої громадянки.

Дуже добре, що ти ставишся до навчання серйозно, відповідально. Підтримую твоє прагнення вивчати мови. Адже відомо, скільки хто знає мов, стільки разів він і людина. Але найбільш необхідна мова свого народу. З листа бачу, що ти добре володієш російською, яка, гадаю, є для тебе рідною. Це мова велика, вона відкриває шлях у світ однієї з найбагатших культур світу. Не менш важливо людині, ЯКА ЖИВЕ В УКРАЇНІ, ДОСКОНАЛО ВОЛОДІТИ МОВОЮ УКРАЇНСЬКОЮ (підкреслення наше. — Ред.), мовою великих Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка. Ти говориш про нашу державу «моя Україна» і обираєш спеціальність, пов’язану з туризмом, бо хочеш, щоб увесь світ взнав про нашу країну як про волелюбну, таку, що через віки пронесла і зберегла свою культуру і велику спадщину. Знання української мови дає змогу ще більше усвідомити велич України, яка для кожного з нас, незалежно від національності, — рідна.

З найкращими побажаннями — Володимир Литвин.»

* * *

«Вельмишановний Володимире Михайловичу!

Пише Вам Анастасія Шевченко — першокурсниця факультету міжнародних відносин Львівського національного університету ім. І. Я. Франка.

Коли повернулася додому, в першу чергу пішла до своєї школи, своїх вчителів, друзів. Те, що побачила, вразило. Там, де нещодавно був порожній майданчик, — іде грандіозне будівництво. Бачили б Ви, з якою гордістю директор гімназії Наталія Іванівна Руденко показала, як будується нова українська гімназія. Переконана в тому, що це відбулося завдяки і Вашому зверненню до керівників Автономної Республіки Крим, про яке Ви писали в своєму листі мені ще у квітні минулого року.

Й надалі дозвольте лишатися членом палати надій Верховної Ради України, а значить — бути членом Вашої команди.»

«Шановний Володимире Михайловичу, здрастуйте!

Написати Вам цей лист спонукала Ваша заява про Вашу незгоду балотуватися в Президенти України на чергових виборах.

З точки зору великої особистої відповідальності Ви, можливо, й праві.

Одначе, як можливий і Ваш виборець, з немалим досвідом, висловлю з цього приводу і свою думку.

З позиції середньостатистичного виборця гадаю, що серед найбільш імовірних кандидатів у Президенти України, тих, хто представляє політичний, економічний і владний олімп країни, більш гідної кандидатури, аніж Ваша, не проглядається.

Зізнаюся, впевненість у необхідності написання такого листа прийшла не зразу.

Повна впевненість з’явилася після того, як уважно проаналізував Ваш виступ на закритті зимової сесії Верховної Ради. У ньому виразно пролунали слова людини, яка висловлювала життєствердні прагнення народу України.

З повагою — учасник Великої Вітчизняної війни, інвалід Володимир Ніколаєв,

м. Сімферополь.»

* * *

«Добрий день, Володимире Михайловичу!

Звертається до Вас пенсіонер Литовченко Володимир Олексійович (1939 р. н.).

В цей період я багато роздумую про майбутні вибори Президента України. Вибори будуть складні. Я перебрав усіх можливих кандидатів на цю посаду, цікавився їхніми біографіями, здібностями і зупинився лише на одній кандидатурі, яка відповідає всім вимогам. Це — Литвин Володимир Михайлович, людина щира, здібна, нічим не заплямована, людина, яка бачила горе, нужду тощо.

Володимире Михайловичу, пробачте мені за дану Вам оцінку, але це думка не лише моя. Вся моя родина, друзі, знайомі підтримають Вашу кандидатуру і з радістю проголосують за Вас. Дуже просимо Вас балотуватися на пост Президента. Ви — наш народний Президент.

Тож з Богом, Володимире Михайловичу! Ми всі з Вами і ми Вам допоможемо!..

Київська обл., Вишгородський район, с. Ново-Петрівці.»

* * *

«Доброго дня, шановний Голово Верховної Ради України! З повагою до Вас пенсіонер Нестеренко Іван Йосипович з міста Сум.

Шановний Володимире Михайловичу! Майже щодня слухаю по радіо і дивлюсь по телевізору роботу Верховної Ради. І дивуюсь Вашому терпінню, Вашій стійкості, Вашому бажанню налагодити роботу у Верховній Раді, знайти вихід зі складної ситуації, яку створюють депутати. І це Вам вдається.

Це бачу не тільки я, бачать мільйони людей. Це титанічна праця. Окрім цього, Ви встигаєте побувати у регіонах, поспілкуватися з народом, відчути, чим він дихає і чого потребує, не тікаючи і не ховаючись від народу. Це дуже хороша риса — ЛЮДЯНІСТЬ (підкреслення наше. — Ред.)...

Володимире Михайловичу, в країні склалася дуже непроста ситуація і в політичній сфері, і в економічній. Але з неї потрібно якось виходити. І перше, що треба зробити, на мою думку, — взяти під контроль виконання законів.

Володимире Михайловичу, невдовзі почнеться передвиборна президентська кампанія, а можливо, вже й почалася. Я особисто не бачу лідера, який би був достойний цієї посади. Я хотів би бачити Вас у числі кандидатів на цей пост. Впевнений: народ Вас підтримає! І я в тому числі разом зі своєю Ганною Михайлівною.

Впевнений: при Вашому ставленні до вирішення будь-яких питань справа зрушить з місця, і Україна житиме краще від інших країн. Для цього є всі передумови. Немає тільки справжнього, добросовісного, чесного лідера, який би зумів вивести Україну з глухого кута. Іще раз пропоную: поборіться за владу, народ Вас підтримає, а Ви — народ.

Ви гідні цієї посади!

З повагою — Нестеренко.»

* * *

«Щиро вдячний за Ваш лист. У цей надто жорстокий час тепле слово не тільки зворушує, а й допомагає. Підтримка впевнює, що дієш правильно, і спонукає бути гідним довіри співгромадян. Звісно, Ваші оцінки моїх ділових і людських якостей я розглядаю як аванс, який треба відпрацювати.

Найбільша моя мета — побачити Україну міцною, квітучою, освіченою державою, ЯКУ ПОВАЖАВ БИ ПЕРЕДУСІМ ВЛАСНИЙ НАРОД (підкреслення наше. — Ред.). А тоді прийде і міжнародне визнання, бажання мати з нами справу. Розколоте суспільство виснажує себе безплідною політичною боротьбою... СКІЛЬКИ МОЖНА ТЕРПІТИ РУЇНУ? Я ПЕВЕН, ЩО НАМ ІЩЕ ЗАЗДРИТИМУТЬ, І НЕ ТІЛЬКИ СУСІДНІ КРАЇНИ...

Ще раз дякую за висловлену мені довіру. 

З повагою, Володимир Литвин.»

«Здрастуйте, Володимире Михайловичу!

Звертаюся до Вас з великим материнським болем і проханням.

Я, Литвин Діна Тимофіївна, проживаю в Миколаєві. У 1990 році, 20 жовтня, у мене трагічно загинув син, Литвин Володимир Миколайович, 1956 року народження, в дорожній аварії. І ось уже 13 років я не живу, а існую. Ви мені замінили сина. Ви так на нього схожі: русявий, зріст такий же, хода. Буває ж так... І ось я щодня у 8 годин вечора дивлюсь останні вісті й шукаю Вас, щоб Вас побачити і поговорити з Вами з екрана. Я дуже довго збиралася написати Вам, але ніяк не могла наважитися.

Вибачте мені, що я турбую Вас своїм листом і прошу Вашого дозволу називати Вас своїм другим СИНОМ (підкреслено автором листа. — Ред.).

Якщо будете у нас в Миколаєві, заїдьте до мене у гості, я дуже буду рада зустріти дорогу мені людину.

Живу я сама. Коли загинув мій син, мені було 59 років, зараз —71...

Ще раз прошу вибачення за турботу.

З повагою до Вас — Діна Тимофіївна.»

* * *

«Здрастуйте, шановна Діно Тимофіївно!

Я з великим хвилюванням прочитав Ваш материнський лист. Спасибі Вам за щирість і душевність, за Ваші добрі материнські почуття до мене. Здається, я нібито відчув Ваш материнський біль безпосередньо і пишу, щоб підтримати Вас, наскільки це можливо.

Я дуже хочу, щоб матері в нашій країні були щасливими, і всіма силами стараюсь працювати для цього. Віднині я буду відчувати і Вашу підтримку і подумки відповідатиму Вам тими ж почуттями.

Коли я буду в Миколаєві, обов’язково заїду до Вас. Пишіть мені, я постараюся зробити для Вас усе можливе.

Іще раз спасибі Вам і до зустрічі.