У Києві проведено круглий стіл «Агресивність на телеекрані: оцінка фахівців».
Український центр політичного менеджменту запросив до цього столу філософів, соціологів, політологів, психоаналітиків, педагогів, телевізійників, урядовців.
Дискусія була такою зацікавленою, що її навіть не встигли завершити до підсумкової прес-конференції. На прес-конференції президент Центру політменеджменту Юрій Шайгородський сказав: основною темою круглого столу був уплив ТБ на розвиток агресивності молоді. Страшна очевидність: ми — в наркозалежності від ТБ, а ТБ навчає технології злочину! Скажімо, телешоу «Последний герой», «Слабое звено», «Русская рулетка» пропагують біологічну ідею «перемагає сильніший». Юну свідомість привчають брати гору за будь-яку ціну: ти мусиш перемогти кращого й розумнішого! Це покоління через 10 літ виросте. Це бомба сповільненої дії.
Як з цим боротися? ТБ мусить формувати позитивні ідеали. Але ТБ — це бізнес, а гроші не пахнуть! Чи не тому представники телеканалів, що надто люблять сцени агресії й насильства (ІCTV, СТБ, Новий), на круглий стіл не прийшли? І бесіда обмежилася теорією.
Втім, теоретичні висновки були слушні. Зокрема: стратегія нашого ТБ є проблемою національної безпеки. Бо йдеться про психічне здоров’я нації. Потрібна стратегічна програма етносоціальної єдності та ідентичності: хто ми, чого хочемо? Ми звикли кивати на тоталітарне минуле. А чим краще минуле у німців? Але вони сформулювали оту стратегічну програму й стали успішною нацією. Це забрало 10-12 років. І нам така програма потрібна, потрібна не до 31 жовтня, а надовго, за неї вже сьогодні треба братися науковцям, законодавцям, політикам і телевізійникам.
...Вчені розрізняють на телебаченні три види агресивних дій: фізична агресія, непряма агресія (компромат, плітки та злісні жарти) і вербальна (словесна) агресія. А ось цікава статистика: на цнотливому УТ-1 фізичної агресії показують лише 16,4 відсотка (удвічі менше, ніж на СТБ). Але непрямої агресії на УТ-1 — 38,8, а вербальної 44,8, і тут державний канал часом перевищує всі недержавні!
Що б воно значило? І чи входять до цієї статистики, скажімо, непряма та вербальна агресія наших нібито «публіцистично-інформаційних» телепрограм? Це важливо знати, бо вчені кажуть: діти не роблять різниці між телеагресією «художньою» і «документальною». Це небезпечно! Може, небезпечніше, ніж порнографія. Цікаво, що в Законі про захист суспільної моралі багато сказано про порнографію. Але не сказано, що для нашого психічного здоров’я гірше: показ на екрані голої задниці чи — облич деяких телекоментаторів, які щовечора вдаються до непрямої словесної агресії?
Ось думають: давати ліцензії лише україномовному ТБ чи й російськомовному теж? В нашій ситуації, либонь, краще б їм говорити по-китайськи, буде менше шкоди!
У нас заложники телевізійної агресії не лише діти. Легше заборонити дітям дивитися ТБ-страшилки, аніж відмовити дорослим у задоволенні втішатися тим ТБ, яке в нас є. А воно колоніальне: 80 відсотків — чужий телепродукт, і майже всі 20 відсотків — непряма агресія проти власної гідності. Справді, ТБ — могутня річ, воно здатне зліпити людину і навіть зліпити націю. Але наше ТБ явно ліпить націю, яка себе зневажає. І в жодному законі не сказано, що це заборонено.
...Ю. Шайгородський зауважив: круглий стіл був корисним, і якщо ідеї «теоретиків» дійдуть до «практиків» (яких на круглому столі, нагадаємо, не помічено), це буде крок з глухого кута. Ще не пізно: зміна поколінь забирає десь двадцять п’ять літ, ми прожили без національної (в тім числі телевізійної) стратегії тринадцять, тож у запасі ще років десять.
