Володимир ЛИТВИН: «Довіра і підтримка людей — для мене найвища нагорода й стимул для роботи»

«Здрастуй, дорога Ксеню!

Я отримав твого листа, з якого трошки довідався про твоє життя, навчання, захоплення, мрії.

Я дуже хочу, щоб ти була здорова, щоб у тебе було багато хороших і надійних друзів, щоб твоє життя склалося вдало. Як я зрозумів з листа, ти намагаєшся добре вчитися, малюєш, багато працюєш. Вірю, що ти зможеш добре підготуватися до дорослого життя.

Я вітаю тебе з днем народження і дарую тобі комп’ютер. Бажаю тобі доброго здоров’я, успіхів в усьому, щастя й радості.

***

«Здрастуйте, Володимире Михайловичу!

Ми з Ксюшею дуже вдячні Вам за турботу й увагу до нас. За чудовий подарунок, з яким онука не розлучається ні на хвилину. За допомогу у вирішенні питання про операцію.

Академік М. Зіньківський приїздив до нас, у Донецьк, уважно оглянув Ксеню і запропонував операцію у Київському НДІССХ (науково-дослідний інститут серцево-судинної хірургії — Ред.). Будемо чекати виклику до клініки.

Ми хотіли запросити Валерія Степановича Глушка до себе додому в гості, але адміністрація, коли побачила, в яких ми поганих умовах живемо (ми про це не писали), запропонувала кращий і красивий варіант: зустріч у міськвиконкомі.

Рухадзе Сергій Жоржович запропонував нам допомогу, щоб відремонтувати дім (ми про це не просили). Якщо допоможуть, ми їм будемо лише вдячні. Міськрада пообіцяла провести телефон від комутатора шахти. Директор шахти пообіцяв виділити вугілля, а я вже чотири роки, як не маю змоги на його отримання.

Нехай оберігає Вас Бог!

За добрі справи, за добре серце.

З повагою Олена Єрмілова».

«Пане Литвин!

Стежу, за можливості, за роботою Верховної Ради, її законотворчою діяльністю.

Переконуюсь у тому, що так звана «більшість» будь-якою ціною намагається блокувати, не прийняти закони, нагально потрібні для розбудови і зміцнення України як незалежної держави, і водночас протягуються закони й рішення, що шкодять Україні та спричиняють руйнацію.

Чого тільки варті постійні порушення Регламенту з самого початку роботи Верховної Ради, коли було утворено так зв. більшість. Це розуміє кожен, хто більш-менш придивляється до діяльності Верховної Ради.

Володимире Михайловичу!

Задумайтеся, чи служите Ви своєму Народу, обіймаючи високу посаду? Чи усвідомлюєте Ви, що така діяльність, спрямована на шкоду Україні, на її руйнацію, є не що інше, як злочин?

P. S. Без всякої поваги, тому що Ви зневажаєте весь Народ України.

***

«Хохітві О. Ф.,

Запорізька область.

Шановний Олеже Федоровичу! Я уважно прочитав Вашого листа, і хоча тональність його не налаштовує на діалог, все ж вирішив відповісти.

Наприкінці Ви написали: «Без всякої поваги...», а мені пригадалися зболені слова видатного українського мислителя і письменника Пантелеймона Куліша, написані майже півтора століття тому: «Народе без пуття, без чести, без поваги...».

Вести дискусію по суті Ваших звинувачень важко — вони емоційні й не конкретні. Дозволю собі нагадати біблійний вислів: «Не судіть, щоб вас не суджено». Я зобов’язаний чути і чую різні оцінки своєї діяльності (на щастя, переважно позитивні). Дослухаюсь і до голосу нашого тисячолітнього досвіду культуротворення, бачу виклики глобалізації і прагнення вирішувати за нас самих, як нам жити на своїй землі.

Тому почуття відповідальності для мене — це не абстрактна правова норма, а конкретний морально-етичний вимір щоденної роботи щодо відстоювання національних інтересів України, забезпечення гарантованих прав і свобод людини, досягнення вищих стандартів життя.

Звичайно, я теж людина і маю свої емоції. Але мушу терпіти, щоб хоч трохи наблизити розуміння та відновити довіру між владою і суспільством.

З повагою Володимир Литвин».

«Шановний Володимире Михайловичу!

Сумно і боляче дивитися на те, що твориться у Верховній Раді. У цьому, на жаль, є і ваша «заслуга». Регламент ви почали порушувати і підлаштовувати інтересам більшості. Прикладів достатньо... Будь ласка, не ображайтеся — ЦЕ ПРАВДА. Вам дуже важко вести сесію в такій агресивній психологічній атмосфері, і я вас добре розумію, співчуваю вам.

... А тепер про головне — про причини і наслідки блокування трибуни й роботи сесії. Не схвалюю такі дії, та розумію, що іншого шляху протидіяти, захистити свої і народні інтереси в опозиції просто немає. Вона безправна, законодавчо не захищена, в ефір її не пускають...

Хто вирішив, що повноваження у Президента потрібно урізати? А кому належить ідея його обрання депутатами?.. Люди хочуть самі обирати Президента і не довіряють це депутатам, бо чудово знають, що купити хабарем 300 депутатів набагато легше ніж 36 мільйонів виборців...

Проти цього й бореться опозиція, на жаль, не демократичними методами, бо інших засобів немає.

З повагою Богдан Ількович Вівчарик,

смт Ратне Волинської області.

P. S. Сподіваюся на розуміння, бо ще є час і шанс зробити крок назустріч, не робити дурниць. Ніхто не довів, що пропоновані зміни будуть корисними. Час відмовлятися від хибної практики і помилок, які потім «героїчно» долаємо. Це ми вже проходили. Дуже прошу дати хоч коротеньку відповідь, чи будете ви проштовхувати ці абсурдні зміни».

***

«Шановний Богдане Ільковичу!

Уважно прочитав Вашого листа і хоч не можу погодитися з багатьма його висновками, нерідко образливими, все-таки відчув Вашу стурбованість за краще майбутнє нашої держави.

Усі ми, незалежно від посад, маємо робити все можливе для кращого майбутнього України. Повірте, я добре усвідомлюю свою відповідальність перед історією і людьми, що обрали мене до Верховної Ради України, і намагаюсь робити все, що від мене залежить, для пошуку політичного компромісу, поєднання різних сил у формуванні такого правового поля, яке б вивільнило національний потенціал та ініціативу людей для побудови сильної, багатої, демократичної держави.

Намагаюся завжди шукати можливості для об’єднання волі народних депутатів, незалежно від їхньої партійної приналежності. Очевидно, не завжди вдається задовольнити чиїсь особливі прагнення. Хотів би, щоб і кожен окремий депутат не претендував на загальнонаціональну правильність власної думки. Допускаю, що із фрагментарного висвітлення діяльності Верховної Ради України не завжди можна скласти цілісне уявлення про її реальне життя. Запрошую Вас, якщо буде така можливість, відвідати Верховну Раду, подивитися безпосередньо на її роботу.

Дякую за небайдужість і сподіваюся на розуміння.

***

«Шановний Володимире Михайловичу!

Отримав вашого листа у відповідь на моє звернення. Щиро дякую, бо дуже приємно усвідомлювати, що тебе розуміють навіть при всій незгоді із висловленим. Насамперед хочу вибачитися, якщо ненароком образив вас різкими словами. Бачить Бог — такої мети не мав і незаслуженої критики не допускаю, це не за моїми правилами. Але, повірте, коли побачив, що Гавриш напористо проштовхує ідею обрання Президента вже цими депутатами, то зрозумів: мовчати не можна, бо твориться абсурд. Тому звернувся не тільки до вас, а й до інших політиків, від яких залежало прийняття позитивних рішень. Відповіли тільки Мороз, Гавриш і ви, за що висловлюю вдячність...

...Наявність хороших законів нівелюється необов’язковістю їх виконання. Роками, шукаючи відповіді на запитання, чому у нас ВСЕ не як у людей в світі, дійшов невтішного висновку — українці ХОЧУТЬ гарно жити, але НЕ ХОЧУТЬ для цього докласти зусиль. Загальна Байдужість губить нас...

...Будьте самостійним політиком і не вступайте в жодну партію, не плямуйте біографію. Раджу вам хоч раз на місяць навідуватися до областей, і не на показушні заходи, а до банкрутів, щоб краще розуміти, що реально відбувається. Наші міністри, Президент цього не знають і не хочуть знати, особливо Янукович. Не цурайтеся зустрічей з громадянами і не забувайте запитувати у людей, як прийняті закони «допомагають» їм жити... Якесь замкнене коло суцільної безвідповідальності, і ні в кого не можна добитися слова правди. Повірте, відчай бере від цієї загальної байдужості.

І насамкінець хочу вас попросити передати лідерам більшості, щоб єдиним кандидатом у Президенти висунули саме вас, бо Януковичу Ющенка не перемогти...

Пробачайте за різкі, відверті слова, але це правда життя, і від неї не сховатися... Дякую за запрошення відвідати Верховну Раду. Обов’язково ним скористаюся. Тільки не знаю, коли і як це краще зробити, бо вільних грошей на поїздку нині не маю.

З повагою і найкращими побажаннями небайдужий Богдан Ількович Вівчарик.

Ратне Волинської області.

P. S. Дозвольте вибачитися за тих нерозумних, що лізли на президію, жбурляли квіти, лили воду. Бог їм суддя і виборці. Простіть їх, бо не відали, що творили».

на дні уряду

«Голові Верховної Ради Литвину В. М.!

Протягом тижня не минає відчуття отриманої образи і приниження, спричиненого так званим днем так званого уряду, що відбувся під куполом Верховного цирку 10 лютого 2004 р. і транслювався телебаченням та радіо: бракує хліба — дають плебсу видовищ.

На початку дійства Литвин, заплющивши очі, оголосив, що зареєструвалося 406 депутатів. Проте зал засідань був порожнім, як кишеня українського пенсіонера, — в залі блукало з півсотні депутатів. Навіть хамелеонистий тред-юніоніст Стоян в інтерв’ю для радіо бідкався, що під час балаканини про оздоровлення дітей були присутні лише 37 депутатів...

Є брехня, є брутальна брехня, є статистика... Дайте відповідь на одне-єдине запитання: кому і для чого потрібна така брехня?

Доброход Юхим Феодосійович, 

ветеран війни і праці, 

лауреат Державної премії 

et cetera. м. Київ».

***

«Шановний Юхиме Феодосійовичу!

У своєму листі Ви порушуєте важливі питання діяльності законодавчого органу влади, депутатської дисципліни і етики. Для мене це ще одне свідчення того, що народ уважно стежить за своїми обранцями і хоче їх бачити такими, якими вони постають перед людьми у період виборчої кампанії.

Повірте, мені було так само, як і Вам, прикро бачити на черговому дні уряду у Верховній Раді України таку незначну кількість народних депутатів, тим паче, що на ньому обговорювалися важливі питання, які стосуються долі приватизованих соціально-культурних об’єктів і організації літнього оздоровлення дітей. Але згідно з Регламентом я оголосив результати реєстрації, які висвітило табло. Звісно, я не хотів цим ввести когось в оману чи образити. Більше того, оголошена цифра була своєрідним докором народним депутатам, керівникам депутатських груп і фракцій, які теж бачили, скільки людей у залі.

Скажу, однак, що, незважаючи на відсутність великої кількості зареєстрованих депутатів, обговорення було кваліфікованим, принциповим і навряд чи його можна назвати «недолугим шоу». Бо в дискусії взяли участь саме ті народні депутати, які добре знають проблему. Їхні пропозиції, безумовно, додадуть наполегливості урядові, що незручно почував себе навіть за такої кількості народних депутатів. Ми не змогли надати слово всім, хто хотів виступити.

Як людина освічена, Ви знаєте, що участь парламентаріїв у засіданнях — проблема не тільки наша. Навіть у країнах з давніми традиціями промовець може виступати перед двома-трьома колегами, а то й у порожньому залі. Хотілося б, щоб у нас було краще. Для цього пропонуються різноманітні заходи, аж до вирахувань із зарплати. Певен, що ми віднайдемо засоби, які дадуть результат.

Не криюся, мені було боляче читати Ваші звинувачення на мою адресу. Я зовсім не такий, яким Ви мене змалювали. Своїй роботі я віддаюся сповна, докладаю багато сил, щоб Верховна Рада була справжнім парламентом. Відчуваю задоволення від того, що в період, коли вже по суті розпочалася президентська виборча кампанія, коли здійнялася хвиля протистояння політичних сил, коли певні кола вдаються до дій, які вивели б із рівноваги керівництво Верховної Ради, ми все ще приймаємо закони, в тому числі й ті, що мають поліпшити соціальне становище людей. Можете уявити, як це нелегко дається. Ми багато що змінили в діяльності Верховної Ради. Може, вперше за роки незалежності її Голова особисто розглядає звернені до нього листи громадян, відповідає на них.

Бажаю Вам міцного здоров’я, щастя й добра.

«Доброго дня, Володимире Михайловичу! Пише Вам Салюк Микола Іванович з Хмельницької області, селища Красилів. Мені 75 років.

Обурений до глибини душі тим, що 3 лютого 2004 року на початку роботи сесії Хмара зламав мікрофон у президії. А коли ви піднялися й пішли, кинув навздогін образливе слово. Хто дав йому право ображати Голову Верховної Ради?

Я прошу Вас: захищайте свою честь. Час закликати реваншиста до порядку. Доки можна терпіти цей бандитизм?

З повагою Микола Салюк».

***

«Шановний Миколо Івановичу!

Висловлюю сердечну вдячність за солідарність, яку Ви виявили у своєму листі до мене. Справді, як Голові Верховної Ради України мені часом доводиться відчувати з боку окремих депутатів потужний тиск, який виходить не тільки за межі Регламенту, а й за межі пристойності. Таким був і приклад, який Ви наводите.

Головна мета згаданих акцій, як Ви розумієте, — вивести керівництво Верховної Ради з рівноваги, зробити процес некерованим. Тому, вважаю, найправильніше — не встрявати у суперечки, а суворо дотримуватися Регламенту. Зрозуміло, іноді буває гірко перенести незаслужену образу, але все це відбувається на очах людей, і вони бачать на чиєму боці правда. За складом характеру не можу відповісти кривдникам тим же. Це мене тільки принизило б.

Своїм розпорядженням я зобов’язав названого Вами депутата та його колег відшкодувати збитки, завдані нищенням апаратури.

Своє завдання вбачаю в тому, щоб парламент діяв як єдиний організм, хоч усвідомлюю, що добитися цього у рік президентських виборів буде надзвичайно важко. Сподіваюся на підтримку як депутатського корпусу, так і громадян.

Бажаю Вам міцного здоров’я, щастя і благополуччя.

***

«Шановний Володимире Михайловичу!

Прийміть моє співчуття у Вашій героїчній боротьбі з дрімучим хамством деяких так званих депутатів. Можливо, Вам варто на найвиднішому місці вивісити плакат і написати на ньому триметровими літерами мудрі слова М. Лермонтова:

... Небо ясно.

Под небом места хватит всем,

Зачем всечасно и напрасно

Враждует человек...

Зачем?»

Можливо, це змусить взятися за розум «депутатів» з душком безмежного егоїзму, лицемірства, фарисейства.

З повагою Соколов Микола 

Васильович, учасник бойових дій, пенсіонер, інвалід, 

80 років. Чернігів».

***

«Шановний Миколо Васильовичу!

Висловлюю Вам свою щиру вдячність за Вашого мудрого й доброзичливого листа, після прочитання якого у мене залишилося приємне враження від спілкування з поетично витонченим і водночас мужнім характером.

Я повністю поділяю Ваші відверті й правдиві оцінки. На мою думку, саме такі люди, як Ви і Ваші бойові побратими-ветерани, мають моральне право голосно говорити слова правди, оскільки вибороли і заслужили це право. Зі свого боку докладаю максимум зусиль, щоб наше суспільство і влада почули цей мужній голос правди, адже у ньому — наша героїчна історія, і негаразди сьогодення, і орієнтир у майбутнє. Ваші «співчуття» сприймаю як наказ і надалі неухильно тримати курс на ОЛЮДНЕННЯ ПОЛІТИКИ І ПОЛІТИКІВ (тут і далі виділення наше. — Ред.), на ВІДНОВЛЕННЯ ДОВІРИ МІЖ ВЛАДОЮ І ЛЮДЬМИ, на ВІДРОДЖЕННЯ У ПРОСТОГО НАРОДУ ВІРИ У САМИХ СЕБЕ, У СВОЮ КРАЇНУ І В МАЙБУТНЄ.

Вірю, що своєю ефективною роботою і Верховна Рада, і уряд України реально посилюватимуть турботу про ветеранів, пенсіонерів і людей похилого віку, наповнюватимуть соціальні та пенсійні програми конкретним змістом.

Бажаю Вам, дорогий Миколо Васильовичу, міцного здоров’я, безхмарного неба і світлих вражень від життя.

«Голові ВР України п. Литвину В. М.

Пенсіонерка Козюк Анастасія Василівна, м. Червоноград Львівської області.

Шановний Володимире Михайловичу, спостерігала пильно за тим, що діялось у Верховній Раді наприкінці минулого року. Співчуваю Вам, як синові, як людині, але ніяк не можу зрозуміти, для чого народові України так звана політична реформа. Ви також за те, щоб відібрати у народу право голосу, право вибору, право на гідне життя? Ця реформа не потрібна нікому — ні державі, ні людям. Вона хіба що зганьбить парламент, призведе до поглиблення злиднів і бідності.

Народ дуже добре знає, хто є справжнім ініціатором реформи — це глава АП п. Медведчук, який, на думку багатьох, керує величезним капіталом, за який рано чи пізно понесе відповідальність. Як тут не згадати слова із Євангелія від Матвія, розділ 23 п.23: «Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м’яти, кропу і кмину, а занедбуєте, що НАЙВАЖЛИВІШЕ В ЗАКОНІ: СПРАВЕДЛИВІСТЬ, МИЛОСЕРДЯ І ВІРУ. І те слід робити, і того не слід лишати», п.24: «сліпі поводирі, що комара відціджуєте, а ковтаєте верблюда». Можна ще багато наводити прикладів із Святого Євангелія, але, спостерігаючи за Вами, як Ви намагаєтеся примирити сторони, то процитоване більше стосується АП, яка Вам нав’язала ці реформи...

Надіюся, справедливість візьме гору. Бо так жити далі неможливо.

З повагою Анастасія Козюк».

***

«Шановна Анастасіє Василівно!

Дякую Вам за листа, з якого поряд з тривогою за кращу долю народу України я відчув також Ваше розуміння проблем на цьому шляху і надію на справедливість. Певно, Ви вже знаєте, що Верховна Рада 3 лютого ц. р. підтримала мою пропозицію і залишила незмінним положення Конституції щодо всенародного обрання Президента України. За кожним громадянином залишається право вибору і, як Ви пишете, «... право на гідне життя».

В іншому суть політичної реформи зводиться до врівноваження прав і відповідальності у трикутнику влади «Президент—Парламент—Уряд». Гармонізація відносин, принаймні на законодавчому рівні, сприятиме наближенню справедливості у взаєминах між гілками влади і поступовому досягненню суспільної єдності задля кращого життя людей.

З повагою Володимир Литвин».

***

«Віктору Федоровичу Януковичу — Прем’єр-міністру України.

Копія: Володимиру Михайловичу Литвину — Голові Верховної Ради України.

Понад усе Ви не захочете читати тисячного листа на одну й ту само тему — пенсійні добавки та політична реформа. Як мені видається, вирішення цих питань стосується і залежить від Вас. Скільки було (і є!) галасу щодо пенсійних змін у позитивний для народу бік, і... раптом вищої проби цинізм: знущання з українського люду. Вишуканий цинізм. Іще один експеримент щодо витривалості своїх співвітчизників. Замість 150 гривень почали платити аж 156 і 30 копійок — рівно на чотири буханці хліба. Як Ви могли потопити людські надії, сподівання у морі зухвалої брехні!

Віктору Федоровичу, ми, селяни, користуємося ще прадідівським способом опалення своїх осель. То чим же опалювати, якщо тонна вугілля коштує 400 гривень! Як жити, підкажіть! Мені треба щонайменше 4 тонни. Помножте їх на 400. Дорівнює 1600 гривень. І поділіть цю суму на мою пенсію у 156 гривень 30 копійок. Цебто вийде, що я повинен витратити приблизно десятимісячну пенсію на закупівлю палива. За що тоді купити хліб і до хліба? Як жити? До чого доводите свій народ? Не породжуйте українських камікадзе! Зупиніть свавілля українського Чаушеску!

За віком я старший від Вас, знаю голод і холод. То чому на старості я маю страждати? У Вас почуття жалю до свого народу є? Зробіть хоч якусь радість дітям війни!

Бугай Григорій Мартинович, с. Заріччя Верхньодніпровського району Дніпропетровської області».

***

«Шановний Григорію Мартиновичу!

На початку свого листа Ви гостро критикуєте проведення пенсійної реформи. Справді, незначна добавка до невеликих пенсій не вирішує проблем соціального забезпечення і не виправдує сподівань багатьох людей. Верховна Рада України нині працює над розв’язанням цієї проблеми, насамперед стосовно малозахищених верств населення. Хоч і не просто після такої економічної кризи вишукати додаткові ресурси, але ми прагнемо зробити все можливе для поліпшення життя людей.

Сподіваємося на краще і будемо його наближати.

З повагою Володимир Литвин».

«Доброго Вам здоров’я і плідної роботи у керівництві Верховною Радою, пане Литвин Володимир!

За Вашою діяльністю, ростом кар’єри і особистим життям ми стежимо давно. Ми були раді побачити Вас і почути по телебаченню, коли Ви розповідали про себе. Склалася думка, що Ви ЧЕСНА Й ПОРЯДНА ЛЮДИНА. Що Ви будете ЗАХИЩАТИ УКРАЇНСЬКІ, а отже, ЛЮДСЬКІ ІНТЕРЕСИ. А оскільки Ви УКРАЇНЕЦЬ, то знаєте УКРАЇНСЬКІ СПРАВИ, ІСТОРІЮ, МЕНТАЛЬНІСТЬ УКРАЇНЦІВ. Бо ті, хто зараз є, знають чуже, не своє. І діють відповідно, як знають. Але так не можна, бо ми втратимо себе, як НАРОД.

І ось зараз перебудовчі часи яскраво показали, що ЗА СВІЙ НАРОД ТРЕБА БОРОТИСЯ ТАК, ЯК ЦЕ РОБИТЬ РОСІЯ, ФРАНЦІЯ ЧИ АМЕРИКА, ЧЕХІЯ ЧИ ЛАТВІЯ. Бо кожен піклується за свій народ. Дружити варто, але не здавати свої держави і людські інтереси. На жаль, ми бачимо, як Україну роздирають на шматки...

...Шановний Голово Верховної Ради, ми знаємо, що Вам тяжко працювати. АЛЕ МИ ХОЧЕМО, ЩОБ ВИ ЗАХИЩАЛИ ЗАВЖДИ ЧЕСНІСТЬ І ПРАВДУ І ВІДПОВІДНО ДІЯЛИ. Бо все змінюється, а народ залишається. І ПАМ’ЯТАЄ ТИХ, ХТО ТВОРИВ ДОБРО УКРАЇНІ, ЇЇ НАРОДУ, ХТО ЗАХИЩАВ НАЦІЮ... МИ УКРАЇНЦІ! ПРО ЦЕ ПАМ’ЯТАЙТЕ!..

...Ми радимо Вам мирити усіх, а не тягти чийсь бік...

З повагою Котов Микола 

Олександрович, 

м. Дніпродзержинськ».

***

«Шановний Миколо Олександровичу!

Складаю Вам свою щиру вдячність за викладені в листі роздуми й оцінку моєї діяльності. Зворушений Вашою непідробною увагою до роботи Верховної Ради України, Вашими практичними порадами щодо відстоювання державних інтересів. У мене склалося таке враження, що зі сторінок Вашого листа промовляє вроджена й непоказна мудрість людей «від землі», висока духовність українського народу, його гідність і самоповага.

Поділяю Ваші підходи до консолідації нашого суспільства, толерантного співіснування різних політичних партій і рухів, виховання національної інтелектуальної і політичної еліти. Вважаю, що не тільки я один, а й УВЕСЬ НАРОД ПОВИНЕН МАТИ ПРАВОВІ ПІДСТАВИ «МИРИТИ» СВОЇХ ПОЛІТИКІВ І ДЕРЖАВНИХ ДІЯЧІВ, уникати принизливих судилищ і пошуку зарубіжного арбітра у нашому внутрішньому житті. Маємо це робити задля головної мети: ЗАХИСТУ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ, ПРАВДИ І ЧЕСНОСТІ У ВІДНОСИНАХ МІЖ ВЛАДОЮ І НАРОДОМ.

Сподіваюся, що Верховна Рада України виправдає Ваші очікування і своїми законами забезпечить стале економічне зростання, ефективну соціальну політику і гармонійні суспільно-політичні, міжнаціональні та міжконфесійні відносини в Україні.

Бажаю Вам, шановний Миколо Олександровичу, міцного здоров’я, незгасної віри у силу і розум українського народу, у його кращі часи.

«Голові Верховної Ради України.

Шановний товаришу Голова!

Одразу обмовлюсь, що я суто приватна особа, тобто не член будь-якої партії, не депутат. Одне слово: ані до політики, ані до політиків — не причетна.

Мені 75 років, я пенсіонерка, але відносини між нашими республіками мене турбують; оскільки у мене багато друзів не тільки в Києві, а й в інших містах України. І мені соромно за вас, політиків. Наче ніколи не вивчали історію Російської імперії, у т. ч. Малоросії.

Адже до 1917 року, точніше до приходу до влади більшовиків на карті Російської імперії не було України — була Малоросія.

Я вже не кажу про другу світову війну, коли в ній брали участь і гинули солдати з усіх радянських республік, здобуваючи Перемогу усім народам СРСР!

І ще: Росія Україні повинна газ поставляти задешево, зерном допомогти, коли неврожай. Адже ми слов’яни, одної крові, одного коріння! І сварка наших країн на руку нашим недругам! Тож подумайте, політики, чи варта заради власних амбіцій ця політична метушня, щоб розділити на ворогів братерські народи?

З. С. Кустарьова».

***

«Шановна З. С. Кустарьова!

Розумію Вашу стурбованість долею українсько-російських відносин, споконвіку дружніх і добросусідських. Величезні історичні зміни в державному облаштуванні Російської Федерації та України не повинні відсунути на другий план добрі відносини, дружбу і співробітництво наших країн і народів, взаємовідносини простих людей.

ЗГОДЕН, ЩО СПРАВЖНІМ ГРОМАДЯНИНОМ І ПАТРІОТОМ МОЖЕ БУТИ ЛИШЕ ТОЙ, ХТО В ПОВНОМУ ОБСЯЗІ ЗНАЄ ІСТОРІЮ СВОЄЇ КРАЇНИ. ВОДНОЧАС ІСТОРИЧНА НАУКА І ПОЛІТИЗОВАНІСТЬ — НЕСУМІСНІ. Сучасний світ такий різноманітний і динамічний, що одними лише ідеологічними категоріями неможливо зрозуміти, а тим більше зберегти родинні зв’язки наших народів і культур, які мають спільні, києворуські, джерела. Україна — рідна земля для понад 12 мільйонів росіян, які знайшли тут підтримку і сердечне розуміння. Російська мова й культура, як представники великого російського народу — невід’ємна складова сучасного українського суспільства, його історичного минулого й майбутнього.

Я докладаю максимум зусиль для зміцнення міжпарламентських і міждержавних зв’язків між Україною і Росією. Із задоволенням відзначаю високий рівень досягнутих домовленостей, які визначають пріоритети співробітництва, як і досягнуті позитивні зрушення у сфері економічних відносин і торгівлі.

Вважаю, що підстав для Ваших тривог щодо відносин між нашими країнами немає і не буде в подальшому. Бажаю Вам міцного здоров’я, домашнього затишку і добра!

***

«Здрастуйте, високоповажний професоре Володимир Литвин!

Вам пише китайський професор-історик Ван Ляньсин.

Приїхав я до Києва на початку вересня 2003 року й займався тут історією України... Коли повернуся в Китай, працюватиму над своєю книгою «Україна: Шлях Незалежності — Історія та сучасний стан».

Я читав у бібліотеці деякі Ваші роботи з історії України. Серед них «Україна: політика, політики, влада» та «Україна на межі тисячоліть» залишили у мене глибоке враження. Я хочу купити їх собі і довго шукав у книжкових магазинах, але й досі не знайшов. Невдовзі поїду назад у Китай. Чи матиму я честь отримати від Вас ці дві книги?

Інше прохання: хочу отримати Вашу біографію, детальнішу, ніж та, що надрукована на обкладинках Ваших книг.

Іще одне запитання. Українські історики вважають, що царська Росія і Радянський Союз провели колоніальну політику на українських землях. Але Президент Л. Кучма у своїй книзі переконаний у тому, що «Україну не можна назвати колонією Росії, хіба що вислів буде вживатися в якомусь поетичному смислі слова» («Україна — не Росія», стор. 25) Мені хотілося б дізнатися: який погляд маєте Ви — відомий історик і авторитетний політик України.

Чекаю на Вашу відповідь.

З повагою професор Ван Ляньсин».

***