Саме така ситуація в період нересту на водоймах країни
Запобігти цьому насамперед мають органи держрибнагляду, проте вони далеко не всесильні, нерідко безініціативні, а часто-густо — просто залежні. Можливо, чи найперше, від тих-таки... браконьєрів! Чи їх покровителів, бо незаконний рибний промисел в Україні — бізнес досить прибутковий, і безгоспним його ніхто не залишить. А риба, як відомо, гниє з голови...
Саме тому широкий містечковий загал був немало здивований, коли полтавська регіональна влада в особі голови облдержадміністрації Олександра Удовиченка не побажала миритися з таким звичаєм і взяла на себе ініціативу, а відтак — і відповідальність за збереження та примноження рибних запасів краю. І тут є до чого докласти рук, адже браконьєрство на водоймах області невпинно зростає. Особливо це стосується Кобеляцького, Глобинського, Оржицького, Лубенського, Хорольського, Семенівського та Кременчуцького районів — саме на їх територіях протікають головні водні артерії регіону: Дніпро, Псел, Ворскла, Сула, Оріль, Удай. Лише у першому кварталі цього року (не в сезон!) тут зафіксовано 431 випадок браконьєрства, вилучено дві тонни риби. А торік зафіксовано 1680 подібних випадків, збиток від них сягнув 66 тисяч гривень. Для порівняння: загалом по країні тільки в січні—лютому виявлено 10 тисяч фактів порушення правил рибальства, незаконного перевезення, скупки та продажу риби на ринках, вилучено 4,8 тисячі одиниць заборонених знарядь лову і 132 тонни риби. Сума заподіяних збитків сягнула півмільйона гривень.
У селі Липовому, на межі з Черкаською областю, де бере початок знаменита Сулинська затока, — одне з найбагатших нерестилищ Дніпра (за переказами старожилів, у давнину сюди піднімалися з кримських морів навіть осетри!), на початку квітня зібрались усі зацікавлені служби, аби спільно протидіяти армії браконьєрів. Наскільки ефективним виявився «хурал», можна простежити на рибних рядах полтавських базарів. Якщо будь-якої пори, а навесні особливо, їх буквально завалено дарами з місцевих річок, добутих зазвичай незаконним шляхом, то нині у достатку хіба що оселедці, виловлені в далеких морях.
Саме над цими та іншими проблемами галузі в Кременчуці водночас із полтавською владою ламали голови керівники територіальних органів рибоохорони України. І зовсім не патетично прозвучала фраза про відповідальність перед суспільством за стан збереження рибних запасів органами рибоохорони з вуст її керівника Віктора Крупка. Бо, дійсно, давно настав час переходити від декларування до рішучих дій. Проте проблема і в тому, чим і як це робити. Адже державна рибна інспекція країни дуже і дуже бідна на кадри, технічні засоби, кошти. Само по собі зрозуміло, що працюють у ній майже стовідсотково чоловіки. Це мають бути молоді, фізично здорові люди, здатні протидіяти зовсім не слабкішим браконьєрам. До речі, останні за своїм «нафаршуванням» і вмінням, перспективою отримання хорошого заробітку від виходу на воду здебільшого переважають штатних і позаштатних рибінспекторів. А хто погодиться день і ніч сидіти в засадах за якихось 200 гривень на місяць? На що жити, утримувати сім’ї? І тут, зрозуміло, виникає чимало запитань...
Або такий факт для роздумів:
із загальної кількості транспортних засобів та флоту Головрибводу (674 одиниці) — більше половини повністю вичерпали свій моторесурс. Тим часом у браконьєрів «кінські сили» переважно імпортні — потужні, швидкі, всюдихідні.
Засоби зв’язку — як у спецслужб. Браконьєри озброєні. Одне слово, знають, за що і на що ідуть.
Інший аспект проблеми. Рибоохоронні заходи слід активно поєднувати з організацією та проведенням рибоводно-меліоративних робіт, штучного зариблення природних водойм молоддю цінних видів риб. Враховуючи хронічну нестачу бюджетного фінансування, треба активніше залучати кошти всіх користувачів водних живих ресурсів...
Символічна назва нинішньої всеукраїнської рибоохоронної операції — «Улов». Можливо, цього разу він буде багатшим у рибінспекції, і саме вона стане господарем на воді.
Полтавська область.
