— Основні скарги, з якими люди приходять до сільради, — земельні, — каже Привільненський сільський голова Юрій Царук.
Зрештою, у село Привільне Дубнівського району мене теж привів лист, під яким поставили свої підписи Іван Середа, Софія Матюшонок та Валентина Андрієвська. Сусіди стурбовані: їм почали диктувати, що на їхніх городах сіяти і садити.
Річ у тому, що поряд з їхніми садибами розмістилася водонапірна башта і свердловина, що забезпечує водою місцеву школу (тут навчається 250 дітей із Привільного та ще трьох сусідніх сіл) і тридцять два приватні житлові будинки. Один із авторів листа 82-річний Іван Середа розповів, що цю свердловину і башту зроблено ще 1986 року за вказівкою тодішнього голови місцевого колгоспу Олександра Шамака (попередня свердловина, як стверджують фахівці, замулилась і стала непридатною для використання). Воно нібито керівник хотів зробити як краще для села: забезпечити водою школу і селян, які стихійно почали врізатися до водогону. Але те, що будівництво не погоджувалося ні із земельним відділом, ні із санепідемстанцією, ні з райархітектурою, тепер вилилось у справжній головний біль і для місцевої влади, і для авторів листа.
Адже згідно із санітарними нормами навколо водозабору має бути санітарна зона — на цьому наполягає санепідемстанція. А її межі умовно проходять через сотки авторів листа. Нагадаю, що перелік сільгоспкультур, які можна вирощувати у санітарній зоні, — обмежений, заборонено використання хімікатів, добрив, пестицидів.
Однак якщо Валентина Андрієвська погодилася пожертвувати частиною городу заради того, щоб не закривали свердловину, вода з якої надходить і до її оселі, якщо знайшли вихід, щоб компенсувати втрату клаптика городу 72-річній Софії Тимофіївні Матюшонок, котра 38 років пропрацювала дояркою у колгоспі, виділивши їй за рішенням сесії сільради 20 соток в іншому місці, то Іван Середа категорично відмовляється від того, щоб йому диктували, що садити на власному городі:
— У мене є Державний акт на землю, тому я можу розпоряджатися нею на свій розсуд, — каже він. — Цим городом користуюся давно, відколи у 1967 році приїхав у Привільне. Я багато років пропрацював тут фельдшером, надавав медичну допомогу колгоспникам, а коли дійшла справа до розпаювання колгоспних земель, мене, як, зрештою, й інших працівників соціальної сфери, забули. Мовляв, закон цього не передбачає.
Чоловік має рацію: у працівників соціальної сфери менше землі, ніж у колишніх колгоспників. Із земель запасу, за словами селян, сільрада 40 гектарів виділила під фермерське господарство колишньому керівництву, в такий спосіб знову «ущільнивши» інтереси вчителів, медиків, культпрацівників. Ось тому колишній сільський фельдшер так ревно захищає свої сотки біля хати.
Дров у вогонь конфлікту підкинула і сільська рада, яка, не зваживши на те, що частина городу Івана Ілліча розташована у санітарній зоні, дала згоду на приватизацію землі. У Державному акті теж не обумовлено певні обмеження у використанні ним землі у межах санітарної зони. Це упущення вилилося в ось таку проблему. Якщо пенсіонер пристане на пропозицію не вирощувати на «санітарних сотках» «небажаних» сільгоспкультур, він згідно із Земельним кодексом має право вимагати компенсації.
Тим часом ця проблема породила й іншу: артезіанську свердловину санепідемслужба закрила. І мала на те серйозні підстави: не облаштовано санітарну зону навколо неї; приміщення насосної як такого практично немає — воно викладене з шиферу, без даху, не зачинене на замок, через що сюди не обмежено доступ сторонніх осіб. Перелік порушень можна було б продовжити. До таких радикальних дій санепідемслужбу спонукало ще й те, що вода, яка подається у Привільненську школу, непридатна для пиття.
— Вода не відповідає вимогам за органолептичними показниками, — підтверджує лікар із комунальної гігієни Дубнівської райсанепідемстанції Петро Подворний.
А ось найсвіжіші результати дослідження води з артсвердловини у селі Привільне: вміст заліза у ній перевищує норму у 6,7 раза (у разі перебоїв у водопостачанні — у 16 з лишком разів), каламутність — у півтора, з жорсткості (вмісту солей) — в 1,3. Отож фахівці запевняють, що її можна використовувати хіба що для потреб шкільної котельні. Місцеві жителі, які самовільно під’єдналися до водогону, її не споживають (для цих потреб беруть воду із колодязів), а використовують для прання, худоби, поливання городів.
Табу на подачу недоброякісної води до школи та шкільної їдальні викликає стурбованість і у директора школи Миколи Федорчука:
— З цієї причини не працює шкільна їдальня (Та хіба з такої води можна готувати страви? — Авт.), не дотримуються вимоги санітарної гігієни учня, бо діти не мають змоги помити руки. Добре, що хоч закінчився опалювальний сезон і відпала потреба качати воду у шкільну котельню, а то сиділи б у холоді. Дехто з дітей приносить із собою питну воду у пляшечках.
Перспектива носити воду до шкільної їдальні з колодязя — нереальна, оскільки на таку кількість дітей обмежений штат працівників її не настачиться.
Артезіанська свердловина, башта перебуває на балансі місцевого СВК, яке переживає не кращі часи, а отже, хоче спекатися такого «вантажу», передавши усе сільській раді. Звичайно, остання, з огляду на свої обмежені фінансові можливості, самотужки не зможе вирішити проблему забезпечення якісною питною водою школи та житлових будинків. Тут своє вагоме слово має сказати Дубнівська райдержадміністрація, зокрема її голова Валерій Богуцький, віднайшовши для цього кошти (йдеться ж про здоров’я дітей). І не обов’язково замінювати башту — можна обійтися лише насосом, заміною труб, які у Привільненській школі відпрацювали свій ресурс. Було б бажання. А поки що Дубнівська райдержадміністрація вдає, ніби не в курсі привільненської проблеми. Хоча й у протилежному переконують листи, які ось уже більш як рік Дубнівська райсанепідемстанція адресує райдержадміністрації, Дубнівському міжрайонному прокурору, в інші інстанції.
Рівненська область.