Серед журналістів старшого покоління на Дніпропетровщині неординарним характером виділяється Віктор Нікітченко. Недавно він видав книгу своїх вибраних публікацій, котру назвав дуже красномовно — «Орли зграями не літають».
Узяв від природи — поверни більше
А є справа, крім газетярської, в якій Віктор неперевершений ас. Це мисливство. У нього принцип: «Якщо взяв у природи — поверни, віддай їй більше, ніж взяв». Про це наша з ним розмова.
— Колись на Дніпропетровщині, окрім зайців, лисиць, куріпок і дрохв, нічого більше не водилося, — каже Віктор Петрович. — Заселення дичиною нашого краю відбувалося фактично з 1961 року минулого століття, починаючи з якого 23 наступні роки тутешнє товариство мисливців та рибалок очолював Костянтин Петровський. Це йому треба дякувати, що перші три десятки диких кабанів в область завезли аж з Далекого Сходу. А вже через десять літ їх тут налічувалося майже дві тисячі голів.
З Черкащини та з Асканії-Нової тоді завезли ланей та плямистих оленів. Акліматизували і косуль та фазанів, яких до того ніхто ніколи на Дніпропетровщині не бачив.
— Доки дичина розмножувалася, її охороняли, ніхто не смів стріляти, — пригадує Віктор Нікітченко. — Цілих десять літ чекали. Напрочуд гарні косулі і кози бродили полями табунами, по 20 — 30 голів, і радували людей. Коли дозволили нарешті полювати на диких кабанів, попервах навіть мало знаходилося охочих.
За часів Костянтина Петровського привозили та розводили і крижнів та диких качок. У Котівці Магдалинівського району навіть створили ферму для них. Не менш як 10 тисяч штук лише водоплавної птиці виростили на фермі і випустили у світ. І вона невдовзі заполонила всі водоймища області.
Після хижого нашестя
— Не те сталося в останні 10 — 15 літ, — скрушно зітхає Віктор Петрович. — Промислові відстріли обернулися в масове і безконтрольне винищення дичини. Ліцензії видавали наліво і направо, кому заманеться. І ніякої боротьби з браконьєрами. Місцеве сільське населення, маючи вільніший доступ до принадних мисливських куточків, й поготів творило, що хотіло.
І ось уже результат: лосів два роки тому залишалося в області наче 11 голів. «Хоч і це була швидше вигадка, — стверджує Нікітченко. — Особисто я насправді давно не зустрічав жодного». Косуль, за статистикою, зменшилося втричі, диких кабанів нараховують 700, хоч де вони, знову-таки мало хто бачив на власні очі. Навіть зайців поменшало в кільканадцять разів. Тільки вовки плодяться так, як і раніше, а то і більше. Ще лисиць розвелося надміру.
Звірі живуть там, де їх люблять
Лише в останні два роки, коли обласне товариство мисливців очолив полковник у відставці Валерій Деркач, схаменулися... Знову завезли п’ять десятків диких кабанів і свинок — цього разу з північних та західних областей України. І створили для них незаймані природні вольєри: на 25 гектарів біля села Кочережки Павлоградського району і на 18 — у лісах Новомосковського. А ще — польовий варіант у Солонянському районі. Щойно сорок голів свинок випустили на «вільні хліба».
А в Обухівських лісах облаштували два фазанарії, які разом випустили в угіддя уже 10 тисяч штук птахів. Це не враховуючи ще кількох дрібних фазанаріїв, облаштованих у різних кінцях області. Недавно з Харківщини у північні райони Дніпропетровщини завезли близько двохсот і байбаків. А це значить, що не все ще втрачено. Що регіон знову стане вдосталь заселений дичиною. Не випадково в області найбільше мисливців — майже 30 тисяч чоловік. То нехай кожен і вполює за сезон бодай качку чи зайця. Але обов’язково подбає про розведення десятьох. Нині звірі живуть лише там, де їх люблять.
