Найбільше багатство будь-якого найбагатшого природними ресурсами чи діючими підприємствами краю, в тому числі й такого багатого, як дніпропетровський, — це, поза сумнівом, його люди. Справді, можна називати сотні, якщо не тисячі, імен тих, ким область пишається та дорожить. І серед них не губляться, а яскравіють імена династії нейрохірургів Григоруків.
Петро Трохимович Григорук 57 років у медицині. Уже цього досить, щоб складати йому шану. Але він ще й засновник обох провідних нині в регіоні відділень судинної нейрохірургії — в обласній клінічній лікарні імені Мечникова та в Ігренській психоневрологічній. Нейрохірургія не менш складна, ніж серцева, бо це операції на людському мозку, яких на рахунку Григорука-батька понад п’ять тисяч. Сьогодні нейрохірургічне відділення лікарні імені Мечникова очолює його старший син Сергій Григорук, а Ігренської — молодший, Олексій Григорук. І якщо себе Петру Трохимовичу ніколи не було шкода, то синів він жаліє. Особливо Сергія, котрому інколи доводиться робити й по три операції на день.
— Я сам два інфаркти та один інсульт пережив, — зітхає, — а тепер бачу, як Сергій уже посивів та страждає від підвищеного тиску. Розумію і знаю, що така доля всіх небайдужих медиків, але змиритися важко...
І дивується, навіщо молодший Олексій ще й у депутати міської ради пішов. Хіба не вистачає йому, де рвати своє серце, чи що? Це ж бо яке додаткове навантаження! Скільки б та яких обов’язків не було поза лікарнею, на науковій ниві або в сім’ї, приміром, справжнього хірурга ніколи й ніщо не звільняє від головного, чим він займається у своєму житті. Від оперування хворих.
А сам Петро Трохимович нині захопився збиранням грибів та плетінням з лози кошиків лише задля того, щоб зберігати бадьорість і здатність допомагати хворим. А ще тішить та наснажує Петра Григорука те, що Сергієва дочка Валерія пішла шляхом діда та батька, а в Олексія підростає син, котрого на честь діда теж назвали Петром. Стане Петя, мріють Григоруки, також нейрохірургом.
