Хто забезпечить старість моряка-«підпрапорника» ?

Так висловився мій давній знайомий Василь Ткачук. Зустрічаємося з «морським вовком», як він полюбляє сам себе називати, зрідка, між рейсами: вісім, а то й більше місяців на рік він ходить десь там морями-океанами, потім — перепочинок удома, в Одесі. Поки знову на якесь іноземне «підпрапорне» судно найметься. Звик уже, що завжди безжурний Василь Гнатович розмову обов’язково розпочинає з відомої пісеньки про молодого моряка, який приїхав на побивку. А тут раптом — сам на себе не схожий: сумний, побляклий, постарілий. «Що сталося?».

— Пролетів я, мов фанера над Парижем. І з роботою, і з пенсією...

Ну, щодо роботи, то я й так уже дивувався: як це його, без п’яти хвилин пенсіонера, досі на судна беруть? Не інакше, як щось із роками «схімічив», бо зовні ще не старий. Аж ось, врешті-решт, дали відставку. А чому пролетів з пенсією? Виявляється, оті майже півтора десятка років, упродовж яких ходив «морський вовк» у «підпрапорниках», отримуючи більш-менш пристойну платню, — «коту під хвіст». Під час нарахування пенсії, роз’яснили Василю Гнатовичу в райуправлінні пенсійного забезпечення, період його роботи на іноземних суднах до робочого стажу не може бути зарахований; не береться до уваги й отримувана ним від іноземного роботодавця платня. Бо в цей час він працював, мовляв, тільки на самого себе та на свою родину, відрахувань до вітчизняного пенсійного фонду ані він сам, ані судновласник не робили.

— Так ти ж, Гнатовичу, в Чорноморському морському пароплавстві он скільки пропрацював, — прагну заспокоїти приятеля. — Ось і оформляй пенсію, спираючись на той період. Це ж, здається, дозволено.

— Так, дозволено. Але, по-перше, 25-річного стажу роботи там я не набув, не вистачає ще близько року, десь треба допрацьовувати. По-друге, пенсія вийде мізерна...

Виявляється, в розрахунок береться тільки зарплата, яку виплачували тоді морякам в рублях (це справді були невеликі гроші), а значно вагоміша валютна частка до уваги не береться — нею виплачували витрати на закордонні відрядження, тобто рейси в іноземні порти...

Справді, мов фанера над Парижем. І в такому становищі опинився не тільки Василь Ткачук. У «підпрапорниках» нині ходить, за свідченнями різних джерел, від 70 до 90 тисяч українських моряків. Одні з них уже хотіли б оформити пенсії, інші робитимуть це через певний час. То чи торкнеться когось із них запроваджена з 1 січня нинішнього року нова система загальнообов’язкового пенсійного страхування? У Головному управлінні пенсійного фонду України в Одеській області повторюють, по суті, те, що сказали Василю Гнатовичу в райуправлінні: за період роботи на іноземних суднах український моряк такому страхуванню не підлягає; а ось у рамках недержавного пенсійного забезпечення нині працюючі «підпрапорники» мають право добровільно за місцем проживання укласти договори пенсійного страхування, тобто треба звертатися до райуправлінь пенсійного забезпечення. Щоб потім щомісяця (чи в інші обумовлені терміни) вносити на свій рахунок близько 34 відсотків від установленої в країні мінімальної заробітної плати. Чому так багато, адже решта громадяни України платять тільки 1-5 відсотків? Та тому, що 32 відсотки від фонду заробітної плати до пенсійного фонду вносить наш вітчизняний роботодавець, чого не робить, на жаль, роботодавець іноземний.

— Профспілки ведуть переговори з судновласниками про необхідність відрахувань до пенсійних фондів, — каже генеральний секретар Федерації профспілок працівників водного транспорту і плавскладу України Євген Омельчук. — Однак справа посувається повільно, бо поки що не відчуваємо підтримки самих моряків. Іноземні судновласники погрожують їм тим, що на суму пенсійного внеску знизять нинішні заробітки. А втрачати живі гроші нікому не хочеться. Ось моряки й мовчать, не вимагають потурбуватися про їхній завтрашній день. Але ж рано чи пізно він настане. І що тоді?

Профспілки, виявляється, готові створювати, спільно з моряками, свої фонди гарантованого пенсійного страхування, залучаючи до цього банки. При цьому моряк сам буде планувати суму внесків, накопичувальний фонд та відповідний рівень пенсії, свій вік виходу на відпочинок. Він зможе, в разі потреби, також водночас забрати всю суму накопичених коштів. Нібито вигідно. Та чи зрозуміють це нині працюючі «підпрапорники»? Певно, їх лякає не тільки загроза судновласників урізати зарплату, якщо члени екіпажів вимагатимуть їхньої участі в пенсійному забезпеченні. А й гіркі уроки нашої дійсності, коли різні страхові компанії, накопичивши кошти, лопаються, мов мильні бульбашки, — і тоді шукай свої внески, мов вітра в полі. Убезпечити від ризику й обдурювання людей має, очевидно, Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення», що набрав чинності з 1 січня цього року. Та щоб він запрацював практично, потрібна ще ціла низка нормативних документів. Аналітики прогнозують, що створення й повноцінне функціонування недержавних пенсійних фондів можливе тільки через 3-4, а то й більше років.

Отже, нинішні зміни в пенсійному законодавстві зводять нанівець можливості отримання моряками-«підпрапорниками» будь-якої державної пенсії, а перспективи діяльності прийнятних для них недержавних пенсійних фондів маячать ген далеко. Чи не можна їх наблизити? Яким чином? Адже життя, бува, заганяє у такий глухий кут, з якого важко вибратися. Маю на увазі навіть не Василя Гнатовича Ткачука. Він, допрацювавши рік десь там навіть охоронцем, все-таки матиме таку-сяку пенсію. А як бути, приміром, 40-річній Надії Прохорівні Д., матері трьох дітей — дочки-студентки і синів-школярів? Чоловік, працюючи «підпрапорником», непогано забезпечував сім’ю, дружину на роботу не пускав, виховуй, казав, дітей. Та ось трапилося нещастя — не в рейсі, на березі, коли один контракт закінчився, а на другий очікували. Залишилася Надія Прохорівна вдовою. Якусь там одноразову допомогу вона отримала, а далі? Заощаджень, вважай, жодних — усе пішло на поліпшення житлових умов (розпочинали ж бо з «комуналки»), на меблі та одяг, на навчання дочки у вузі. У матері — спеціальності немає, а тепер хіба її набудеш у такому віці? Де і скільки вона має пропрацювати, щоб одержувати в майбутньому пенсію? А за чоловіка-«підпрапорника» пенсії також не належить...

Крайній, скажете, випадок? Та хто з отих 70 чи 90 тисяч моряків і членів їхніх сімей від подібних крайностей застрахований?

Георгій ВОРОТНЮК.

Одеса.