Знайдіть управу на... самоправство, або Хто відповість за базар

Окрім величезної кількості скарг, якими постійно переповнена редакційна пошта «Голосу України», щодня до нас несуть свої журбу, біль, відчай і сльози відвідувачі з найвіддаленіших куточків України. Скривджених владою, місцевим чиновництвом, правоохоронцями тощо. Але щоб водночас делегація з 30 осіб, до того ж не з Хрещатика чи Броварів, а з-під україно-російського кордону — такого групового десанту скаржників голосоукраїнці ще не бачили.

— Не лякайтеся, ми не пікетники і не страйкарі, а мирні охтирські підприємці та ринкові реалізатори, які приїхали до Києва шукати управу на самоправство, — поспішила розвіяти наші підозри і здивування «ватажок» десанту Світлана Войт. — До редакції завітали одразу після відвідин Генеральної прокуратури України, де сподівалися знайти підтримку, допомогу і захист. Але нас там не зрозуміли чи, можливо, не дуже й прагнули того. Тож наша остання надія — відстояти справедливість і правду — на «Голос України»...

Якщо коротко, то охтирські підприємці приїхали до столиці у пошуках захисту від свого-таки «колеги», який, на мою думку, за цілковитого потурання місцевих правоохоронців та прокуратури, без жодних вагань і будь-яких докорів сумління перебрав на себе функції і перших, і других, а заодно і органів місцевого самоврядування. Отож якщо перша частина майже дворічної ринкової епопеї нагадувала не дуже смішну комедію, то друга, що розпочалася у листопаді минулого року, дедалі більше скидається на справжній трилер. Гармати, правда, ще зачохлені. «Однак, — як засвідчила Світлана Войт, — супротивником облаштовані на бойових позиціях і будь-якої хвилини можуть пальнути в наш бік. І тоді в Охтирці може розпочатися не кіношний, а справжній бойовик».

Яблуком розбрату між двома охтирськими суб’єктами господарської діяльності — пані Войт разом з її прихильниками — з одного боку та їхнім опонентом Олексієм Тіщенком — з другого є боротьба за один з міських ринків. Ось коротка історія протистояння, до якого нині залучено і правоохоронців, і судові органи, і навіть владні структури Охтирки.

З 1996-го до серпня 2002 року ринок перебував в оренді корпорації «Білий город — Профі» (одним із засновників якого і був вищезгаданий Тіщенко. — Авт.), яка, у свою чергу, здавала його в суборенду С. Войт. Та справно розраховувалася зі своїм підприємницьким візаві за надавані їй послуги.

***

*

Після виявлення працівниками районного КРУ у керівників вищезгаданої корпорації «склерозу» на предмет сплати податків міська влада у 1999-му розриває з ними договір оренди і передає ринок у користування новому орендарю — Світлані Войт. Світлана Янісівна, як і належить законослухняному підприємцю, і надалі вчасно сплачує до бюджету досить солідний ринковий збір. Тож цілком закономірно, що у 2003 році вже новообраний склад міськвиконкому поновлює з нею договір на подальшу оренду цієї самої земельної ділянки. Та музика недовго грала.

«За кілька днів після укладення договору, — згадує скаржниця, — цебром холодної води на наші голови звалилася новина: ринок буцімто належить не нам, а якомусь новоспеченому ТОВ «Ескадра» на чолі з Ігорем Шараєм, якому він дістався після ліквідації господарським судом «Білого города».

Щоб ніхто не засумнівався у правомірності цих претензій, новоявлений претендент звертається з позовом на дії Охтирської міськради до господарського суду Сумської області. Однак «кіна» не вийшло: суд стає на бік відповідача.

Скажете, фініта ля комедія? Якби ж то. Своїх «янголів-хранителів» претендент знайшов у Харківському апеляційному господарському суді. Той не тільки скасовує рішення попередньої судової інстанції, а й виносить постанову. Ось витяг з вердикту цього суду від 18 лютого 2003 року, винесеного судовою колегією у складі Бондаренко, Токар і Плужник: «... Спонукати (синоніми: примусити, змусити, приневолити, силувати. — Авт.) Охтирську міську раду Сумської області прийняти рішення про передачу в оренду ТОВ «Ескадра» земельної ділянки площею 1641 кв. м по вул. Червоноармійській, 89 в місті Охтирка...»

***

*

Чи не міг господар «ДОКу» сприйняти її саме як заохочення до вседозволеності? Пану Тіщенку «Ескадра» спішно продає за 8590 гривень усе ринкове «начиння»: туалет, огорожу та кілька, з дозволу сказати, торгових столів, і нумо «залізною рукою» самочинно «наводити» порядок на жаданому його душі ринку.

— І «наводить», по-своєму, звісно, вже майже п’ять місяців, — обурюється Світлана Янісівна. — Спочатку зажадав в ультимативній формі, щоб усі реалізатори сплачували орендну плату безпосередньо «ДОКу». А коли схопив облизня, для залякування та упокорення «нетямущих» під маскою лжеподатківців напустив на ринок своїх вірних «опричників», які випитували у реалізаторів їхні домашні адреси, номери квартирних телефонів, на кого працюють і т. д. У разі відмови надати необхідні свідчення «контролери» натякали на можливі неприємності.

На офіційне клопотання до міжрайонної прокуратури вжиття заходів до «самозванця» прокурор С. Дудка «роз’яснив» міському голові Охтирки Ірині Демченко, що «... відповідно до ст. 12 Закону України «Про прокуратуру» прокурор не розглядає заяви та скарги, розгляд яких згідно з чинним законодавством України віднесено до компетенції суду». А те, що уже кілька місяців конкуренти перебувають у страху, пана міжрайонного прокурора, здається, аніскільки не обходить.

— Зробивши для себе такий само висновок, —продовжила свою розповідь Світлана Войт,

***

*

Ця зухвала спроба здирства була останньою краплею у чаші терпіння, яка привела тридцятьох беззахисних охтирських підприємців у пошуках справедливості до редакції «Голосу України». Сподіваюсь, що, прочитавши цю публікацію, доблесні охтирські правоохоронці разом з такими самими доблесними колегами з міжрайонної прокуратури згадають про свої безпосередні обов’язки і покладуть край свавіллю, яке коїться у них під самісіньким носом.

Сумська область.