Звернення народного депутата України ІV скликання, голови Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства Миколи Поліщука

Я звертаюся до медичної громадськості, до всієї інтелігенції України із закликом — будьте пильні, відстоюйте свої права та волевиявлення. Вас, шановні колеги, залякуючи і принижуючи сьогодні, роблячи жебраками, незабаром зроблять і рабами, якщо ви будете пасивні і поступливі. З рабською психологією ростимуть наші діти і онуки.

Шановні лікарі, медсестри, санітари, вчителі, працівники освіти і культури! Запам’ятайте: бідна людина — це економічно залежна людина, вона швидко може стати жебраком, особливо при тих зарплатах і пенсіях, які з цих зарплат нараховуватимуться. Сьогоднішня влада саме це і робить, призначаючи вам найнижчу зарплату і виплачуючи, відповідно, найнижчу пенсію — нижче прожиткового мінімуму.

Уряд Януковича, проголошуючи найвищі темпи зростання ВВП серед країн Європи (9—9,5 відсотка), водночас знизив мінімальну заробітну плату з 237 до 205 гривень. Цей уряд провів безпрецедентну акцію, нарахувавши пенсії не з 376 грн., а з 307, приховавши у такий спосіб в бюджеті України близько 10 мільярдів гривень. Ці приховані бюджетні кошти могли б, щонайменше, підвищити зарплати і пенсії на 40—50 відсотків.

Уперше за роки незалежності України зменшено відсоток видатків на охорону здоров’я з 3,2 відсотка ВВП у 2003 році до 3,1 відсотка ВВП у 2004-му. Навіть у 2002 році, коли ми мали не такі високі темпи зростання ВВП і було заплановано лише 2,6 відсотка ВВП на охорону здоров’я, на наполегливу вимогу Комітету з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства, профспілок і медичної громадськості їх таки було виділено 3,2 відсотка від ВВП на 2003 рік. То чим це зумовлено, чого домагається нинішній уряд?

Не відбулося істотних змін в освіті і культурі. Шановні мої колеги-медики, інтелігенція Закарпатського краю і всієї неньки-України! Звертаюся до вас із закликом — збережіть дух волі, гордість і гідність! А кого ставлять на коліна — підніміться, терпіти залишилося недовго.

У 1963 році юнаком я приїхав до Ужгорода на навчання, в 1969-му закінчив медичний факультет Ужгородського університету. Я пам’ятаю ще той давній Ужгород — чистий і охайний, з квітучими трояндами на вулицях і набережній. Машин тоді було мало — пересувалися на велосипедах, біля магазинів були велостоянки, які ніхто не охороняв. Не чули тоді про злочини, крадіжки, бійки, як і про алкоголізм та наркоманію.

Це було типове європейське невелике місто — тихе, чемне, з належним соціальним устроєм та рівнем життя.

Бачив бідність у районах Міжгір’я, Волівця, Чорноголовій, Усть-Чорній. Жили люди дуже бідно, але охайні і чисті були хати і вулиці, не було пияцтва і злочинності.

Починав я свою хірургічну діяльність у Великому Березному. Понад 17 років був куратором Закарпатської області з нейрохірургії. Оперував багато, не тільки в Ужгороді, а і в Хусті, Берегові, Мукачевому, практично всюди, де є лікарні.

35 років я оперую, навчаю нелегкій спеціальності — нейрохірургії — молодих лікарів, вчу їх не лише майстерності, а й людяності, розумінню чужої біди, готовності завжди прийти на допомогу.

На моїх очах відроджувалося Закарпаття, відкрили кордони. Люди стали жити вільніше, заможніше...

І от вкотре знову приїхав на Закарпаття до Мукачевого, в якому живуть і працюють не тільки мої однокурсники, а й чимало прооперованих і пролікованих мною хворих та їхні родини. Справді, гарне старовинне місто, яке відроджується, і люди в якому хочуть жити за людськими законами. І що я побачив, що отримав? А отримав приниження людської гідності, погрози і побої! Я, професор, член-кореспондент АМН України, заслужений діяч науки і техніки, народний депутат, голова Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства був побитий бандитами лише за те, що став їм на заваді під час спроби увірватися на виборчу дільницю і знищити бюлетені і протоколи, в яких було зафіксовано волевиявлення мукачівців — мати мером свого міста Віктора Балогу.

Це сталося в ніч на 19 квітня на виборчій дільниці №3 в будинку профтехучилища № 7.

У переддень свого 60-річчя я почув погрози, було принижено мою людську гідність і завдано фізичне насильство. І це в краю, де минула моя юність, де я навчався, а потім безвідмовно допомагав хворим і потерпілим, де нейрохірурги — це все мої учні, де я заслужив повагу і визнання людей.

А скоїли це лиходійство кримінальні елементи, найманці з СДПУ(о), організовані місцевою владою за потурання такого само криміналітету з Києва. Тільки цим можна пояснити бездіяльність міліціонерів.

Так, співробітники міліції були присутні на виборчій дільниці №3. Часу було досить — з семи ранку до пізньої ночі — і за цей час ми познайомилися, спілкувалися, згадали багатьох спільних знайомих.

Міліціонери були «стурбовані» тим, що біля дільниці на вулиці приблизно з 20.00 зібрався натовп бритоголових молодиків. Але ні вони, ні ще троє співробітників ОМОНу жодним чином не протидіяли розбійному нападу на виборчу дільницю, коли трощили двері, вікна, меблі.

Вони не виконали свого обов’язку з захисту народного депутата, а в його особі — виборців, народу. Вони і не намагалися затримати злочинців, а просто розступилися перед ними, щоб ті могли спокійно коїти злочин, а після цього сісти в автомобіль і поїхати.

Постає запитання: чому саме так поводилися службовці правопорядку? Хто міг дати наказ полковникові міліції не протидіяти зухвалому нападу, не виконувати своїх прямих службових обов’язків?

Нині в Україні спостерігається консолідація криміналітету з усіма ешелонами влади — від губернаторів до адміністрації Президента, по вертикалі. Україна сьогодні в небезпеці!

Події в Мукачевому, а раніше — в Донецьку, Сумах свідчать про те, що піднімає голову і відроджується фашизм, але з українським обличчям: шантажем, залякуванням, погрозами, вбивством кандидатів в народні депутати, тиском податкової служби на підприємців, побиттям народних депутатів, звільненням з роботи.

Нікого вже не здивуєш, що лікаря або фельдшера, які надають медичну допомогу на виїзді чи в лікарні, можуть побити, принизити хулігани, алкоголіки, наркомани, кримінальні елементи.

Медична допомога стає більшості громадян недоступною, і не тільки планова, а й невідкладна. Щороку в Україні помирає на 400 тисяч людей більше, ніж народжується. Працездатне населення залишає свій край у пошуках заробітків.

Інтелігенцію, цвіт нації, людей, котрі навчають, виховують, лікують, сьогоднішня влада робить безправними жебраками, як і більшість населення України.

Після мукачівських подій Президент під час зустрічі з депутатами обіцяв в усьому розібратися, а вже 23 квітня заявив, що глибоких кадрових змін не буде. То хто тоді править державою і є гарантом Конституції —Президент, Верховна Рада чи особи, які мають судимість за кримінальні злочини? Важко уявити, що буде, якщо ці люди залишаться при владі або, не доведи Боже, піднімуться ще вище щаблинами влади.

Після подій, що відбулися в Мукачевому, я з упевненістю можу сказати, що про все, що там коїлося, Президент добре знав, бо без його на те волі таких подій, що там відбулися, не сталося б. Пройшли б вибори, підрахували б голоси, які засвідчили б переконливу перемогу Віктора Балоги, а далі йшов би інший сценарій — скарги, суди тощо. Знав про це і Прем’єр-міністр Віктор Янукович, якому підпорядковані всі силові структури.

Шановні колеги-медики, вся інтелігенція Закарпаття і України! Пам’ятаймо, що там, де кримінал робив революцію, були тільки кров, сльози, горе і бідність.

Будьте мужні! Сійте добро, вчіть, лікуйте, виховуйте і ніколи не втрачайте свою гідність, дайте належну відсіч насиллю, проявіть в ім’я майбутнього наших дітей, онуків свою громадянську позицію на виборах, що мають відбутися 31 жовтня цього року.