На київській станції метро «Шулявка» вже не один тиждень триває ремонт одного з ескалаторів. Тож у час пік біля того, що піднімає нагору, збирається чимало пасажирів. Усі розуміють, терплять певні незручності. Та близько дев’ятої ранку 29 квітня той натовп збільшився у кілька разів, бо жоден з ескалаторів не піднімав людей нагору. А поїзди підвозили нових і нових.
А в цей час третій ескалатор опускає пасажирів униз, котрим немає як пробитися до поїздів. Наростає обурення. І — жодного оголошення. Розмірковую: чому б не зупинити працюючий ескалатор і переключити його на підйом сотень уже помітно схвильованих людей. Адже ті, що наверху, можуть зателефонувати про запізнення, зрештою, зачекати на вулиці.
За кілька хвилин мене немовби почули. Але людей нагорі, мабуть, не зупинили. Чимало рухається вниз по тимчасово непрацюючому ескалатору, а їм назустріч піднімаються знизу, переважно молоді, хто поспішає. Тут уже справжнє зіткнення.
Піднімаюся нагору. Кілька обурених чоловіків дорікають двом працівницям станції, одна з яких, бабусиного віку, мовляв, навіщо дозволяєте спуск людей униз — там же небезпечно. Дехто махає руками на їхні заборони, проривається до ескалаторів. Запитую безпорадних жіночок: де ж ваша охорона? Аж тут з’являється розгублений сержант. Він нічогісінько не знає, що на станції внизу...
Свідками цієї ситуації були ще кілька працівників редакції.
Щоденний пасажир метрополітену
Київ.
