Із досьє «ГУ»
МОРОЗ Анатолій Миколайович. Народний депутат України по 83-му виборчому округу (Запорізька область). Народився 30 квітня 1949 року в с. Кондинське Тюменської області, Росія. У 1978 році закінчив Запорізький державний педагогічний інститут за спеціальністю історія. Працював учителем та директором школи, на партійній роботі, завідувачем Токмацького райвідділу освіти, заступником голови Токмацького міськвиконкому, директором Токмацького центру зайнятості населення Запорізької області. Член Комуністичної партії України, фракції КПУ у ВР, Комітету ВР з питань промислової політики та підприємництва. Одружений, має трьох синів і п’ятеро внучок. Захоплення — література, шахи, футбол, волейбол.
— Ви були депутатом і попереднього, третього, скликання Верховної Ради. Чим відрізняється парламент-1998 від парламенту-2002? Коли було складніше й цікавіше працювати?
— Безумовно, парламенти двох останніх скликань істотно відрізняються, але в них є багато спільного. У Верховній Раді 1998 року було менше олігархів і більше представників лівих сил. Але в тому парламенті у 2000 році вдалося зробити переворот з метою створення так званої «більшості» та захоплення керівництва комітетів ВР, змінити керівництво парламенту, Регламент його роботи. У цьому парламенті спроба зробити переворот не вдалася, здоровий глузд узяв гору, для створення більшості знайшли інші шляхи. І саме ця більшість, як і всі гілки влади, визнають необхідність проведення політичної реформи. І у попередньому, і в нинішньому парламенті працювати і складно, і цікаво.
— Як ви захопилися політикою? З якого часу вважаєте себе політиком? Хто брав участь у вашому становленні?
— Цікавитися і захоплюватися політикою я почав із дитинства. Однією з перших книжок, яку прочитав, навчившися читати, був «Захар Беркут» Івана Франка. Любив історію, любов до якої прищепили мої вчителі, фанати своєї справи. А, як відомо, історія — матінка всіх наук, а політики — особливо.
— Яким був ваш шлях у велику політику?
— На парламентських виборах у 1994 році я переміг свого суперника в окрузі на півтори тисячі голосів, але, як потім сказав «по секрету» голова виборчої комісії, «недобрали» 386 голосів, бо так було потрібно владі. У 1998 році мене обрали народним депутатом, я набрав на 1500 голосів більше, ніж мій найближчий суперник, який представляв інтереси влади. Але тоді почали відпрацьовувати «чорні технології» з недопущення до Верховної Ради лівих сил, і суд визнав ці вибори недійсними. У серпні 1998 року на повторних виборах у цьому окрузі виборці знову висловили мені довіру над тим самим суперником. Він знову подав до суду, але контроль з боку моїх товаришів по партії був такий щільний, що жодних порушень не було виявлено, і суд визнав моє обрання законним. У 2002 році мене знову було висунуто кандидатом у народні депутати в мажоритарному виборчому окрузі. Тоді вже довелося боротися з так званим адмінресурсом: моїм основним суперником був заступник голови облдержадміністрації з питань АПК. Ці «демократичні» вибори запам’яталися надовго. Але знову виборці віддали перевагу мені на п’ять тисяч голосів, і я вже вдруге представляю інтереси своїх виборців у законодавчому органі України.
— Які якості повинен мати політик і громадський діяч? Які зміни відбулися у вас за останні роки?
— Політик і громадський діяч має передусім бути людиною виваженою, доступною, порядною і чесною. А також не змінювати свої ідейні переконання. Ці якості мені прищеплювали мої батьки, вчителі, друзі й знайомі. А сьогодні дуже дивує, коли мій колишній «шеф», який колись вчив: «Комуністичній ідеї треба служити і віддаватися так, щоб, прийшовши з роботи додому, відчувати себе як вичавлений лимон», — нині, працюючи разом зі мною у Верховній Раді, каже, що тільки дурень не змінює своїх поглядів.
— У парламенті ви не вельми публічний, тож розкажіть про свою депутатську роботу. Чи вдається втілити в життя передвиборні обіцянки виборцям?
— Робота депутата багатогранна і складна. Це і законотворчість, і розробка, обговорення та прийняття законодавчих актів, і ретельна підготовка до виступів щодо законів, на парламентських слуханнях і днях уряду. Найбільше сил, енергії та часу йде на роботу в окрузі. Мій 83-й виборчий округ — це шість районів і два міста периметром майже 400 кілометрів. Тому роботу в окрузі організував так: перші дні тижня — радіо, телебачення, преса, зустрічі з керівниками різних рангів в обласному центрі, останні дні тижня —прийоми та зустрічі в районах та містах. Мені вдається побувати в кожному районі раз на два місяці. У районах після прийому зазвичай проводжу ще дві-три зустрічі. Це дуже виснажує, але роботу в окрузі вважаю святою. Ще жодного разу не порушив Регламент роботи Верховної Ради з роботи в окрузі. А тому можу сміливо сказати, що цей розділ моєї програми виконується. На інші її розділи дасть відповідь політична реформа в Україні, за яку борються комуністи, разом із тими, хто розуміє її необхідність.
— Усім людям притаманне природне прагнення щастя. Що ви вкладаєте в це поняття?
— Шлях до щастя у кожного свій, і кожен по-своєму його розуміє. Для мене прагнення щастя — це бути потрібним людям, які тебе оточують. Щастя — це коли навколо тебе веселі й здорові рідні, близькі, друзі та знайомі, життєрадісні люди. Коли люди мають роботу по душі та достойну заробітну плату.
