На нашому ринку праці з’явилися зайві люди. Віднедавна (з 1991 року) в КК нема статті за дармоїдство). Тотальна зайнятість канула в минуле, мабуть, безповоротно. Тепер, можливо, варто прийняти нову ситуацію на ринку праці такою, як вона є, і навчитися в ній жити.

Стратегія і тактика мрії загальної зайнятості

На практиці випробують різні стратегії — активні і пасивні. На певному етапі ліквідації безробіття як негативного соціально-економічного явища експерти засумнівалися в ефективності традиційного (кількісного) підходу, мабуть, зрозумівши, що боротися з економічною незайнятістю, створюючи додаткові робочі вакансії, у період кризи — утопічно й деструктивно. Вирішили відпустити безробіття на вільні хліби.

І тоді акценти у вітчизняній політиці зайнятості було переставлено на, так би мовити, особисту відповідальність безробітного за свою подальшу трудову долю. При цьому декларувалася всебічна моральна підтримка держави, котра обіцяла створити всі умови для самореалізації на трудовому фронті.

В останні роки українська політика зайнятості повернулася на круги своя, до споконвічно обраного інтенсивного шляху розв’язання проблеми безробіття. У чому причина такого реверсу? Фахівці стверджують, що у стабілізації економіки, про яку рапортує уряд і яка веде до стабілізації процесів на ринку праці, до появи додаткової затребуваності робочої сили. Державні служби зайнятості охопили своєю турботою й увагою не зайнятих радостями колективної та індивідуальної праці громадян.

Рівень економічного безробіття в цілому по Україні сягає 10% від усього працездатного населення.

ЄС розширюється,трудящі повертаються

Більшість співгромадян, котрі волею економічних перипетій опинилися на вулиці, воліють не чекати милостей від державної системи, а працевлаштовуватися самостійно. При цьому багато хто бачить своє трудове добре оплачуване майбутнє за кордоном. Західна Україна працює в Європі, Луганщина, Донеччина — в Росії.

Сьогодні більш як 5 млн. українських громадян працює за кордоном. Здебільшого люди вирішують свої матеріальні проблеми, ігноруючи соціальний і правовий захист, адже донедавна ще не з усіма державами Україна мала врегульовані на законодавчому рівні правові норми, що гарантують безпеку і страхування наших співвітчизників, які працюють на їхніх теренах. Такі документи вже підписано з Португалією, на черзі —Італія.

Втім, після міжурядового оформлення трудових відносин кількість українців, які бажають працювати в цих країнах, можливо, скоротиться. Багатьом зарубіжним роботодавцям стане невигідно наймати українців. Адже раніше то була чорна, безправна і тому неоподатковувана, по суті, «раб»-сила. Зараз нашого співвітчизника зрівняно у правах — моральних і матеріальних — з іншими чужоземцями, а тому він уже не такий привабливий з економічної точки зору, як раніше.

А завтра — не тільки Всесвітній день трудящих, а й дата розширення Євросоюзу і запровадження візового режиму. Саме з цієї радісної причини слід очікувати повернення на батьківщину наших нелегальних трудових мігрантів. От вони й зіпсують усю статистику центрів зайнятості. А ще варто пам’ятати про «зайвих» військових людей. Уже найближчим часом на ринок праці прийдуть стрункими лавами 150 тисяч чоловіків «у самому розквіті сил», скорочених з армійських лав в ході реформи.

P. S. Хоч би які були успіхи державних борців з безробіттям, воно не видає своєї військової таємниці. Особливості національного виробництва «зайвих» людей на ринку праці, а саме так можна інтерпретувати цю очевидну «таємницю», полягають у диспропорції попиту і пропозиції, недосконалості оплати праці — робота є, зарплата не та. Напрошується висновок: поліпшити ситуацію на українському ринку зайнятості можна лише провівши якісну реформу оплати праці. Матеріальна зацікавленість, що не кажи, найкращий стимул трудового ентузіазму.