Що після банкрутства:оздоровлення чи руїна?

Під час недавнього перебування на Житомирщині великої групи народних депутатів — членів парламентської фракції «Регіони України» — вони відвідали, зокрема, ВАТ «Льонотекс», колишній льонокомбінат, який ще 2000 року було визнано банкрутом. Побачили, що в цехах кипить робота, у людей з’явилася впевненість у завтрашньому дні. Біля молодих ткаль — наставниці. Це досвідчені робітниці зі стажем роботи тридцять і більше років. Коли для підприємства настали важкі часи, вони вірили, що їхні досвід і знання ще стануть у пригоді, хоча на кілька років довелося забути слово «зарплата»...

Під час спілкування з колективом народні депутати мали нагоду переконатися, як непросто було текстильному велетню виходити з кризи. Бо є така гостра проблема: столичні чи інші інвестори вкладають у якесь наше підприємство мікрокапітал і «заморожують» його. Так сталося і з «Льонотексом». Київській фірмі, яка через суд добилася права реанімувати його, це було вочевидь не під силу, про що свідчив уже розмір статутного капіталу, який надто контрастував з боргами комбінату. Зрештою 15 жовтня минулого року Господарський суд затвердив іншого санатора, потім було замінено й арбітражного керуючого. Й одразу все разюче змінилося: вже перед новим роком відбувся урочистий пуск підприємства, яке так довго простоювало. Тепер там дві тисячі працівників. Створено запас сировини до нового врожаю. Багато говорить і те, що відновлює роботу профтехучилище для підготовки кадрів.

Для того, щоб відбулися такі зміни, облдержадміністрації довелося докласти чимало зусиль. Правильність прийнятих рішень було підтверджено в усіх судових інстанціях. Підтримуючи нового інвестора, ми думали не тільки про це підприємство, а про цілу галузь. Адже посіви льону саме тому й скоротилися, що не було збуту. Вже цього року довгунець займатиме удвічі більші площі — а це робота й заробітки для селян поліських районів. І не тільки Житомирщини.

В умовах ринкової економіки банкрутство — звичайне явище. Але потрібний дійовий механізм, щоб воно закінчувалося оздоровленням, а не руйнацією. Бо що виходить? Раніше, коли підприємство працювало, там був директор, а в нього багато заступників і головних спеціалістів. А коли застрягло в боргах, довіряємо одному арбітражному керуючому, який ніколи не був керівником, не має економічного і юридичного досвіду, — і він стає абсолютним розпорядником майна. Причому він навіть не є посадовою особою. Право керувати повністю переходить до нього, а відповідальності нема, бо відповідає рада кредиторів, яка й прийняла рішення. А її члени не надто переймаються тим, щоб підприємство відновило свою діяльність. Їх цікавить інше: швидше отримати назад свої кошти.

Тому за останній рік ми розробили схему, як працювати з підприємствами-банкрутами та з арбітражними керуючими. Створили комісію при адміністрації, котра розглядає ці питання. Постійно запрошуємо суддів господарського суду, щоб під час розгляду справ вони мали повну інформацію. На кожному засіданні аналізуємо ситуацію в кількох районах — за участю голів адміністрацій та арбітражних керуючих підприємств, які перебувають у стані ліквідації, санації чи підготовки мирової угоди. Завдяки цьому весь процес — під контролем.

Життя переконало: від того, кого призначають арбітражними керуючими, залежить дуже багато. Ще рік тому 80 відсотків їх — то були молоді люди з Києва, Вінниці, інших регіонів. Тепер таких — одиниці. Бо дійшли висновку, що вони часто погано уявляють, що таке виробництво. Приходять на завод, побачать один великий цех — і вже розгубилися. Разом з місцевими органами влади ми почали відбирати кандидатів на арбітражних керуючих. Шукаємо їх, зокрема, серед колишніх директорів потужних підприємств, серед людей з досвідом, хай навіть тих, що вже досягли пенсійного віку. Знаходимо й кошти, щоб вони могли пройти навчання й отримати ліцензію. Атестацію арбітражних керуючих проводить агентство з питань банкрутства. Від адміністрації ми попросили включити нашого відповідального працівника. За останній час позбавлено ліцензій 12 осіб (серед них 10 — з інших регіонів), які допустилися серйозних помилок при ліквідації підприємств.

Під час атестації оцінюємо досвід і рівень можливостей: цей арбітражний керуючий — фахівець у сільському господарстві, цьому краще доручати малі підприємства, а цьому під силу й гігант. Тобто має бути резерв арбітражних керуючих по різних напрямках. А ми повинні знати, на що кожен із них здатний. Вивчаємо справи, які вони вели. Якщо в доробку немає більше 60 відсотків підприємств, де справи пішли на краще, стараємося не призначати їх на потужні підприємства. Ці рекомендації враховує господарський суд, затверджуючи арбітражних керуючих.

Уже склалася практика, коли на засіданнях комісії вони регулярно доповідають, як іде процес ліквідації, санації чи відновлення платоспроможності підприємства. Запрошуємо і кредиторів, переконуємо, наскільки те чи інше підприємство стратегічно важливе для області, чому відновлення його роботи має соціальне значення.

На всі засідання рад кредиторів іде наш представник, який має право дорадчого голосу. Каже: ось історія арбітражного керуючого, ось важливість підприємства для економіки області. Переконує, щоб план санації призвів не до ліквідації підприємства, а до відновлення платоспроможності чи перепрофілювання.

Два роки тому зіткнувся з таким фактом. Арбітражний керуючий на одному з підприємств Коростеня спокійно порізав на металобрухт нові котли недобудованої котельні. А в цей час у Бердичеві купували такі само котли за 300 тисяч гривень. Ось до чого призводить відсутність контролю і брак необхідної інформації.

На жаль, є підприємства-банкрути, діяльність яких відновити і справді неможливо, бо потреба в продукції відпала або нема потужних інвесторів, яким це під силу. Але ж і в такому випадку не можна діяти за принципом: усе здамо на металобрухт — і хоч трава не рости. Ще рік тому майно реалізовували стихійно — на розсуд арбітражних керуючих. Тепер, як правило, через аукціон, щоб ціна більше відповідала реальній вартості того, що продається. Якщо йде ліквідація підприємства, арбітражні керуючі погоджують із комісіями, створеними при райдержадміністраціях, процес реалізації майна, адже воно може бути вкрай необхідне іншому промисловому чи сільськогосподарському підприємству. Прагнемо залучати фахівці для визначення придатності майна для подальшого використання.

Якщо в офіційному висновку сказано: обладнання того чи іншого цеху вже морально застаріле, вихід один — різати. Та якщо можна використати, виставляємо на аукціон, запрошуємо до участі в ньому інші підприємства країни. Серед підприємств, які не вдасться відродити, — Бердичівський цукрорафінадний завод: тут встановлено застаріле енергоємне обладнання, вивезене ще після війни з Німеччини. Але в котельні є дві турбіни, які можна демонтувати й використати для виробництва власної дешевої електроенергії (Житомирщина належить до областей, де вона в обленерго найдорожча), є склади, які можна використати, тощо.

Найскладніша ситуація на одному з найбільших підприємств — заводі хімволокна. Тому замовили галузевому інституту аналіз усього обладнання. Тоді побачимо, який підрозділ зможе запрацювати, щоб шукати туди інвесторів. А от первинні цехи там таки морально застарілі та енергоємні, їх, очевидно, доведеться просто ліквідувати. Але за умови повної ревізії. Якщо, наприклад, запірна арматура потрібна в комунальному господарстві, ми повинні її акуратно демонтувати і продати. Є всі умови для того, щоб у майбутньому завод хімволокна перетворився на технопарк. На його виробничих площах успішно діють чотири суб’єкти господарювання з іноземними інвестиціями — СП «Полісакс», «Жерок-Альфа», «Аміна» та ДП «Євроголд Індастріз Лтд». Загальна чисельність працюючих —майже тисяча чоловік, за минулий рік вироблено продукції майже на 40 мільйонів гривень. Закінчує монтаж обладнання ТОВ «ЕМІ-Україна», яке займатиметься переробкою шкіри. Для нас це особливо важливо, адже тваринництво для області — пріоритетна галузь. На заводі хімволокна є всі умови для розміщення інших підприємств — підведено комунікації, надійне енергопостачання. В майбутньому маємо намір відкрити там пост митниці, що прискорить процедуру оформлення сировини й готової продукції.

Нові підприємства створено і на виробничих потужностях Бердичівського шкіроб’єднання, яке проходить ліквідаційну процедуру. Займаються вони переробкою шкіри і виготовленням ламінованої плити для виробництва меблів.

Створення на переданих в оренду площах нових підприємств — перспективний шлях і для ВАТ «Верстатуніверсалмаш» — заводу справді унікального, бо під одним дахом тут сто тисяч квадратних метрів.

Нині під особливим контролем підприємства, які випускають щебінь. Житомирщина — основний виробник цієї продукції в Україні, попит стрімко зростає, бо пожвавлюється житлове будівництво, прокладаються нові магістралі. А ми не можемо задовольнити навіть потреби внутрішнього ринку, не кажучи вже про експорт. Усе це наслідки минулої кризи цієї галузі: 30 відсотків щебеневих підприємств перебувають у стадії ліквідації, санації чи мирових угод. Інколи взагалі важко зрозуміти дії тих, від кого залежить доля кар’єрів. Один із них, наприклад, видобув торік щебеню у 12 разів менше своєї потужності. То звідки ж візьмуться прибутки? Іншим підприємством змушені займатися правоохоронці: під виглядом розрахунків за борги продавали потужні БелАЗи за ціною, що в кільканадцять разів менша за вартість одного колеса. Тепер роздане за безцінь обладнання доводиться розшукувати по всій Україні.

На Андрушівському цукрозаводі інвестор, залишивши борги на ВАТ, створив дочірнє підприємство. Потім, продовживши ланцюжок, вирішив організувати ще одне, щоб уже нові борги «скинути» на ДП. Схожа ситуація на ВАТ «Автозапчастина», де відкрите товариство на 20 відсотків виступило засновником закритого, решта — фізичні особи, які стали власниками, нічого не вклавши, та ще й вирішили уникнути відповідальності за борги. Така схема часто використовується на підприємствах-банкрутах і в сільському господарстві: один господарюючий суб’єкт набирає боргів, створюється інший, «чистий», куди переходить майно, а борги залишаються... вивісці.

Але чи може на ці та інші схеми своєчасно реагувати Житомирське регіональне управління з питань банкрутства? У Житомирі працюють лише два спеціалісти, бо це управління є структурним підрозділом Кіровоградського регіонального управління. Взагалі, на нашу думку, настав час об’єднати агентство з питань банкрутства і управління з питань банкрутства в єдине Національне агентство з питань неплатоспроможності (банкрутства). Бо агентство сьогодні — це госпрозрахункова, комерційна структура, яка, на його думку, щоб заробити на прожиття, змушена діяти і всупереч економічним інтересам.