Щороку в Україні зростає кількість міст, які цілодобово отримують гарячу воду. Але швидкість цього процесу у кілька разів відстає від попиту населення, яке готове оплачувати 100 відсотків такої послуги. Більшість підприємств комунальної теплоенергетики впродовж багатьох років ігнорує побажання людей і прирікає їх на життя в умовах холодної води. Причина лише в тому, що не хочуть брати на себе додаткові турботи.
Пришвидшення «приходу» гарячої води в домівки залежить від місцевих підприємств теплокомуненерго. Робота цих комунальних служб доволі проста: взимку вони мають нас обігрівати, а влітку — тільки забезпечувати гарячою водою. Не кажучи вже про якість того самого опалення, можна напевне сказати, що з дивом під назвою «гаряче водопостачання» протягом усього року знайомі не всі мешканці країни. Навіть у таких великих центрах країни, як Одеса чи Львів, гарячим зазвичай є лише сам опалювальний сезон. А влітку, думають напевно на місцях, можна «і в річці помитися».
І це тоді як теплокомуненерго — аж ніяк не столична влада, котра часом далека від проблем пересічного громадянина, а місцеві підприємства, чиї керівники живуть поряд із людьми, яких вони самі й позбавляють права отримувати нормальну послугу. От тільки в квартирах самих керівників стоять, найімовірніше, імпортні водонагрівачі, які багатьом українцям поки що не по кишені.
У ланцюгу з вироблення гарячої води присутні також й газовики, які постачають теплокомуненерго газ для того, щоб підігрівати воду до належної температури. І парадокс ситуації полягає у тому, що саме київські компанії наполягають на внесенні гарячої води до переліку стандартних послуг теплоенергетиків.
Постає питання: навіщо це газовикам? А річ у тому, що компанія «Газ України», єдиний постачальник блакитного палива комунальникам, уже давно дотримується соціально орієнтованої політики ведення свого бізнесу. Це означає, що для населення нею створено режим найбільшого сприяння. Так, газові тарифи штучно занижуються для того, щоб пересічні громадяни змогли їх оплачувати. А сама компанія відстоює права громадян перед комунальними підприємствами, які бажають зменшити собі обсяги роботи за рахунок бездіяльності влітку.
Сьогодні «Газ України» провадить активну соціальну політику у сфері максимального охоплення гарячим водопостачанням усіх регіонів України. Адже серед 900 підприємств теплокомуненерго лише 300 забезпечують населення гарячою водою. Незважаючи на те, що цей показник на 100 підприємств більший, ніж був у 2002 році, газовики вважають, що такої кількості «свідомих» теплокомуненерго для нашої країни все одно замало.
Наприклад, торік найменше пощастило мешканцям Волинської, Закарпатської, Сумської та Чернівецької областей. Там більшість підприємств теплокомуненерго відмовилася укладати з «Газом України» договори на поставку газу для вироблення гарячої води. А от справжню турботу про населення виявили комунальники у Дніпропетровській, Львівській та Київській областях, де майже всі підприємства теплокомуненерго замовили газ для літніх потреб.
Зрештою, надання такої послуги, як гаряче водопостачання, для підприємств теплокомуненерго — непоганий бізнес, адже технічні втрати під час виробництва гарячої води набагато менші порівняно, наприклад, з виробництвом тепла. До того ж у комунальників великих проблем із наданням цієї послуги поставати просто не може: впродовж останніх років оплата населення за постачання гарячої води справно становить 100 відсотків. Єдине, що може утримувати теплоенергетиків від її поширення у всіх без винятку регіонах, — небажання брати на себе додаткові турботи та відповідальність. Тому «Газ України», до якого часто звертаються з проханнями тепловики, негативно ставитиметься до тих, хто відкидає соціальну складову у своєму бізнесі.
