Сталося так, що в моєї рідної сестри чоловік родом з Росії, з Бокситогорська Ленінградської області, і в сестри моєї дружини — росіянин, із Сибіру, з-під Шушенського. Причарувала їх на все життя тепла і щедра Україна, куди, як жартують, потрапили в «заслання».
Обидва, Сергій і Коля, працюють водіями. Перший — великовантажного автомобіля, другий — міжміського автобуса. Давно, ясна річ, оволоділи хлопці й українською мовою. Ніяких у них зараз щодо цього проблем. «Які можуть бути непорозуміння між шоферами?» — дивується Коля.
Одначе обидва досі пам’ятають, з яких слів починали засвоювати і розуміти мову своїх дружин.
Сергій, опинившись у робітничій Просяній, влаштувався на КРАЗ. Зрозуміло, що не на новий, і його часто доводилося ремонтувати. З того й почалося: Сергій підійшов до механіка гаража і сказав, що йому потрібна якась там запчастина.
— Шукай! — відповів механік і подався собі геть.
Як згадує Сергій, він тоді кілька хвилин стояв спантеличений, не відаючи, де отой «шукай». Повагавшись, запитав таки хлопців-водіїв, де йому «іскать» шукай? О, як хлопці сміялися! А потім пояснили Сергієві, що шукати якраз і значить «іскать» — де завгодно, «авось найдьош»...
У Колі ж перший урок української мови пов’язаний зі словосполученням «на решті». Річ у тім, що Глиняну, де він оселився, споконвіку обходять дощі. Поруч, у Гапоно-Мечетній, на Сірківці чи на тім боці Вовчої, у Червоному Лимані, зливи ллють, а на Глиняній і не капне. Тут завжди сухо. Отаке аномальне місце.
— То коли радіо передавало прогноз погоди і казало «а на решті території без опадів», я думав, що «на решті» — це і є наша Глиняна! — посміхається Коля.
Дніпропетровська область.
