Перспективи досить туманні

— Вважаю, що за дві з трьох угод голосувати було не варто. Стосовно Договору про державний кордон, то тут, на мій погляд, говорити немає про що. Тому його й було підтримано кваліфікованою більшістю. Щодо договору про азовську акваторію і Керченську протоку, то помилка в тому, що в ній немає ніяких чітких рішень. У випадку визначення кордону в Азовському морі немає навіть принципу, за яким це відбуватиметься. Відносини в Керченській протоці доведеться визначати додатковими угодами. У питанні про протоку в тій зоні, де вона проходить чітко нашою територією між українським островом Тузла і Кримом, не можна було поступатися. Ця проблема не повинна вирішуватися на рівні двох сторін. Ми фактично позбавили себе можливості подавати до міжнародних судових організацій у разі конфлікту в цьому регіоні. Раніше я ніколи не підтримував вступ України до НАТО, але тепер, гадаю, в інтересах країни був би якнайшвидший вступ до альянсу. Випадки, подібні до конфлікту навколо Тузли, загрожують нашій безпеці. А сил у нас недостатньо, щоб чинити опір. І, нарешті, найголовніше питання — про ЄЕП. На мій погляд, допущено помилку не тільки політичну, а й юридичну. Ця угода суперечить Конституції України, оскільки обмежує наш суверенітет. Відповідно до пункту 2 статті 4, «органи ЄЕП створюються на основі сполучення міждержавних елементів і принципу передачі частини повноважень сторін єдиному регулюючому органу з поступовим підвищенням значущості останнього». Передача частини  повноважень сторін — це принципова передача частини нашого суверенітету регулюючому органу з поступовим підвищенням значення останнього. Щоб приймати таке рішення, необхідна конституційна більшість, а не 226 голосів. Крім того, цей регулюючий орган діє з урахуванням економічного потенціалу сторін. Зрозуміло, що Україна ніколи не матиме 50 відсотків, необхідних для прийняття потрібного лише їй рішення. Воно, швидше за все, прийматиметься за бажанням Кремля. Нарешті, варто згадати про нашу орієнтацію на Європу. Остання поки що мовчить, але очевидно, що ЄС навряд чи буде зацікавлений приймати до свого складу державу, правила економічної гри в якій визначають інші країни. Але все-таки ця помилка — не трагедія. Тому що навряд чи угоду буде реалізовано. Вона приймається з прицілом на президентські вибори, щоб залучити на бік влади частину населення, налаштовану на зближення з Росією. До того ж у цей проект треба вкладати великі гроші. А Росія нині має масу проблем, пов’язаних, наприклад, з мілітаризацією країни. Не трагедія це ще й тому, що якщо така угода ратифікувалася простою більшістю, то й денонсуватися вона може простою більшістю.

— Незважаючи на ратифікацію, поки що немає підстав вважати, що ЄЕП буде працездатним. Цілком очевидно, що пакетна і досить поспішна ратифікація зумовлена політичною ситуацією. І насамперед в Україні, де починається фінальна пряма перед виборами. А стосовно Росії, то, гадаю, у такий спосіб Москва прагне укласти домовленості з нинішньою владою (тому що незрозуміло, що буде далі і хто прийде до влади) і, за можливості, надати посильну підтримку в майбутній виборчій кампанії. Теоретично ця угода має більше конкретики і перспектив, ніж усі попередні. Але на практиці вона розіб’ється об головну проблему: глобальну орієнтацію України на Європу. А поєднувати ЄЕП з євроінтеграцією, на мій погляд, неможливо. І ЄС дуже активно каже Україні, що вона має вибрати. Думаю, що якщо буде такий вибір, то, звичайно ж, Україна вибере, нехай і примарну, але інтеграцію в Європу, а не назад на Схід. Хоча за ідеєю російських ідеологів цього простору, наприклад, колишнього віце-прем’єра, а нині міністра палива, енергетики і промисловості РФ Віктора Христенка, одне не виключає іншого. В Росії хочуть створити певну величезну зону європейської інтеграції, де ЄС перетікав би в ЄЕП. І Росія зайняла б своє місце в цій зоні, так само, як і Україна. Але, на мою думку, це до реальності жодного відношення не має. ЄС зайнятий собою. Йому треба розв’язати величезну кількість проблем, пов’язаних з власним розширенням, і ні про які великі простори, до яких увійшли б Україна й, особливо, Росія, мови протягом найближчих років десяти взагалі бути не може. Я також думаю, що всілякі надбудови та інші подібні конструкції в ЄЕП не працюватимуть. І, підсумовуючи, скажу, що це позитивний крок, що сторони продемонстрували бажання і надалі спілкуватися одна з одною. Але якихось практичних наслідків я поки що не бачу.

— Ратифікація угоди про ЄЕП свідчить про радикальну зміну зовнішньополітичного курсу, оскільки раніше Україна відмовлялася, приміром, від участі в митному союзі СНД. Україна вперше підписала угоду, яка передбачає створення угруповання, в якому частина суверенних повноважень передається наднаціональному органові. Вже один цей факт виділяє цей документ з низки інших міжнародних домовленостей, тому й процедура обговорення мала б бути іншою. Вважаю, що ця угода має надзвичайно важливі, предусім політичні, наслідки для України. Причому багато з цих наслідків до кінця не усвідомлено українськими політиками та експертами. Гадаю, через цілу низки суто об’єктивних економічних та організаційних обставин шанси створення Єдиного економічного простору четвірки країн дуже низькі, а відтак і перспективи отримання якихось економічних дивідендів примарні. Водночас така угода створить проблеми для України на європейському напрямку та посилить позиції Росії у відносинах з Україною, зокрема щодо вступу до СОТ.

— Ратифікація Україною угоди про створення ЄЕП, на перший погляд, здається перемогою Росії в її прагненні повернути Україну до орбіти свого впливу. Але через Україну трохи зривається сам процес формування ЄЕП: з казахстанської сторони цю проблему вирішено, з російської — теж, тому надалі, я гадаю, до цієї теми постійно повертатимуться. І це буде одна з ключових тем у передвиборній гонці.

Застереження щодо відповідності української Конституції, які було зроблено Україною під час ратифікації угоди про створення ЄЕП, дещо нівелюють значення цього документа. Загалом можна сказати, що майбутнє цього проекту досить суперечливе, тому що Київ націлений насамперед на євроінтеграцію. І якщо до влади в Україні прийде опозиція, цей зовнішньополітичний вектор набере ще більшого розвитку. Тому, швидше за все, реально ЄЕП почне формуватися після виборів в Україні, коли стане зрозуміло, хто буде на чолі цієї держави — Янукович, котрий все-таки більш проросійськи настроєний, чи опозиція, яка більше налаштована на співробітництво з Європою.

— Договори, що стосуються державного кордону і прикордонного режиму Керченської протоки, мають внести певну ясність у це спірне питання, хоча до вироблення конкретних правил гри ще далеко. Про будь-які наслідки ратифікації угоди щодо ЄЕП поки що рано говорити. Голосування у вівторок — це закінчення юридичного, формального етапу інтеграції. Тому можна казати про те, що Україна формально включилася до євразійської інтеграції. Швидше за все, на даному етапі проект буде на певний час законсервовано: до президентських виборів в Україні навряд чи робитимуться ще якісь конкретні кроки в цьому напрямі. Не менш важливо, що Україна залишила за собою досить серйозний правовий люфт — вона приймає угоду в тому обсязі, в якому це не суперечить її Конституції. Подібне трактування договору в принципі надає простір для маневру і «вибіркового» використання пунктів угоди, що відповідають національним інтересам. Тут важливо, як Україна цей люфт зможе використовувати на практиці.