Адже хіба осягнеш одразу розумом і почуттями, поспіхом ознайомившись, скажімо, з «Молінням про Чашу»? Тільки постоявши перед нею вдруге, втретє і, можливо, вдесяте, осмисливши кожну з численних деталей полотна, прочитавши написи на ньому, починаєш розуміти доречність саме такого вирішення непростої теми.
Що мав на увазі художник, зобразивши над терновим вінком, що обрамляє оту Чашу, портрети таких несумісних осіб, як Ісус Христос і Ленін? Кожен може думати по-своєму. Мені ж здається, що страдницькі очі Христа мовби застерігають: при облаштуванні людського буття за Леніним біди неминучі. Й напис: «Якщо лиш можна, Авва Отче, чашу сію мимо пронеси». Це вже не стосується Чорнобиля (не пронесло!), це — прохання на майбутнє. І юний солдатик подумки промовляє ту молитву не заради себе (на його плечі вже лягла ноша Чорнобиля) — він думає про ще молодших від себе...
Мені здається, що отой образ солдата Письмак писав з самого себе, хоча він і мало схожий на Юрія-солдата, якого бачимо на іншому полотні — «Автопортрет». Той, перший, — ніби якийсь крихкотілий і навіть розгублений. А на автопортреті солдат на тлі Чорнобильської АЕС — міцної статури, впевнений у собі. Що ж, у пеклі Чорнобиля ті, кого туди закинула доля, почувалися, мабуть, по-різному, залежно від обставин та ступеня ураження.
За 15 місяців і 21 день, що їх провів у Зоні ліквідатор аварії, солдат строкової служби Юрій Письмак, він теж почувався по-різному. Робив, що веліли, але по-своєму, ніби прицілюючись на майбутні малюнки й полотна (до призову закінчив художню школу), придивлявся, залишав у пам’яті свої «зарубки». Аби потім написати й згадане «Моління про Чашу», й «Точку заміру» (трикутник — позначка для дозиметристів на тлі напівзруйнованої хати та розсипаних червоних яблук), «Реліквію Рижого лісу» (страхітливе голе дерево на тлі руїн АЕС, над яким — ікона Божої Матері з малям, а внизу, перед ним, — розп’ятий на хресті Ісус) та інші вражаючі твори, об’єднані назвою «Зірка Полин».
Деякі з них він писав одразу, по гарячих слідах, а більшість — пізніше, по закінченні вузу, після відповідної практики й творчих експедицій країною, глибокого осмислення подій, свідком яких став, будучи 19—20-річним.
Попри деяку умовність, символізм і філософічність багатьох творів чорнобильської тематики, акварелі й графіка Юрія Письмака сприймаються як цілком реалістичні й конкретні. Це не тільки моє враження. Ось що написав у книзі відгуків виставки творів Ю. Письмака один із учасників ліквідації аварії на ЧАЕС В. Тодоров: «З великою повагою ставлюся до Вашого таланту. Ви повернули в ті дні Чорнобильської стихії... Наші точки зору щодо проблем трагедії схожі. Ваша творчість чудова. Дуже яскраво передає події...».
Одеса.