Україна олімпійська:1952—2004
Олімпійська історія вітрильного спорту в Україні розпочинається з 1968 року. Тоді киянин Валентин Манкін виборов свою першу золоту нагороду, яка водночас була й першою перемогою наших співвітчизників у змаганнях такого рівня. Наступні три чотириріччя також були пов’язані з ім’ям цього легендарного яхтсмена. Він змінював класи яхт, напарників, але завжди сходив на п’єдестал. Коли пішов з дистанції, певний час українські яхтсмени-чоловіки не могли наздогнати, а чи бодай наблизитися, до звершень свого попередника. Та вітрильний спорт завжди був у нас популярний.
Олімпійська історія жіночого вітрильного спорту України розпочинається з сеульської Олімпіади 1988 року. Саме тоді перегони яхтсменок уперше було включено до програми. У команді СРСР Україну представляли Лариса Москаленко та Інна Чунихівська з Дніпропетровська. Підготував їх до здобуття бронзових нагород також дніпропетровець Віктор Коваленко. Через чотири роки в Барселоні на дистанцію знову виходила Лариса Москаленко, однак на шкотах працювала вже Олена Пахольчик. Екіпаж був близький до того, щоб піднятися на другу сходинку. Та одна не дуже вдало проведена гонка, і в підсумку відкотився на четверте місце. Коваленко створив новий екіпаж зі стерновою Русланою Таран. Євпаторійська дівчина переїхала до Дніпропетровська, стала студенткою Інституту фізкультури й ученицею кращого тренера класу «470». Напередодні олімпійського 1996 року Руслана звернулася до Олени Пахольчик з пропозицією повернутися на яхту. Так у флотилії класу «470» з’явився екіпаж, який на багато років закріпив за собою лідерські позиції. 1995-го Руслана з Оленою стали чемпіонками Європи і срібними медалістками світової першості. 1996-й також розпочали європейським «золотом», згодом назбирали колекцію нагород найпрестижніших міжнародних регат.
Отож до Атланти їхали очевидними фаворитами. Може, цим і зумовили особливо прискіпливе ставлення суддів, які вбачали порушення правил там, де їх просто фізично не могло бути. І якби не Коваленко, який завжди умів добирати найпотрібніші слова найвідповідальнішої миті, то могли б залишитися і без медалі. Олімпіаду закінчили на третьому місці. А інший екіпаж Віктора Коваленка — Євген Браславець з Ігорем Матвієнком — приніс нарешті Україні золоту олімпійську медаль.
Наступний, 1997-й, рік став найщасливішим у долі жіночого екіпажу з України. Яхтсменки не програли жодного змагання, чемпіонат світу також. У вітрильному спорті заведено визначати кращих яхтсменів року у світі. Тож 1997-го «вирок» був одностайний: кращі у світі — Руслана Таран і Олена Пахольчик.
Дівчата витримали випробування славою. Але наставника запросили до Австралії — тренувати екіпажі їхнього класу. Коваленко, як згодом казав він мені, втомився від того, що заважає праці вдома. Замість суто тренерської роботи доводилося весь час вишукувати гроші, вмовляти спонсорів, а під час змагань позичати у колег катери, щоб вийти на дистанцію і спостерігати за власними екіпажами. Австралія запропонувала чудові умови, і він погодився, сподіваючись, що зможе й надалі опікуватися своїми командами з України. Однак австралійці заборонили Коваленкові працювати із земляками. Таран і Пахольчик знову вважалися фаворитами, але відсутність тренера позначилась — українки були третіми. Блискучий екіпаж припинив існування. У класі «470» з’явилися молоді спортсменки. У програмі з’явився новий клас — кільова яхта «Інглінг» з екіпажем із трьох осіб. Україна придбала вітрильник. І от тоді, в передолімпійський сезон, Руслана вирішила (знову, як колись) спробувати свої сили в новому класі. Шкотовими стали киянка Ганна Калініна і севастопольська спортсменка Світлана Матевушева. Під завісу минулого сезону екіпаж виборов олімпійську ліцензію.
А що відбувається в інших класах? Взагалі першу олімпійську ліцензію на 2004-й рік Україна здобула саме у вітрильному спорті. І зробили це Родіон Лука та Георгій Леончук у класі «49-er». Минулого сезону володарями олімпійських перепусток стали Руслана Таран зі своїм екіпажем, Браславець з Матвієнком, майстри вітрильної дошки «Містраль» Максим Оберемко та Ольга Маслівець. Нинішній сезон саме вони розпочали з успішних стартів у серії регат. Максим Оберемко очолив світовий рейтинг.
— Чи є шанс завоювати олімпійські ліцензії в решті класів? — запитую в головного тренера збірної України Віктора Майорова.
— Принаймні скористаємося з нагоди і спробуємо збільшити нашу олімпійську флотилію.
— Хто намагатиметься це робити?
— У «Зірковому» класі непогані шанси у Василя Гуреєва з Віталієм Коротковим.
— А чи мали змогу наші яхтсмени як слід готуватися до олімпійського сезону?
— Стосовно провідних екіпажів відповім ствердно. Поновилася матеріальна частина, кожен працює за індивідуальним графіком на зарубіжних акваторіях, де тренуються і їхні суперники. З квітня починається справжній змагальний марафон — з регати на регату, з чемпіонату на чемпіонат. Отже, й гоночної практики, гадаю, не бракуватиме.
Приємно, коли головний тренер сповнений оптимізму. А ще приємніше те, що мають амбітні плани й самі спортсмени, в основі цих планів — досвід, результати чотириріччя.
