45 років тому старше покоління на першому з’їзді журналістів України заснувало нашу Спілку
Сьогодні для нас визначальними є критерії професійної порядності, об’єктивності, чесного служіння своєму народові.
Спілка активно співпрацювала у розробці законів України щодо інформаційної сфери, передусім Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», спілчанський проект став основою Указу Президента «Про додаткові заходи щодо безперешкодної діяльності засобів масової інформації, дальшого утвердження свободи слова в Україні».
До речі, те, що 87 ветеранів журналістики сьогодні одержують державні стипендії, — також наслідки дії цього Указу.
15 місяців ми били в усі дзвони, аж поки Кабінет Міністрів, нарешті, ухвалив постанову, яка визначила механізм оплати праці журналістів державних і комунальних ЗМІ.
Звільнившись від диктату однієї партії, ми й незчулися, як потрапили під диктат чиновника або бізнесмена. Диктат в усі часи залишається диктатом. Нині він жорсткіший, ніж за радянських часів, бо чиновники і власники змінюються, не встигне Земля обернутися навколо Сонця, і щораз новий приходить зі своїми вимогами.
Протягом останніх років Спілка не раз ставала на захист покривджених колективів і окремих журналістів. Доводилося звертатися до Президента України, парламенту, уряду, прокуратур і судів усіх рівнів. Саме у таких ситуаціях Спілка загалом і наші обласні організації виявляли принциповість, наполегливість, ставали консолідуючим началом журналістської спільноти.
Згадаймо акції «Хвиля свободи» і «Похід свободи», спрямовані проти шалених штрафів ЗМІ за образу честі і гідності «героїв» наших публікацій і передач. Розпочаті після судового вердикту щодо львівської газети «Експрес», ці акції були підхоплені в інших областях України. Ані «Барикада свободи» у центрі Києва, ані вози з гарбузами для депутатів, ані пікетування парламенту, як пам’ятаємо, не подвигли народних обранців унормувати суми позовів до ЗМІ.
Але це були ті краплі, що точили брилу недоброзичливості, упередженості до журналістів, прагнення нечистих на руку людей убезпечити себе від критики. На пропозицію Спілки пленум Верховного Суду у травні 2001 року дав роз’яснення щодо судової практики у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. А торік, нарешті, й Верховна Рада України встановила справедливіші розміри державного мита з сум позовів до засобів масової інформації. Будьмо відверті: ухвалені правові і нормативні акти, практика їх застосування неповною мірою відповідають нашому баченню розв’язання цієї пекучої проблеми. Але треба рахуватися з обставинами і готовністю парламенту, виконавчої влади до радикальних рішень, продовжувати роботу в цьому напрямку.
Чимало зусиль доводиться витрачати, щоб протистояти намаганням «Укрпошти» підвищувати тарифи на послуги з передплати і доставки газет і журналів. Приємно, що у Голови Верховної Ради В. Литвина, на засіданні парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації, у зверненнях до Конституційного Суду України ми відстоювали журналістську позицію разом з колишнім головним редактором «Голосу України», а нині народним депутатом Сергієм Правденком, нинішнім головним редактором часопису Анатолієм Горловим.
Від парламенту ми очікуємо, що врешті-решт буде змінено статтю 9 Закону України «Про рекламу», за якою сьогодні кожну позитивну публікацію чи передачу можна розцінювати як рекламу, а отже, редакція має одержати за неї гроші і внести до держбюджету відповідний податок.
Так само як у вихорі політичних протистоянь у Державному бюджеті України на цей рік було призупинено пільгу зі сплати ПДВ на передплату і продаж у роздріб газет і журналів. Ще після першого читання проекту бюджету у парламенті Спілка звернулася до керівників комітетів, фракцій і груп Верховної Ради із закликом виправити цю помилку. Ви знаєте, якою була реакція. І тільки моє звернення до Уряду, зустріч з Прем’єр-міністром В. Януковичем, підписане Віктором Федоровичем під час нашої зустрічі окреме доручення врятувало від ПДВ кошти, сплачені передплатниками у 2003 році за газети і журнали 2004 року, і відповідно — одержані від роздрібної торгівлі нинішнього року, якщо угоди про це було укладено в році минулому.
...Кажуть, що газета живе один день. Неправильно кажуть. Читач Василь Бойко зберіг номери переяслав-хмельницької «районки» 1947 року видання, які йому подарував односелець у 1972 році, і пізніші випуски з розповідями про найвизначніші події в житті району і, звичайно, з матеріалом про добрі справи його дружини.
А бабуся Надя з волинського села Мала Глуша у 90 років навчилася грамоти і тепер читає газети.
Якщо у такому поважному віці вивчають абетку, щоб читати наші видання, і дбайливо зберігають їх протягом десятиліть, то живе і довго житиме наша професія. Будьмо ж завжди гідні її!
Ігор ЛУБЧЕНКО,голова Національної спілки журналістів України.
