Чорнобильські проблеми —під опіку єдиної центральної структури

Та подія, можна сказати, розділила історію України на два періоди: до Чорнобиля і після Чорнобиля. Якщо у масштабному плані ми називаємо цю катастрофу загальнодержавною, то для кожного нашого поліщука з Київської, Житомирської, Чернігівської та Рівненської областей — це нещастя особистого характеру. Бо ми не мислимо свого життя без лісу, як місця заготівлі дров, грибів, ягід. А найбільш забрудненою лісовою продукцією саме й є ті гриби-ягоди, дрова і лікарські трави. Встановлено, що накопичення радіоцезію в лісових ягодах і грибах у десятки, а то й сотні разів перевищує концентрацію продукції сільськогосподарського виробництва.

Нині намічається тенденція щодо планів реабілітації лісів на забруднених радіонуклідами територіях як складової частини загальної проблеми реабілітації площ, вражених через аварію на ЧАЕС. А де ж альтернатива паливу? Адже стійке дозове навантаження на людей, які проживають на забруднених територіях, спричиняється насамперед щоденним використанням місцевої деревини для готування їжі та обігріву — це сотні тисяч кубометрів радіоактивних дров щороку. У своєму виборчому окрузі на Житомирщині я кілька разів на всіх рівнях виконавчої влади — Міністерство з надзвичайних ситуацій, Житомирська обласна держадміністрація — наголошував на якнайшвидшій газифікації населених пунктів, що перебувають у радіоактивній зоні. Бо ті 15 відсотків газифікованих сіл на забруднених територіях виборчого округу № 66 — це майже ніщо.

Як депутат я вніс на розгляд Верховної Ради України проект постанови ВР з рекомендацією Кабінету Міністрів України до 15 серпня 2004 року розробити та затвердити соціальну програму забезпечення природним газом населення, яке мешкає на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Сподіваюся, що в разі прийняття цієї постанови відповідні органи виконавчої влади із розумінням поставляться до надзвичайно важливої проблеми, чим зроблять вагомий внесок в мінімізацію наслідків Чорнобильської катастрофи.

Непокоять дуже великі показники захворювання потерпілих — 88 відсотків, і особливо ліквідаторів — 92 відсотки, а також неможливість ефективно впливати на ці негативні явища і процеси. На тлі постійного погіршення здоров’я чорнобильців особливо стрімко зростають на Житомирщині онкозахворювання, насамперед, рак щитовидної залози, зростає кількість інвалідів серед потерпілих. Отже, і досі поруч із суто технічними проблемами стоять проблеми екологічні, медико-біологічні та соціальні. А моя поправка до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з пропозицією збільшення щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи поки що не знаходить підтримки у виконавчих структурах.

Головна перспектива та опора будь-якої держави чи суспільства — діти. Саме їм приділяє найбільше уваги і турбот будь-яка стурбована майбутнім нація. Не секрет, що раціон харчування дітей, які мешкають на забруднених територіях, у нас не відповідає ні медичним, ні фізіологічним нормам. Тому, на жаль, нині спостерігаються тенденції до погіршення загального стану їх здоров’я. За час після аварії загальна захворюваність серед малюків зросла утричі, навіть протягом останніх п’яти років цей приріст збільшився на третину. Найгірші справи у дітей з опроміненою щитовидною залозою. І дуже сумно, що не виконуються державні гарантії безоплатної медичної допомоги постраждалим, не розширюється мережа спеціалізованих медичних закладів для повного надання всіх видів оздоровлення й лікування, в тому числі й санаторно-курортного. Адже атаковані радіацією малюки 1987 року народження — це нинішні юнаки й дівчата репродуктивного віку. Вони одружуються і значним чином впливатимуть на демографію українського народу — тому їм слід приділити достатньо уваги.

За останні роки на кошти Чорнобильської будівельної програми в обласних центрах створено досить пристойну лікувальну базу. Проте користуватися нею може незначна кількість потерпілих, і пов’язано це з тим, що люди не мають можливості дістатися до лікарень обласного центру через матеріальні та транспортні проблеми. Одним із варіантів наближення реальної кваліфікованої медичної допомоги до кожної людини була б підтримка на всіх рівнях пропозиції міської влади про об’єднання трьох існуючих у Коростені лікарень в один регіональний медичний центр з цільовим бюджетним фінансуванням. Основним завданням цього центру має стати лікування та обстеження жителів північних районів Житомирської області.

На жаль, держава не виконує своїх зобов’язань і з будівництва житла для чорнобильців, не кажучи вже про грошові виплати. Заборгованість компенсаційних виплат за втрачене нерухоме майно становить майже 14 мільйонів гривень. В останні роки недостатньо коштів виділяють на виконання чорнобильської будівельної програми. Про що можна говорити, коли ми за вісімнадцять років не переселили тих людей, які мешкають у другій зоні — там, де за всіма медико-біологічними показниками людям не можна жити і вести господарство. А на Житомирщині більш як тисяча сімей мешкають з дітьми у цій зоні. Та й загалом, сьогодні руйнується велика кількість об’єктів, на будівництво яких вже затрачено мільйони державних коштів. Так викидаються на вітер народні гроші, а тоді не знаємо, де взяти їх для реальних потреб будівництва житла людям. Чи не тому у Держбюджеті 2004 року, в порівнянні з попереднім, фінансування на цю важливу потребу зменшено в десять разів відповідно?!

Загальновідомо, що протягом останніх трьох років, у тому числі і в нинішньому, на соціальний захист постраждалих виділяється лише четверта частина від потреби. Через це зростає заборгованість, виплати чорнобильцям у районах і містах нашої області провадяться із запізненням на вісім—десять місяців. Сума компенсаційних виплат для ліквідаторів і постраждалих першої та другої категорій за розпорядженням голів облдержадміністрацій на 2004 рік зменшилась в середньому на 15 відсотків. І це відбувається тоді, коли майже призупинено безплатний відпуск ліків за рецептами лікарів для потерпілих згідно з чинним законодавством. Вже кілька місяців це неподобство спостерігається в північних районах Житомирщини. За що ці інваліди-чорнобильці, для яких за відсутності будь-якої роботи пенсія є єдиним засобом існування, можуть купити ті ліки! Широко рекламована пенсійна реформа щось обіцяла, але, з’ясовується, під неї у Держбюджеті на 2004 рік для цієї категорії осіб не передбачено коштів... На сьогоднішній день пенсії інвалідів-чорнобильців, потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС, становлять менш ніж 200 гривень.

Вирішуючи складні завдання мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи, ми спираємося, насамперед, на власні сили і можливості нашої держави. Але як країна і народ, який найбільше зазнав цього лиха, ми маємо право розраховувати на підтримку з боку міжнародної спільноти. Україна виконала свої зобов’язання і закрила Чорнобильську атомну станцію у 2000 році, не дочекавшись надання кредитів. Цим кроком ми довели світу, що наша держава поважає не лише власні інтереси, але й інтереси сусідів і дивиться у майбутнє. Нам потрібно було б почати турбувати тих західних гарантів, які зобов’язувалися кредитувати добудову компенсуючих енергетичних потужностей. Не варто забувати, що під час зачищення проммайданчика на ЧАЕС створено більш як 800 поверхневих тимчасових сховищ радіоактивних відходів траншейного типу. Але досі немає наукових обгрунтувань радіологічних критеріїв та гігієнічних вимог до таких стаціонарних захоронень. Тобто ми не знаємо навіть, скільки потрібно коштів для подальшого перетворення цих, прямо скажу, могильників у надійніші сховища.

До вирішення всіх цих питань безпосередньо причетне Міністерство з надзвичайних ситуацій України. На жаль, з розширенням його завдань і функцій послабилася увага саме до проблем чорнобильців. Настав час для чергового нового етапу подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, який вимагає створення ефективних державних структур управління. Уже давно у профільному Комітеті Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування, який займається також чорнобильськими справами, ведуться розмови про потребу створення окремої виконавчої структури, що відповідатиме лише за вирішення проблем — наслідків Чорнобильської катастрофи. Саме так зробили наші сусіди білоруси. Нам теж слід негайно створити міністерство, або хоча б Держкомітет у справах захисту потерпілого від аварії на ЧАЕС населення. Тоді відповідні управління матимуть кошти, які опиняться в одних руках і буде забезпечено контроль за їх використанням. Адже до 1996 року, поки існувало окреме Міністерство, а у Верховній Раді — профільний Чорнобильський комітет, справи вирішувалися значно ефективніше. До речі, це одна з вимог міжнародної спільноти для надання Україні широкомасштабної допомоги. Наші зарубіжні партнери ніяк не можуть втямити, чому держава настирливо домагається світової допомоги у розв’язанні катастрофічних чорнобильських проблем, а сама ліквідовує відповідні державні структури, що відповідають за них...

На сьогодні при Кабінеті Міністрів України створено міжвідомчу комісію з розгляду та вирішення питань соціального захисту громадян, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи (її очолює віце-Прем’єр-міністр України Дмитро Табачник). За дорученням Прем’єр-міністра України Віктора Януковича на черговому засіданні комісії було розглянуто питання про доцільність утворення Державного комітету з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. Там народні депутати України, представники МНС України, Академії наук України, НКРЗУ, керівники громадських чорнобильських організацій, представники обласних органів виконавчої влади одноголосно висловилися за створення Державного комітету з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Відновлення єдиної центральної виконавчої структури — це лише початок. Чорнобильська проблема вельми об’ємна. І для повного її вирішення слід, насамперед, розробити комплексну державну програму, що стане єдиною системою політичних, фінансових та дипломатичних заходів. Проект існуючої «Національної програми мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи на 2002—2005 роки та на період до 2010 року», прийнятий Верховною Радою у першому читанні, надто сирий. В плані забезпечення фінансування загалом не витримує серйозної критики, повторюючи тенденції 1992—2002 років, які не дали відповідного позитивного ефекту. Цей проект не є програмою, насамперед, у тому ракурсі, що не ставить мети, не має плану заходів з гарантування виконання поставлених завдань, не вказує конкретні терміни їх виконання. Програма ж, як така, має включати всі пов’язані з ЧАЕС питання роботи з радіаційної та екологічної безпеки, соціальний захист, проблеми переселення, боргів тощо. Насамперед, слід створити інформаційний банк даних. Зокрема, визначити реальну кількість громадян України, які мають статус потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи і реальну кількість потерпілих з кожної категорії, класифікувати всі об’єкти підвищеної небезпеки, утворені внаслідок Чорнобильської катастрофи (параметри, відомчу і територіальну приналежність тощо). На підставі обгрунтованих даних слід поліпшити систему пільг та компенсацій всім потерпілим відповідно до їх реального стану і становища. Вони також мають бути забезпечені медичними страховками за рахунок держави — тобто за кошти Чорнобильського фонду. Крім того, вважаю за необхідне, залишаючи незмінними програми соціального захисту населення, прийняти Державну програму реабілітації територій, вражених наслідками аварії на ЧАЕС, спрямувавши на ці цілі відповідні кошти. Реалізація такої програми дасть змогу відновити на значній території українського Полісся нормальне, повноцінне життя.