Із досьє «ГУ».
БАХТЕЄВА Тетяна Дмитрівна. Народний депутат України по 42-му виборчому округу (Донецьк). Народилася 1953 року в Донецьку в сім’ї лікарів. Закінчила Донецький держмедінститут, кандидат медичних наук, заслужений лікар України. До обрання в парламент працювала головним лікарем Донецького обласного клінічного територіального медичного об’єднання. Член Партії регіонів і депутатської фракції «Регіони України» у Верховній Раді, секретар Комітету ВР із питань охорони здоров’я, материнства і дитинства. Нагороджена грамотою Президента України «За гуманізм», орденом княгині Ольги ІІІ ступеня, іншими державними нагородами. Заміжня, має дочку й онуку. Захоплення — подорожі, плавання.
— Чиї інтереси ви прийшли обстоювати в парламенті?
— Перед виборами в 2002 році колектив нашої лікарні, висуваючи мене в народні депутати, сказав: «Ви повинні нам допомогти на державному рівні». Головне, що привело мене в парламент, — це бажання допомогти галузі охорони здоров’я, яка сьогодні у вкрай критичному становищі, фінансується на 30—40 відсотків від потреби. Прийшовши до Верховної Ради, я відразу визначила для себе, що означає бути народним депутатом. У мене немає і не буде чарівної палички. Влада — це не просто розв’язання якихось галузевих чи регіональних проблем, а насамперед — величезна відповідальність. Перед моїм колективом, округом, який, до речі, є моєю батьківщиною: тут народилися я, мої дочка й онука.
— В яких законодавчих рішеннях парламенту є й ваша заслуга?
— Наприклад, зареєстровано і підтримано профільним комітетом закон, що надає додаткові три дні відпустки медпрацівникам, які лікують складних хворих — інфекційних, туберкульозних, ВІЛ-інфікованих тощо. Зараз мною розроблено поправки до закону про трансплантацію органів, що дадуть шанс на врятування життя багатьом людям. Щороку в Україні близько двох з половиною тисяч осіб потребують пересадки нирки. Показовим є приклад 30-річного чоловіка з Донецька, котрий живе з пересадженою ниркою вже 16 років. За чинним законом про трансплантацію, прийнятим у 1999 році, донором може бути тільки хтось із родичів хворого або померла людина, якщо вона за життя написала заяву про згоду на пересадку своїх органів. Але це положення різко знизило кількість проведених операцій з пересадки органів і призвело до збільшення смертності. Я є співавтором рекомендацій численних парламентських слухань, присвячених питанням боротьби з туберкульозом, СНІДом, онкологічними та іншими захворюваннями. А загалом, я — автор і співавтор більш як двадцяти законопроектів.
— Ви були одним із прихильників законопроекту про створення страхової медицини, проте він не був підтриманий парламентом у третьому читанні. Яким нині бачите майбутнє української медицини?
— За нинішньої економічної ситуації ми змушені шукати шляхи, які дали б змогу забезпечити матеріальні потреби медицини і право громадян України на доступну та якісну медичну допомогу. Закон про загальнообов’язкове державне соціальне страхування саме і пропонував один із таких шляхів. Однак він спричинив дуже багато суперечок серед народних депутатів і громадськості, не знайшов також підтримки у фракції «Регіони України». Головною мотивацією було те, що наше населення через недостатню зарплату ще не готове платити страхові внески на медицину. Хоча в сусідніх країнах — Росії, Казахстані страхова медицина вже давно діє. Нині у ВР зареєстровано чотири законопроекти, присвячені страховій медицині. Я є співавтором одного з них. Надалі конкретніше працюватимемо по кожному з них і в процесі цієї роботи, впевнена, знайдемо оптимальне рішення.
Дуже хочеться, щоб у наше життя повернулося гасло далеких років: «Здоров’я народу — це багатство держави», розуміння, що вклади у галузь охорони здоров’я — на благо народу і держави.
— У 2000 році ви побудували на території Донецького ОКТМО православний храм Агапіта Печерського, вас нагороджено орденами православної церкви. А яку релігію сповідуєте самі?
— У мені тече і мусульманська, і православна, і католицька кров — у моєму роду багато національностей. Я не сповідую одну релігію і не дотримуюсь якихось забобонних звичаїв. Усі люди однакові, тому потрібно поважати кожну релігію. І в Біблії, і в Корані написано, що Бог — один. Людина народжується для того, щоб робити добро, а не зло, допомагати людям. Але, до речі, церква, про яку ви кажете, була першим храмом на території лікарні на Донбасі. І я не бачу в цьому нічого поганого.
— Ваша дочка теж стала лікарем?
— Наша лікарська династія вже налічує майже 500 років. І сьогодні 18 моїх родичів — дядьки, тітки, двоюрідні сестри і брати — також працюють у системі охорони здоров’я. Я з дитинства знала відповідь на запитання «ким бути». Але коли дочка закінчувала школу, то намагалася вмовити її вступати не в медичний, а на якусь «модну» спеціальність — економіку чи іноземні мови. Але вона сказала, що не може порушити традицію, і стала лікарем.
— А зараз, як у депутата, достатньо часу на суто «жіночу» роботу — домашнє господарство, куховарство?
— Друзі та рідні вважають мене гарною господинею, для мене не важко швидко приготувати борщ або спекти щось смачненьке. Моя «фірмова» страва — журавлиновий пиріг. На жаль, часу тепер на це дуже мало. Моя родина живе в Донецьку, і це місто буде моєю домівкою назавжди. Адже в ньому особливі люди — дуже добрі і дружелюбні.
