Корупція— цей діагноз сьогодні можна ставити вже навіть не багатьом українським чиновникам, а цілим відомствам і загалом усій правоохоронній системі в нашій державі. Дійшло до того, що, розпізнавши злочин, різні відомства, замість того щоб розслідувати його і притягнути винних до відповідальності, вишиковуються в міцний мур на шляху до з’ясування істини. Тобто стають на захист злочину, а не права, як зобов’язані робити.
Апеляційний суд вирішив одне, окружна комісія робить своє
А почалося все ще у квітні 2002 року, коли в Лозівському одномандатному виборчому окрузі № 180 Харківської області підбивали підсумки виборів до Верховної Ради України. Основна боротьба тут розгорнулася між народним депутатом ІІІ скликання Іваном Діяком, який майже 30 років пропрацював в окрузі, та приїжджим із Харкова бізнесменом — господарем приватної комерційної імперії А. Гіршфельдом. З огляду на реальні справи і заслужений багаторічною працею авторитет, перемога І. Діяка не викликала сумнівів. І 4 квітня 2002 року окружна виборча комісія оголосила його перемогу, після тривалої перевірки визнавши безпідставними претензії конкурентів.
Однак конкурент не змирився з поразкою. До Апеляційного суду Харківської області надійшло звернення А. Гіршфельда з вимогою оголосити недійсними результати голосування на всіх тих виборчих дільницях, де він програв вибори Діяку із значною різницею. Суд залишив цю вимогу без задоволення, не наважившись оголосити недійсними результати голосування багатьох тисяч громадян України. Не став він скасовувати і постанову окружної комісії про визнання перемоги І. Діяка на виборах в окрузі.
З резолютивної частини рішення Апеляційного суду Харківської області від 09.04.02 (мовою оригіналу): «Что касается требований, изложенных в жалобе Гиршфельда А. М., относительно признання недействительным протокола окружной избирательной комиссии от 04.04.2002 г. о результатах голосования в одномандатном избирательном округе № 180, постановления № 85 от 04.04.2002 г. об избрании народным депутатом Украины Дияка И. В., то они удовлетворению не подлежат...»
На вимогу Гіршфельда суд лише визнав недійсною постанову окружної комісії про відсутність порушень під час голосування у частині з названих позивачем дільниць. Зате його ж вимогу прямо зобов’язати окружну виборчу комісію визнати недійсними результати голосування на цих дільницях суд задовольнити відмовився. Це потребувало від окружної виборчої комісії провести додаткову перевірку відповідно до вимог Закону «Про вибори народних депутатів України». Однак далі відбулася несподівана річ. Окружна виборча комісія результати виборів на 7 дільницях просто оголосила недійсними, хоча в судовому рішенні апеляційний суд відмовився це зробити. Дільничні виборчі комісії почали протестувати проти очевидних порушень законодавства.
Щоб набрати на дільницях, де оголошені недійсними результати голосування, 10 % начебто неправильно виданих бюлетенів, зараховано неправильними всі бюлетені, видані громадянам за додатковими списками виборців. Всупереч об’єктивній реальності названо їх неправильно внесеними до списків безпосередньо під час голосування. Дільничні виборчі комісії, які за законом і мають право робити такі висновки, однозначно з цим не погодилися, проте нічого не змогли вдіяти через усунення їх від виборчого процесу. Так тисячам громадян було відмовлено у здійсненні їхнього права обирати, гарантованого Конституцією України.
Навіщо це було потрібно ініціаторам? Списали саме 7,5 тисячі голосів — рівно стільки, скільки було необхідно для ліквідації різниці між Гіршфельдом та Діяком. Як наслідок, кандидат А. Гіршфельд замість другого місця здобув довгоочікувану перемогу з перевагою «аж» у 92(!) голоси.
Зрозуміло, що тут відкривається поле для діяльності правоохоронних органів. Однак дії різних інстанцій, куди потрапляла ця справа, раптом набували доволі дивного вигляду.
Суд і здоровий глузд
Діяк у судових інстанціях намагався звернути увагу на грубі порушення законодавства в діях окружної виборчої комісії, однак отримав висновок, який суперечив здоровому глуздові. Термін подання скарг на дії окружної виборчої комісії — п’ять днів з часу виборів (п. 6 ст. 29 Закону «Про вибори народних депутатів України»), тобто до 5 квітня 2002 року. А скарга І. Діяка була подана лише 12 квітня, тому має залишитися без розгляду. Формально все правильно, проте не враховано істотного факту: самі суперечливі дії окружної виборчої комісії, оскаржувані І. Діяком, відбулися тільки 10 квітня. Згідно з рішенням того самого окружкому І. Діяк з 4 по 10 квітня був обраний народним депутатом України. То як він міг до 5 числа оскаржувати те, що сталося лише 10-го?
У липні 2003 року Конституційний Суд України прийняв рішення, котрим пункт 6 ст. 29 Закону «Про вибори народних депутатів України», за яким формально відмовляли І. Діяку, визнавався таким, що суперечить Конституції України. Адже завдяки грі термінами і датами фактично виходило, що дії окружкому просто не підлягають будь-якому оскарженню і стоять вище Конституції!
Прокуратура: нічого не чую,не бачу, не знаю
З викладом незаконних дій окружкому № 180 та вимогою їх перевірки до Генеральної прокуратури України понад десять разів зверталися великі групи народних депутатів України та окремі фракції парламенту. Однак за півтора року органи прокуратури такої перевірки так і не провели. Зате вони п’ять разів ухвалювали рішення про відмову в порушенні кримінальної справи. Було з’ясовано лише те, що в офіційному протоколі про результати голосування міститься підпис члена окружної виборчої комісії, котрий насправді його ніколи не підписував (згідно з його заявою). Коли та за яких обставин з’явився цей підпис у протоколі, органи прокуратури з’ясовувати не поспішають.
Врешті-решт порушену кримінальну справу було остаточно поховано. Комітет Верховної Ради України з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю з участю заступників Генерального прокурора протягом 2003 року тричі розглядав хід розслідування й тричі давав негативну оцінку «досягненням» прокуратури. Однак усі вимоги та пропозиції комітету, щоб вивести розслідування з глухого кута, були просто проігноровані. Залишилося без належного реагування і звернення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Перевірки фактичної дати складання додаткових списків виборців за сімома виборчими дільницями органи прокуратури не провели навіть після прямого рішення щодо цього з боку парламентського Комітету з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю, прийнятого 5 березня 2003 року на засіданні з участю заступника Генерального прокурора України. Секретар комітету народний депутат М. Карнаух і член ЦВК Ю. Данилевський спеціально прибули до Харкова для спільної роботи з представниками прокуратури, проте зустріли опір від прокурора Харківської області В. Кривобока (тепер уже колишнього). Уникаючи призначеної перевірки списків, він узагалі вимагав спеціального роз’яснення Конституційного Суду України щодо цього. Таким чином, рішення, прийняте на засіданні Комітету Верховної Ради України, робоча група не виконала з вини і Харківської обласної, і Генеральної прокуратур. Незрозуміло, яких ще дозволів потрібно органам прокуратури? Якби не було блокування з боку прокуратури, то сьогодні ми могли б мати результати розслідування робочої групи.
На жаль, така ситуація вже не дивує. Весь цинізм прокуратури, яка видає цей фарс за слідчі дії, криється в неофіційному визнанні прокурора: «Якщо мені дадуть вказівку — усе виведу на чисту воду!» Виходить, що вказівки нема, а без вказівки нема і слідчих дій! Отже, вибори у 180-му виборчому окрузі перетворено на профанацію шляхом скоєння кримінального злочину, а мляві дії прокуратури не сприяють його розкриттю.
Дійшло до того, що з’явилися непорозуміння, як це мало місце довкола проблеми зберігання виборчої документації окружної комісії № 180. Відповідно до ст. 86 Закону «Про вибори народних депутатів України», уся виборча документація підлягає зберіганню в державних архівних установах. Проте в Лозівському одномандатному окрузі № 180 цього не зробили: документацію замкнули в приміщенні Лозівської міськради. Річ у тім, що дослідження оригіналів списків виборців округу недвозначно свідчить про наявність складу кримінального злочину. Але з державного архіву ці списки можна витребувати для ознайомлення й поставити перед прокуратурою прямі вимоги, обгрунтовані документально. Можливо, саме тому виборчу документацію округу на порушення закону замкнено подалі від цікавих очей в Лозівській міськраді, щоб після закінчення терміну зберігання її можна було негайно знищити.
На цьому тлі вже не варто дивуватися, що слідство умисно зволікається, заплутується, забріхується тими, хто зі службового обов’язку мав би встановити істину. Виступаючи на Всеукраїнській нараді з проблем боротьби з організованою злочинністю і корупцією та захисту прав людини, Президент України Л. Кучма прямо сказав про такі дії правоохоронних органів: «Як Президент не маю права мовчати, коли порушуються конституційні права громадян, і саме тією державною інстанцією, яка має їх забезпечувати і поновляти... Адже захист честі мундира полягає не в тому, щоб заплющувати очі на очевидні порушення закону».
Списки виборців з грифом «цілком таємно»
Сумнівні методи прокуратури перевіряти за допомогою списків виборців підстави дій окружної виборчої комісії при позбавленні нею 7,5 тисячі громадян їхнього конституційного права на волевиявлення дивовижним чином збігаються з глухою обороною, яку зайняв довкола цих списків лозівський міський голова С. Литвинов. Оголосити списки виборців секретними і приховувати кримінальний злочин — куди вже далі? Неувага до запитів народних депутатів, відмова виконувати судову ухвалу про надання доступу до списків виборців — усе це вже саме по собі тягне на кримінальну справу. Однак «вдячна» прокуратура, від котрої С. Литвинов відводить на себе стріли, звичайно, не помічає в його діях ніяких порушень. Що їй, прокуратурі — вона не помічала й більшого! Той же В. Кривобок без нагадувань добре знає, що якби списки виборців були передані до державної архівної установи, як цього вимагає закон, то доступ до них мали б усі, згідно з Положенням про державні архівні установи. Але тоді не вдалося б заховати від цікавих очей документальні свідчення про злочин і довелося б порушувати кримінальну справу, котра матиме широкий резонанс. Закрити її чи загальмувати розслідування буде вже дуже непросто.
Наполеглива оборона списків виборців від будь-якого доступу в поєднанні з упертим небажанням прокуратури до них заглядати наштовхує на сумні висновки. Виникає враження, що там дуже добре розуміють про наслідки, коли провести перевірку належним чином. І справа не в тому, що постане безпрецедентна для України кримінальна справа за статтями 157 і 158 Кримінального кодексу (перешкоджання вільному здійсненню права обирати) проти службової особи. Варто встановити, хоча б на одній із семи виборчих дільниць, де голосування оголосили недійсним, що насправді це зроблено головою окружної виборчої комісії безпідставно та незаконно, — і результати виборів в окрузі радикально зміняться.
З копій виборчої документації на дільниці № 121, які є в розпорядженні парламентського Комітету з питань боротьби з корупцією і організованою злочинністю та Генеральної прокуратури, видно, що блокування з боку прокуратури і лозівської міської влади відбувається через те, що окружна виборча комісія на чолі з В. Годіною здійснила, м’яко кажучи, неправедні дії. Хоча окружком вважав, що 31 березня 2002 року на дільниці кількість неправильно виданих бюлетенів становила 255 (тобто понад 25 % від загальної кількості тих, хто проголосував), насправді на дільниці в день виборів стільки людей до списків просто не вносилося, їх справжня кількість, за поясненням дільничної комісії, не перевищила
5 % від загальної кількості голосуючих на дільниці. Це підтверджується списками виборців і рештою дільничної документації. Зокрема, списки виборців чітко ідентифікуються за часом складання, оскільки мають різні форми. Лише 52 особи перебувають у додаткових списках дільниці № 121, складених саме в день голосування 31 березня. Таким чином, окружна комісія незаконно стала на заваді здійсненню виборчого права понад тисячі громадян лише на дільниці № 121, що передбачено статтею 157, ч. 3 статті 158 Кримінального кодексу України. Нагадаємо, що Гіршфельд переміг з перевагою тільки 92 голоси. Зрозуміло, чому навколо списків виборців виросли такі міцні мури.
Якби із списками виборців та їх врахуванням усе було законно, то, напевне, прокуратура не уникала б їх перевірки. Навпаки, перевірка зняла б усі питання, і справі кінець. Однак прокуратура будь-що намагається не розбурхувати справу. Коли керівництво Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з корупцією і організованою злочинністю виклало суть подій на шпальтах парламентської газети «Голос України» (№ 194 за 22.10.02 та № 72 за 15.04.03), вони подали до суду про захист честі, гідності та ділової репутації. Цю репутацію було оцінено у понад 100 тисяч гривень на обох, щоб раз і назавжди відучити депутатів цікавитися чужими таємницями. На підтвердження своїх слів секретар комітету М. Карнаух просив суд витребувати списки виборців у лозівського міського голови С. Литвинова, а також залучити пояснення дільничних виборчих комісій, свого часу проігноровані. І суд погодився з цими законними вимогами та виніс відповідну ухвалу: «Витребувати додаткові списки виборців на дільницях №№ 114, 116, 117, 121, 124, 125, 132 виборчого одномандатного округу № 180 по виборах народних депутатів України 31.03.02 з архівного відділу міської ради Лозової до Шевченківського районного суду м. Києва».
Після перевірки списків просто в суді все могло закінчитися порушенням кримінальної справи проти В. Годіної. Тут уже не до грошей, честі та гідності, тому Гіршфельд і Годіна практично одночасно відкликали свої позови з суду. І 18 листопада 2003 року Шевченківській районний суд м. Києва ухвалив: «Провадження справи за позовами Гіршфельда А. М. і Годіної В. М. <...> закрити».
Неможливість будь-яким чином вплинути на цей сумний стан речей завжди яскраво свідчило про системну кризу влади у країні, коли перестановки окремих чиновників жодним чином нічого не вирішують. Вибори влади вже перетворені на профанацію, волевияв народу легко «коригується» за допомогою безкарних злочинів. А де ж залишається місце справедливості? Чи вона стає можливою тільки тоді, коли вигідна конкурентам злочинців?
24 листопада 2003 року група народних депутатів України звернулася до новопризначеного Генерального прокурора Г. Васильєва з приводу незадовільного розслідування цієї справи. 8 грудня минулого року заступник Генерального прокурора О. Колінько повідомила про необхідність додаткової перевірки названих фактів і продовжила її термін. Сподіваємося, що нове керівництво Генеральної прокуратури вживе всіх заходів для встановлення істини й притягнення винних до відповідальності. Зрештою, такі сподівання висловив на січневій, 2004 року, Всеукраїнській нараді з проблем боротьби з організованою злочинністю і корупцією та захисту прав людини і Президент України Л. Кучма:
«У правоохоронні органи прийшли нові кадри, які повинні докласти всіх зусиль, аби виправдати сподівання суспільства, яке чекає від них конкретних і рішучих кроків».
Народні депутати України Микола Карнаух (323 в. о.); Василь ЧервонІй (280 в. о.); Левко Лук’яненко (394 в. о.); Валерій Асадчев (220 в. о.); Павло Мовчан (283 в. о.);Станіслав Ніколаєнко (187 в. о.).
