Щойно в Київському міському палаці дітей та юнацтва завершився другий київський мистецький фестиваль молодих талантів «Ровесники Незалежності». Ми ведемо розмову з головою журі фестивалю, заслуженим діячем мистецтв України, академіком Української академії наук, президентом Всеукраїнського доброчинного фонду «Ровесники Незалежності», поетом і композитором Леонідом Федоруком.

 

— Щонайперше, Леоніде Євгеновичу, хотілося б привітати всіх, хто взяв участь у фестивалі і став його переможцем, і організаторів цієї благородної мистецької акції з тим, що вона відбулася. І все ж склалося таке враження, що пройшов другий фестиваль на значно нижчому регістрі, ніж перший, якось надто скромно і малопомітно для громадськості. Чи може наше, враження хибне?

— Кожне враження, як відомо, на чомусь грунтується. І справді, якщо казати про його публічність, рекламу, інформаційність, то ви маєте рацію. В окремих організаторів, вчорашніх прихильників його не те, що поменшало ентузіазму, а, певно, побільшало оглядок. І тому... Тому тримався він практично на Головному управлінні освіти і науки міста Києва.

А рушійною силою, внутрішнім його вогнем були самі київські ровесники Незалежності. Може, трішки підвели наші «вельможні» чиновники різних рівнів, які не спромоглися хоч якось відзначити лауреатів і дипломантів. Але самі діти дали управлінським «дядькам» і «тіткам» урок любові до України. Бо сцена хоча й була київською, та за своїм тематичним діапазоном і творчим регістром сягала обширів і небес всієї нашої землі.

— Кого б ви, як голова журі, виділили особливо? 

— Майже всіх, що стали переможцями районних оглядів і прибули на заключний. А з тих, що виступали? Ансамбль «Колібрі», народний театр хореографічних мініатюр «Цвіт папороті», спортивно-хореографічний ансамбль «Юність», ансамбль «Вербиченька», музичну композицію «Український базар», ансамблі «Діалог» та «Оболонь», де блискуча музика, гарна хореографія, ансамблі «Сонечко», «Лілея», «Квіти України», шкільний ансамбль танцю «Візаві», квартет «Незалежні». А скільки емоцій у танцях ансамблю «Чисті роси»!..

Чисті роси — може, саме такий образ вбере в себе все вокальне, хореографічне, музичне і поетичне розмаїття другого фестивалю «Ровесники Незалежності»! Справді світанкові чисті роси! Серед окремих виконавців просто не можна обійти імена Марії Удод, Марії Лебтаг, Тимофія Антонюка, Олени Кудельської, Ірини Сенькової, Ірини Кулєшової, Анастасії Соскіної, Ольги Костриці, Тетяни Сміжко, Марії Юрченко, Олени Карабулі, Ганни Балаташвілі, Юрія Прохоренка та Аліси Курасової... 

— А фонд, очевидно, і має подбати про те, щоб не тільки столиця України, а й її регіони долучилися до цієї благородної справи? Можна сподіватися?

— Я вже другий рік сподіваюся. Як президент фонду зробив навіть кілька документальних спроб вивести всіх ровесників на всеукраїнський рівень — а їх 630 тисяч, отримував словесну підтримку, мовляв, робите гарну справу, бо ровесники Незалежності — це не просто покоління, а межа відліку новітньої історії України... Та щойно заходила мова про практичну підтримку, опускали полум’яні очі не тільки патріоти, а й державні служби, навіть ті, які безпосередньо, за своїм державним статусом зобов’язані опікуватися дітьми, родинами...

— Може, треба звернутися до відповідних державних структур, які відають справами сім’ї та молоді, до серйозних меценатів?..

— Звертались... Але тут ось у чому річ. Усі вони мають особисті фонди, під своїм державним крилом, і опікуються ними. І якщо для свого фонду не пошкодують і сотень тисяч гривень — на концерт, на туристичний виїзд, то для «чужого» — жодної копійки! Були й такі державники-доброзичливці, що починали крючкотворити: ой, ваш фонд політичний, пов’язаний з Незалежністю, а ми... політикою не займаємося!

— І за такої ситуації ви марите всеукраїнським зльотом — фестивалем ровесників Незалежності? Хіба досвід ходіння по колу нічому не навчив?

— Навчив! Треба й далі ходити! І до влади, і до великих людей, і до громадськості. Свого часу Український дім благодійно прийняв лауреатів першого фестивалю. От і тепер із сторінок вашої газети ми не тільки висловлюємо їм подяку, а й наперед просимо віднайти день, щоб знову саме під дахом Українського дому провести заключний концерт лауреатів другого фестивалю ровесників Незалежності. А щодо всеукраїнського зльоту ровесників, хотілося б, може востаннє, але повірити, що вже в новому статусі Міністерство у справах сім’ї та молоді не відмовить фондові в підтримці. І під час зльоту стався б важливий діалог з владою. Почути її та, може, й надати можливість дітям уперше своє слово сказати батькам нації і держави. Така зустріч має відбутися якщо не цього, то наступного року, коли ровесники перейдуть вікову межу від дитинства до отроцтва. Фонд уже осмислив параметри цього зльоту, маємо і програму, і кошторис, і начерки резолютивних матеріалів, укладених на підставі вивчення думки ровесників. Отже, ми в дорозі по висхідній і сподіваємося, що цього разу в наших планів буде менше недругів і більше справжніх друзів, серед яких готові бачити і газету Верховної Ради «Голос України».

— Газета, як я знаю, не проти того, щоб виступити генеральним інформаційним спонсором акцій такого особливого покоління, яким є ровесники Незалежності. А ще дозвольте приєднатися до ваших особистих шанувальників як громадського діяча і як українського поета, якого Указом Президента щойно нагороджено орденом «За заслуги». 

— І вашу інформаційну підтримку, і ваше вітання з радістю приймаю. Бо «Голос України» сьогодні насправді є могутнім, поліфонічним національним рупором народу.