Наталівка: торжество і сум природи

На пагорбі стоять старі кремезні дуби — залишки діброви. Височезні сосни, товсті ясени, вікові каштани вишикувалися в алеї, що доживають свій вік. Нижня частина, омиваючись Мерчиком з півдня, утворює привабливі пейзажі. Між старорічищем і новим руслом лежить острів — окраса пейзажного саду.

Мерчик місцями пірнає під крони верб, там річечка помітно ширшає і глибшає, вода стає прозорішою. Верби перешкоджають замуленню, їх коріння оберігає від руйнування береги, а розлогі крони не дають розростися очерету та осоці. Навіть мертві корені верб роблять добру справу. Деревина їх, відмираючи, швидко загниває, стає надто водопровідною, а кора, насичена дубильними речовинами, не гниє, і кореневе мереживо утворює ефективну систему, яка зайву воду прибережжя віддає річці. Де верб нема, річечка заболочується.

Наталівка й околиці цікаві тим, що тут збереглися острівці північних лісів, зокрема, ялини. Є ялівець, зустрічається у лісових болотах журавлина, хоч посуха останніх років майже згубила її.

Наталівка, пам’ятка садового мистецтва загальнодержавного значення, належить Володимирівському тубсанаторію, теж загальнодержавному. Та увага садибі не приділяється. Насадження забур’янено, заглушено американським кленом, всюди — сухостій та бурелом. За ним не видно пам’ятки природи — діброви. Навіть острів, найчарівніше місце, втратив привабливість.

Відомо, що оздоровленню туберкульозних хворих сприяють бори. Засилля клена гасить ту позитивну енергетику, яку дають сосни. Відомо, що краса лікує, додає сили, стимулює творчість, а хаос несе хворобу, навіює сум, збільшує палітру негативного впливу. Направляти хворих до такого занедбаного місця означає лиш сприяти хворобі.

Не так багато треба коштів і робочої сили, щоб утримувати садибу. Слід очистити старе русло, впорядкувати заплаву, видалити кленові бур’яни, вивезти смітники, яких немало.

Кажуть: так це ж потрібен проект! Але колись Діонісій Маклер на Волині й Поділлі без проектів створив понад 50 пейзажних садів, більшість яких нині є пам’ятками садового мистецтва. Пейзажний сад — жива скульптура, виражена в гармонії форм, колориту й об’єму, а створення скульптури не підвладне мертвому проекту. Та й проектувальники не люблять дешевих проектів, тому завжди «модернізують» садибні пам’ятки, чим знецінюють їх, вносять дисгармонію.

До Наталівки приїздив голова облдержадміністрації Євген Кушнарьов, запевнив, що лікарняний заклад буде збережено. Він не міг не бачити повсюдної руйнації і суму природи. То невже в Харківській області, що пишається промисловістю і врожайністю полів, не знайдеться двох—трьох десятків тисяч гривень, щоб упорядкувати цю садибу? Для відбудови не треба запрошувати здалеку спеціалістів, тим паче чужоземних. Роботу може виконати Володимирське лісництво, з чим згодне його керівництво. І я в тому переконався, побачивши ідеальний порядок у садибі лісництва, його розсадниках та лісах. У лісництві закладається дендрарій, для чого вирощено багато садивного матеріалу, частина якого може бути використана для відновлення Наталівки.

А того варта пам’ять про засновника Наталівки — Павла Івановича Харитоненка. Вдячні мешканці Сум відновили пам’ятник Харитоненку, зруйнований за часів соціалізму. А в Харкові навіть не вберегли від запустіння головну садибу великого мецената-цукрозаводчика. Сподіваюся, що харків’яни і краснокутці не залишаться байдужими до Наталівської садиби.