Спочатку в цій історії ніщо не провіщало цікавого сюжету. Судіть самі, ще 97-го Очаківський молокозавод заборгував сільгосппідприємству «Родіна» більш як 15 тисяч гривень за поставлене молоко. Але ж таких випадків у країні — тисячі. В них усе типово і дуже просто. Однак з роками очаківські події набували багатоплановості, конфліктності та гостросюжетності. Оформлені в епістолярному жанрі за обсягом вони «потягнуть» на бестселер кишенькового формату.
Усе почалося із звернення «Родіни» до Арбітражного суду Миколаївської області. 30.06.2000 року суд ухвалив наказ про стягнення з розрахункового рахунка ВАТ «Очаківський молокозавод» на користь позивача 15133 гривень. Здавалося б, справедливість перемогла і хай живе найгуманніший суд у світі! Уже в серпні державна виконавча служба міського управління юстиції відкрила провадження за рішенням суду. А далі майже два роки примусове стягнення не виконувалося з якоїсь невідомої причини. Селяни, як відомі ходоки з відомої картини, оббивали пороги держустанови, зустрічалися з начальником виконавчої служби, з приставом, тобто з державним виконавцем, і вимагали, щоб було вжито заходів. Щоправда, у грудні 2001 з боржника утримали 2411 гривень на користь позивача. Борг зменшився, але не зник.
За цей час багато чого змінилося в житті загалом і в долі молокозаводу — зокрема. Він змінив «юридичну особу», і на місці заводу-банкрута з’явилося акціонерне товариство закритого типу «Ліга», що є боржником заводу. А для «Родіни» державна виконавча служба приготувала Постанову про закриття виконавчого провадження наказу арбітражного суду. Сталося це 4 березня 2002 року. Постанову прийнято на підставі акта державного виконавця. З’ясовується, два роки знадобилося чиновниці із солідного відомства для того, щоб установити відсутність майна боржника і на цій підставі закрити справу. Акт підписали якісь поняті, але ні позивач, ні боржник участі в цьому не брали.
Звісно, такий перебіг подій селян не влаштовував. І занепокоєний керівник сільгосппідприємства Микола Шуман розпочинає листування з ієрархією юстиції. Переповідати багатосторінковий літопис нудотно і безглуздо. Справу то незаконно закривали, то потім відновлювали. Очаківський міський суд і Господарський суд Миколаївської області підтверджували справедливість вимог позивача. А в державній виконавчій службі губили документи, вимагали повторних довідок, загалом, зволікали.
Варто сказати, активне листування керівника сільгосппідприємства з обласним управлінням юстиції, з Міністерством юстиції і навіть із Прем’єр-міністром мало певний визначений результат. Справу взяли на контроль у прокуратурі. І, врешті-решт, усі папери опинилися там, де їм мали дати хід — у державній виконавчій службі.
Начебто усе гаразд, але ж ні! Так просто чиновники не здаються. І от уже у вересні нинішнього року начальник відділу державної виконавчої служби Очаківського міського управління юстиції Носов надсилає голові «Родіни» ще одного листа. З’ясовується, у пошуках заводу працівники служби навіть виходили за юридичною адресою молокозаводу на вулицю Колгоспну, 84. Але (на їхній подив, напевно!) виявили, що там розташовано АТЗТ «Ліга», а орган управління ВАТ «Очаківський молокозавод» відсутній.
«За таких умов установити наявність окремого рухомого майна, що належить боржникові, неможливо без оголошення розшуку», — повідомляє пан Носов. А далі начальник рекомендує голові сільгосппідприємства представити до відділу ДВС зобов’язання про відшкодування витрат на розшук і авансувати їх. От такі перипетії сталися в Очакові, невеликому містечку з тридцятитисячним населенням. Загалом заводів тут — аж два, рибзавод і молокозавод. Один згубився.
А листування тривало. Своєму підлеглому з Очакова вторить заступник начальника обласного управління юстиції. Він пише Миколі Шуману і директорові Департаменту державної виконавчої служби про те, що проведено перевірку наявності майна боржника. З’ясовується, із незрозумілих причин, майно молокозаводу БТІ включило до довідки-характеристики як таке, що належить АТЗТ «Ліга». Тобто молокозавод позбавили права власності незаконно.
Далі — найцікавіше. Заступник начальника управління юстиції має намір запропонувати сільгосппідприємству «Родіна» звернутися до суду з позовом про відновлення права власності молокозаводу на зазначене майно, бо воно може бути джерелом погашення боргу. Є і ще одна пропозиція — розшукати деякі основні кошти, що згідно з даними бухгалтерії заводу десь існують. А от авансувати розшук має та сама «Родіна».
Суть справи за чотири роки листування втрачено геть-чисто. Всі давно забули, що спочатку йшлося про гроші, а не про міфічне майно і невідомо куди зниклий молокозавод, розрахунковий рахунок якого цілком реальний.
А тим часом, одержавши потужну підтримку зверху, місцевий начальник відділу ДВС пан Носов уже не просто вимагає від «Родіни» відшкодування витрат на розшук, а й прямо каже: «У разі ігнорування зазначеного листа виконавчий документ буде повернуто вам без виконання».
Отже, жодний суд не указ. Немає заводу, зник він... І все тут.
Миколаївська область.
