Сьогодні, за повідомленням «Інтерфаксу», в Києві має розпочатися дводенна міжнародна конференція «Розвиток національного інформаційного суспільства: від стратегії до дій». Її ініціював Фонд «Інформаційне суспільство України». Це не єдиний захід, присвячений означеній темі. Тиждень тому відбулася презентація книги «Інформаційне суспільство. Шлях України», автори якої, опираючись на світовий досвід, виклали теорію і практику розбудови найпрогресивнішого технологічного устрою. Тепер залишилося втілити все це надбання людства й авторського колективу в нашій країні.
Що ж, тема, як пишеться в «темниках», важлива і актуальна. Але не менш важливе й інше питання — застосування міжнародного досвіду для захисту національного інформаційного простору. Бо, як стверджує у щойно розповсюдженій відозві до інтелігенції кінорежисер Юрій Іллєнко, Україна — єдина незалежна держава у світі, котра не має в цьому плані ні стратегії, ні дій. Територію віддано на відкуп чужоземному «маскульмаразмові» — далебі страшнішому окупантові, ніж той класичний: у чоботях, касці і з автоматом.
Можна написати сотню книжок, провести десяток семінарів і конференцій з докладним викладом найгеніальніших думок, але якщо ми не здобудемо інформаційної незалежності, світовий досвід так і залишиться для нас красивою, але нездійсненною мрією. Важливою, але не актуальною темою.
Як захистити кордони свого інформаційного простору? Яку «тузлу» виставити на шляху чужих бульдозерів, що трамбують не насипану дамбу, а мізки української нації? Юрій Іллєнко вважає:
— Головне, єдине і пекуче-перше: треба змусити Верховну Раду на конституційному рівні прийняти закон про націоналізацію інформаційного простору України. Коли «Боїнг-747» пролітає десь там, за хмарами, над, скажімо, Люксембургом, то власник «Боїнга» сплачує Люксембургу зеленими хрустами за спалений над його територією озон. Коли перекупка виставляє на прилавок Бессарабки свинячу голову, підчеревину й ошийок, то вона відстьобує зі свого навару зеленими хрустами за право користуватися тим прилавком... Єдиний простір, де безплатно фарцюють інформаційною наркотою окупанти, — інформаційний простір України.
Отже, найефективнішою прикордонною заставою буде виконання кількох правил: визнання мас-медійної території «національним надбанням України, — без права приватизації за будь-яких змін Конституції; без права переміни державної мови, як операційного інструментарію цього простору, — лише тоді це поставить крапку на окупації». Хочеш працювати іншими мовами — «будь-ласка, як на Бессарабці або в повітрі над Люксембургом, — за зелені хрусти».
Усе це правильно і зрозуміло. Але, здається, невичерпно. Якими хрустами затулити «озонові дірки» нашого інформаційного «неба» від україномовних вказівок начебто не закордонних інструкторів з вітчизняної вулиці Банкової? Минулого тижня, як пам’ятаємо, Голова Верховної Ради Володимир Литвин знову звинуватив керівництво Національної телекомпанії у використанні «темників»: «Є один фоліант, якому ви беззастережно довіряєте, — це «темник»... Невже без підказки суфлера ви не можете прийняти самостійного рішення? ... Це редакційна політика чи редакційна цензура?»
Володимир Литвин, як з’ясувалося днями, не вгадав жодної версії: «темники» — поширена практика демократичних країн. Метод їхнього управління незалежною пресою. Принаймні так нас щиро запевнив ще один інформаційний начальник вітчизняного простору — голова Держкомтелерадіо Іван Чиж, який «прийшов у владу з опозиції, а тому йому можна вірити». Як не повірити? Ми переконані, як в опозиційності Чижевої «Солідарності», що «фоліанти» — також «міжнародний досвід», але на відміну від абстрактних для нас поки що досягнень інформаційного суспільства вже успішно втілений у конкретну політику. Навіть у тому сегменті, що контролюється не окупантами, а рідною аж до болю українською владою.
У чиїх руках інформація — той новітній диктатор. Так стверджує основне правило постіндустріальної доби. В нашому інформаційному просторі затісно від претендентів на диктатуру. Їх майже стільки, як свинячих голів на Бессарабці. Саме тому в ньому так мало правдивого, несуфлерського слова. І так відчутно відгонить задухою. Який міжнародний досвід сподвигне нас на розрядку грозою? Який вітчизняний рецепт відновить наші запаси озону? Запитання «важливі та актуальні»...
