За кількістю студентів Тернопіль нині займає третє місце після Києва і Харкова. Раніше тут було чотири вузи. Останніми роками додалося ще з десяток. Інститути або їхні філії відкрилися в багатьох райцентрах. Навіть маленьке містечко Копичинці в Гусятинському районі може похвалитися вузом — філією Івано-Франківського інституту менеджменту та економіки. Кількість осіб з вищою освітою протягом останніх десяти років зросла більш як на 60 відсотків — майже удвічі більше, ніж у середньому в Україні.
Можна пишатися такими темпами. Якщо буде так і далі, то ми випередимо Японію, яка, як відомо, поставила собі за мету кожному співвітчизнику дати вищу освіту. На жаль, є й друга сторона медалі.
Зі школи — до вузу
Цікаве дослідження зробили працівники обласного центру фахівців. Вони проаналізували ринок праці під кутом зору підготовки спеціалістів. Було опитано випускників кількох міських і сільських шкіл та гімназій. Мають намір вступати до вузів у деяких школах і гімназіях — 100 відсотків, у сільських — 77. До того ж більш як половина бажаючих здобути вищу освіту свої шанси розцінила як значні. І лише один відсоток респондентів зізнався, що шансів майже немає. Не таємниця, що впевненості майбутнім абітурієнтам додають гроші батьків, які заробляють їх за кордоном.
Ким хочуть бути наші діти? На першому місці — професії юриста і програміста, далі йдуть економіст, учитель, лікар. Основною вимогою до майбутньої роботи є високий заробіток: понад 40 відсотків опитаних хотіли б отримувати більш як 1000 гривень. Працювати в державному секторі має бажання лише кожен п’ятий, у недержавному — ще менше. Зате кожен другий мріє започаткувати власну справу. Перша невдача не зупинить 70 відсотків випускників: вони знову вступатимуть до вузів. А ось про робітничі спеціальності думають одиниці. Значною є налаштованість молодих людей на роботу за кордоном: 15 відсотків — у міської молоді, вдвічі вища — у сільської.
Що ж, бажання вчитися похвальне. І все-таки, погодьтеся, налаштованість 90 відсотків випускників на здобуття вищої освіти — це нереально. Німці, наприклад, прагматичніше ставляться до життя: майже 70 відсотків молоді після закінчення школи йде здобувати робітничі спеціальності. А у нас невдовзі вдень із свічкою шукатимуть класних робітників. І вже нині окремі підприємства відчувають брак робітничих й інженерних кадрів.
З вузу — на біржу
Майже половина випускників вузів стають безробітними. В область потекли заробітчанські кошти, і почалося форсоване нарощування кількості нових вузів, розширення наявних. Водночас ніхто не зважає ні на потреби ринку, ні на профіль підготовки спеціалістів. Скажімо, економістів у нас навчають у десяти (!) вузах різних рівнів акредитації. Бухгалтерів — у десяти вузах та ще у вищому профтехучилищі. Хоча сама академія народного господарства здатна забезпечити кваліфікованими фахівцями усю Західну Україну.
Щороку вузи готують понад 4,5 тисячі економістів за наявності більше тисячі безробітних, 3,8 тисячі бухгалтерів (1,5 тисячі безробітних), учителів більше двох тисяч (600 безробітних), «перевиробництво» менеджерів — майже втричі, юристів — у шість разів тощо. Але всі вузи звітують про майже стовідсоткове працевлаштування випускників, щоб виправдати свою доцільність. А те, що летять на вітер державні й людські гроші, мало кого хвилює. Одні роблять вигляд, що вчать, другі — що вчаться.
Ось що розповіла мені викладачка одного з вузів:
— Діти тепер запущені зі школи. Фактично ними ніхто не цікавиться. Багато батьків на заробітках. Школярі залишені на бабусь або й на самих себе. Так звана реформа середньої освіти практично позбавила батьків контролю за навчанням. Є здібні діти, але їх дуже мало: троє-четверо на групу з 25—30 осіб. Дуже великий відрив між ними і «сірою масою». І ось ця «сіра маса» хлинула у вузи. Зауважте, шкільні відмінники не завжди стають студентами, бо все впирається у гроші. А «сіра маса» гроші має, але не має бажання вчитися. Ось тоді й з’являються в залікових книжках долари. Викладачі також стають «багатоверстатниками», читаючи лекції в кількох вузах. Про яку якість може йти мова? На мою думку, невдовзі не буде кому конструювати, навчати, лікувати... Усі матимуть дипломи, а спеціалістів не буде.
Кількість, на жаль, не завжди переходить в якість. Керівник одного з провідних підприємств області скаржився: — Потрібно було терміново заповнити вакансію. Дали оголошення. Прийшли 12 випускників вузів, але їхній фаховий рівень і близько не відповідав вимогам виробництва.
А на радіозаводі «Оріон», за словами генерального директора Ярослава Карпика, зіткнувшись з такою самою проблемою, вирішили піти іншим шляхом. Тут запрошують на стажування старшокурсників технічного університету і самі відбирають тих, хто подає надії. Головне, щоб була «іскра Божа», бо на підготовку хорошого конструктора чи технолога потрібні роки.
Служба зайнятості, добираючи кадри для себе, зустрічається з такими «перлами»... Випускниця одного з престижних вузів області, скажімо, під час тестування на загальний рівень інтелекту набрала 66 балів за стандартною шкалою, що рівнозначно розумовій відсталості, а в диктанті з рідної мови середньої складності зробила 38 помилок...
Інформація до роздумів і дій
Чи варто драматизувати ситуацію? Але ж доходить до абсурду. Аналіз показує, що серед загальної кількості студентів стаціонару — 37,5 тисячі осіб — вихідці з Тернопільщини становлять 86,2 відсотка. Ще вищий відсоток серед вечірників та заочників. Така сама ситуація в навчальних закладах, розташованих у райцентрах. Скажімо, в Гусятинському коледжі Тернопільського технічного університету 76 відсотків студентів — мешканці цього самого району, у Зборівському технікумі цього ж університету — 73,8, у Заліщицькому аграрному коледжі — 68,7, Чортківському інституті підприємництва та бізнесу — 60,6 відсотка. Винятком є Тернопільська медична академія та Кременецький лісотехнічний технікум, де відсоток студентів з інших областей відповідно 34 та 50. А в медичній академії, крім того, кожен десятий студент — іноземець. Тож і з працевлаштуванням випускників цих навчальних закладів особливих проблем не виникає.
А загалом відбуваються процеси перенасичення місцевих ринків праці вузькопрофільними фахівцями, працевлаштування яких залишається вкрай проблемним. Значна частина їх поповнює армію безробітних, яка в області одна з найвищих в Україні, або влаштовується на будь-яке місце роботи. Надмірна комерціалізація вищої освіти призводить до знецінення дипломів, зниження якості підготовки спеціалістів. Схоже, ніхто ці процеси на рівні держави не регулює. Широке запровадження платного навчання (лише кожен п’ятий студент в області навчається за держзамовленням) фактично перекрило доступ до вищої освіти здібної молоді із малозабезпечених сімей, особливо сільських. А таланти, як відомо, частіше зростають на землі, ніж на асфальті.
На думку директора Тернопільського обласного центру зайнятості Бориса Довжука, давно назріла проблема оптимізації процесів формування і використання трудового потенціалу держави. Вирішувати її слід спільними зусиллями центральних та регіональних органів державної влади, навчальних закладів вищої та професійної освіти, роботодавців.
Тернопільська область.
