Через 60 років після визволення Кривого Рогу від німецько-фашистських загарбників у селах, розташованих на північному сході міста, знову лунають постріли, знову грабують мирне населення, знову плачуть жінки і стискають у безсилій люті кулаки чоловіки.

28 березня 2004 року, дощового похмурого дня, у дачне селище, що примикає до села Зав’ялівки, в’їхали три автомобілі. Селище здавалося безлюдним. Машини зупинилися біля однієї із садиб, але щойно відчинилися дверцята передньої автомашини, збоку гримнув постріл. Стріляли з рушниці в повітря. Непрохані гості розвернулися і помчали із селища. «Відбилися», — полегшено зітхнули дачники. Однак через півгодини машини повернулися. Цього разу з «виробничою» командою прибуло шестеро спортивних хлопців — охорона. Охоронці розмістилися в посадці, звідкіля було видно всю вулицю, а «виробничники» вивантажили зварювальний апарат і взялися різати на шматки все, що становило цінність з погляду збирача металобрухту. За кілька годин вулиця була цілком готова до зйомок фільму «Після бомбування» — від залізних будок, будиночків, ємкостей для води, огорож тощо залишилися тільки недогризки, що диміли. Дачників того дня було небагато — йшов дощ. Ніхто не насмілився перешкодити прибульцям.

Пограбування дачного селища триває. З кожним днем грабіжники дедалі нахабніють. Спочатку вони з’являлися тільки вночі, згодом — уранці і ввечері, а останнім часом узагалі, як кажуть, наплювали на конспірацію. Виняток — субота й неділя. У ці дні в селищі повно дачників. Судячи з усього, нинішнього року вони не зможуть виростити врожай на своїх ділянках. Воду на дачі завозять, тому в кожного хазяїна є саморобна бочка на два-три кубометри води. Точніше, була...

Біля села Зав’ялівки — чимало садівничих товариств, що належать різним криворізьким підприємствам, їхніми членами числяться майже 10 тисяч осіб — на кілька кілометрів простягнулися дачні селища вздовж залізничної колії. Відомо, що сьогодні праця на дачі — це не хобі інтелігента-городянина, а можливість підтримати більш-менш людський рівень життя найнезахищенішим верствам населення — малозабезпеченим і пенсіонерам. Утім, грабіжників це не зупиняє.

Товариство «Надія» — край дачного комплексу, саме тут і відбуваються описувані події. Голова «Надії» Олександр Поривай після того, як почалися грабунки, зібрав три заяви від перших потерпілих і передав міліції. За словами голови, невдовзі прибув дільничний, котрий, не захотівши оглядати місце злочину, заявив: «Через три заяви ніхто цією справою займатися не буде. От якщо збереться потерпілих хоча б із вісім, тоді можна порушувати кримінальну справу».

З дачників ніхто дільничного не бачив і дивних його слів не чув. Люди вірять і не вірять голові. Та вже напевне вони не вірять у те, що влада зможе спіймати злочинців. Принаймні ніхто більше заяв до міліції не пише. Декотрі плачуть і проклинають владу, а декотрі запасаються зброєю.

Про всяк випадок — що як міліція усе-таки вирішить порушити справу — свідки пограбування записали номери автомобілів, на яких орудують злочинці. Але чи вирішить?