Чого варті залізні прогнози

У попередньому тижневому огляді результатів і тенденцій у вітчизняній економіці наша газета поставила під сумнів успіх своєрідного меморандуму, підписаного урядом та металургами країни. Про зниження цін на металопродукцію на внутрішньому ринку до рівня 30 грудня 2003 року. І як у воду дивилась.

Сама угода, нагадаємо, була підписана ще в березні на прохання українських машинобудівників. Торішнє пожвавлення цього сегмента індустрії, а отже, і зростання попиту на метал, з початку року фактично загальмувалося через стрибкоподібне — до 40 відсотків! — підвищення цін на прокат і комплектуючі буквально протягом січня—лютого. І коли в березні металурги ціни на свою продукцію не нарощували, то минулого тижня знову спостерігалося зростання.

Утім, звинувачувати в цьому сталеварів і прокатників щонайменше гріх. Та й безглуздо. Як безглуздо в умовах хай і анархічного, але все-таки ринку уповати на адміністративні заклинання у вигляді меморандумів, угод чи прямих заборон кому б то не було продавати свою продукцію якомога дорожче. Тим більше, коли її беруть. Змушені брати. Як ті ж металурги — залізорудний концентрат, феромарганці, кокс і металобрухт.

Як відомо, ці підгалузі гірничо-металургійного комплексу давно вже контролюються цілком певними доморослими олігархами й олігархічними групами. Саме вони підняли ціни на сировину відразу в півтора-два рази. На запит Кабміну обґрунтувати хоч як-небудь свої дії приватні компанії скромно промовчали. Про роль Антимонопольного комітету в державному регулюванні вітчизняного ринку промовчимо ми. Наприклад, якщо Маріупольський комбінат імені Ілліча в грудні купував залізорудний концентрат по 97,5 гривні за тонну, то у квітні змушений платити вже по 169 гривень. Тоді як ціна виробника, по суті, залишилася колишньою, не вище 70 гривень. І що ж залишається металургам? Працювати собі на збиток?

Слово честі, складається враження, що хтось згори чи з-за бугра дав команду нашим олігархам зупинити розвиток української промисловості високого, вищого за сировинний, рівня виробництва. І вони її завзято виконують. Але ж без розвитку саме високотехнологічних галузей нашому народові з безпросвітних злиднів не видряпатись.

Таку заяву зробив Голова Верховної Ради Володимир Литвин після відвідання Херсонської області. Інакше, відзначив він, усі розмови про піднесення вітчизняного сільського господарства залишаться пустопорожньою балаканиною.

Володимир Литвин цілком правий. Сільгоспвиробники південних регіонів, де весняні роботи мали б уже закінчуватись, по-справжньому так і не змогли вийти в поле через відсутність коштів на закупівлю пального, високосортного посівного матеріалу та мінеральних добрив. Через торішній неврожай більшість селян не змогли погасити в повному обсязі торішні кредити. Нових на цьому тлі комерційні банки, природно, не дають. Страхові компанії обминають селян або заламують непомірні ціни за свої послуги. Обіцяні ще в січні 700 мільйонів гривень бюджетної підтримки до безпосереднього конкретного сівача так і не дійшли. Щоб закупити десяток-другий тонн бензину, під ніж пускають худобу, навіть дійних корів. Але і цей крайній захід не рятує.

Словом, оптимістичні прогнози на врожай цього року стають дедалі сумнівнішими. Площа озимини, котра благополучно перезимувала, як відомо, через дефіцит оборотних фінансових коштів минулої осені була значно скорочена. Повновагий яровий клин, отож, теж не дуже вимальовується...

Тим часом віце-прем’єр-міністр Іван Кириленко на тому тижні з явним полегшенням відрапортував, що Україна закрила поточний маркетинговий рік із продовольчого зерна. Імпортувавши його більш ніж 3,5 мільйона тонн. І запевнив — уже вкотре! — що ціни на хліб не зростатимуть. Що ж, почекаємо до липня, до початку наступного маркетингового року. А там побачимо.

Та все-таки адмінзаклинання, про які йшлося вище, іноді спрацьовують. Щоправда, локально. І головним чином за рахунок рядових громадян.

Так, наші нафтотрейдери виконали дану урядові обіцянку і штучно стримали сезонне зростання цін на пальне для сільгоспвиробників. Зате, як і прогнозувала наша газета, роздрібні ціни на бензин до кінця першої декади квітня полетіли вгору. Підскочивши одразу на 7-8 відсотків. До того ж одночасно в усіх регіонах України.

І це, звісно, не межа. Ціни на нафту на міжнародному ринку продовжують зростати. Сподівання на їх обвал через переможну війну Буша проти Саддама Хусейна не справдилися. А в світлі подій в Іракові минулого тижня то й зовсім навпаки: змінили свій вектор на протилежний. А тут ще власні особливості внутрішнього ринку у вигляді запроваджуваних ПДВ-рахунків, які заморожують значну частину оборотних коштів не тільки торгівців, а й нафтопереробників. Щоправда, Президент їх своїм указом відмінив. Та все ж гадаю, що на кінець квітня 30-відсоткове зростання цін на пальне вроздріб неминуче.