Досьє «ГУ:
Катерина Лихута народилася 1981 року в Києві, у родині музикантів. Більшість родичів спеціалізувалися на джазі. Навчалася в музичній школі (клас фортепіано, пізніше — гітари), в училищі ім. Р. Глієра (джазовий
факультет). Викладала в Дитячій Академії мистецтв. Знялася в двох випусках телепрограми «35 хвилин джазу», один із яких складався тільки з її творів. На другому курсі Національної музичної академії ім. П.
Чайковського стала лауреатом конкурсу студентської пісні «Київський гаудеамус», написавши пісню «Україно моя» на власні вірші. Нині — студентка 4-го курсу НМАУ.
Буває, любиш композитора, котрий ще лише вчиться, його ще й немає за що любити. Але! Але саме від нього чекаєш музики, яка ще нікому невідома, вона тільки ваша, а ви — одного покоління.
Починати в музиці дуже важко, адже все вже написано до тебе! Та не тільки серед початківців нині дуже мало яскравих індивідуальностей. Можливо, соромляться усвідомлювати свою неповторність, вважаючи геніальним усе, крім свого. Дурних себелюбців, звичайно, до чорта, але йдеться не про них.
Ідеться про Катерину Лихуту.
Якось вона сказала: «Найцікавіше в музиці виражати себе, лише так композитор може створити щось неповторне». Мене змусили замислитися не так слова, як інтонація. У ній був бунт проти голого наслідування в мистецтві, але бунт якийсь спокійний і впевнений. А головне, що Катерина пише цікаву музику. Це синтез пізньоромантичної, джазової та української пісенної традицій. Джаз у цьому списку не випадковий, тому що з семи років вона навчалася гри на фортепіано в одного із провідних джазменів України — Костянтина Віленського.
Звичайно, у ранніх творах відчувалося наслідування традиції, сама Катерина не приховує цього.
Та ось я почула сонату для фортепіано і скрипки!.. Це був незвичайний стан душі, її внутрішній світ, втілений у звуки! Тоді я почала розуміти, що означає «виражати себе».
Жанр — цілком традиційний, конфлікт теж — між героєм і суспільством (знаєте, коли герой гине, а його ідеї ніби живуть). Цим нікого вже не здивуєш. Але дивує музична мова і концепція твору.
Концепція Катерини цікава тим, що людина (той самий герой) з самого початку усвідомлює свою неповторність, але дипломатично протидіє суспільній думці, не втрачаючи свого «Я». Колективна свідомість реалізується тут засобами джазу, і це показово, адже саме цей музичний стиль мав характер колективної імпровізації.
Перший розділ сонати — стихія почуттів і емоцій. Тут панує мелодія, що відображає внутрішній світ спонтанної людини, думки якої формуються в процесі викладу. Це нечасте вміння музиканта, адже легше написати необдуману банальність, ніж необдуману істину. А в чому істина? Вона — у відвертості! Цей твір дихає щирістю!
Я запитала у Катерини, як це вийшло, і здивувалася відповіді: «Я спеціально не слухала жодного подібного твору в цьому жанрі, боялася, що досвід попередніх композиторів вплине на мене...»
І ще кілька слів про «дипломатію» цієї п’єси. Уявіть, що ви опинилися в компанії, інтереси якої дратують вас. Ви або вступаєте в бурхливу дискусію за свої принципи, або, якщо ви розумніші, киваєте головою, але при цьому ні на секунду не відступаєте від своїх принципів!
Те саме і в творі К. Лихути. Особистість, яка спочатку заявляє про себе, раптом стикається з колективом, мета якого — підкорити. Джазовий початок виходить на перший план, ви вже не чуєте диспуту. Мелодія, яка є відображенням людини, наче ховається в куточку і мовчки киває головою, але зате в останньому розділі вона знову набуває свого початкового вигляду. Перемагає той, хто розумніший!
Зміст усього цього — збереження свого внутрішнього «Я», адже кожна людина — величезний непізнаний світ, його не можна підкорити безглуздим правилам...
