Малиновий дзвін.А де він?

Щороку, другого Великоднього дня, після ранкової служби Божої, лучани поспішали в старовинний замок Любарта, на свято дзвонарського мистецтва «Благовіст Волині». Найкращі майстри краю та гості демонстрували тут своє вміння гри на дзвонах. Такого свята ніде в Україні немає. Є в Росії, в Архангельську й Ростові-Великому.

На жаль, цього року «Благовіст Волині» на Великдень не відбудеться. Організатор, луцький історико-архітектурний заповідник «Старе місто», не має коштів, щоб запросити дзвонарів. Байдужою до унікального свята залишилась і обласна влада. Тож фестиваль, колись щорічний, тепер проводиться вряди-годи, через рік або й через два. Спробували якось його «прив’язати» до Дня Незалежності, та нічого не вийшло. Глядач, якого спокушали десятки інших видовищ, не пішов масово слухати дзвонарів. Все-таки це свято пасхальне.

Потерпав фестиваль і від того, що в середині 90-х років ХХ століття з унікальної колекції почали забирати дзвони для відроджених храмів. Добре, що тоді знайшлися кошти, щоб закупити нові дзвони на Нововолинському ливарному заводі й частково виміняти на них у церковних громад історичні реліквії. Але з майже ста дзвонів, які були в замку, залишилася лише половина. Поміняли й дзвіницю. Колись нею слугувала майже тридцятиметрова Владича вежа, а тепер довелося звести невисоку споруду на подвір’ї замку.

І все ж колекція дзвонів Луцького замку й нині найкраща в Україні. Окрім церковних, тут є також дзвони, які висіли колись на залізничних і поштових станціях, корабельні ринди, наддужні і нашийні (шаркуни) дзвоники кінних трійок та багато інших. Найстаріший у колекції дзвін відлито ще 1647 року. Є тут роботи відомої російської фірми Олов’янішнікових, Фільчинських з колишньої Станіславщини (Івано-Франківщини), роботи австрійських, румунських і, звісно, волинських ливарників.

Старший науковий співробітник заповідника Валентина Буднікова, яка разом зі своїми колегами збирала цю унікальну колекцію в закритих церквах, переконана, що перші дзвони на землях України відливалися саме на Волині. Про це свідчить запис в Галицько-Волинському літописі (рік 1288-й): «Князь Владимир Василькович отлил колокола дивны слышаньем, каких не бысть во всей земли». Вони були призначені для церкви волинського містечка Любомль. Зображення дзвонів знайшли і на залишках відкопаної на території замку церкви Іоана Богослова (ХІІ століття). Прикметно, що завершує експозицію дзвін з наймолодшого міста цього краю Нововолинська. Бо саме Нововолинський ливарний завод першим у наш час розпочав виробництво церковних дзвонів. Найбільший з них, восьмитонний, нині — на дзвіниці Михайлівського Золотоверхого собору в Києві.

Розповідаючи про дзвони Луцького замку, не можна не згадати тих, хто доклав чимало праці, щоб зібрати їх, щоб започаткувати фестиваль «Благовіст Волині». Це колишні працівники заповідника Віктор Іржицький, який, до речі, був першим його директором, Петро Троневич, Галина Марчук, Борис Сайчук (на жаль, уже покійний), нинішній директор «Старого міста» Тарас Рабан, а також професор зі Львова Павло Жолтовський (теж покійний).

Їм доводилося переконувати тодішнє начальство, що дзвони — не лише церковний атрибут. Мабуть, саме тому з’явилися в експозиції шкільні дзвоники, корабельні, залізничні і поштові, дзвоники-тронки. Згадали тоді й про Бухенвальдський дзвін, і про дзвони білоруської Хатині. Експозиція від цього теж виграла.

Галина Марчук (нині голова Волинської обласної організації товариства охорони пам’яток історії та культури, а тоді молодший науковий співробітник заповідника) пригадує, як 1988 року під час великоднього хресного ходу вперше задзвонили дзвони луцького Свято-Троїцького собору. Перед тим вони з настоятелем собору отцем Адамом обмотали язик дзвона рушником, провели репетицію, а вже на свято вдарили у дзвін на всю силу. За це тоді Галину Степанівну ледь з роботи не вигнали. Яких лиш дурниць не вигадували, мовляв, дзвін заважає хворим розташованої неподалік обкомівської лікарні. Хоч, як вважає пані Галина, з історії відомі випадки, коли церковні дзвони навіть відганяли різні пошесті, навіть чуму і холеру.

Луцьк, переконана Галина Марчук (а вона теж вміє грати на дзвонах), міг би стати центром підготовки дзвонарів для всієї України. Вже зараз тут навчаються цьому давньому мистецтву учні Волинської духовної семінарії Української православної церкви. Справі відродження дзвонарського мистецтва міг би допомогти і фестиваль «Благовіст Волині». Можливо, це свято треба взяти під опіку Мінкультури та церковним ієрархам. Не можна допустити, щоб «Благовіст Волині» замовк назавжди.

Луцьк.