Металургія, як ми вже зазначали у статті «Платоспроможність — до однієї десятої» (читай «Голос України» за 3 квітня ц. р.), від початку року демонструє незвично високий темп випуску продукції. Чи не найбільше в цьому, звісно, зацікавлені машинобудівна галузь, яка за цей час встигла збільшити експортні поставки приблизно на півмільярда доларів США, транспортна, енергетична, будівельна, власне, всі. Проте радіти передчасно. Машинобудування України може й завмерти в будь-який момент...
Короткі штанці на виріст
Зв’язавшись на тижні з генеральним директором холдингової компанії «АвтоКрАЗ» Сергієм Сазоновим, я довідався, що його підприємство, за прикладом багатьох інших, додало також, але нині виробництво майже завмерло через брак металу. За його словами, цю проблему не змогли розв’язати ні в цехах головного постачальника — ВАТ «Запоріжсталь», ні в кабінеті голови облдержадміністрації на Запоріжжі. Чому? Бо металурги посилаються на дефіцит залізорудної сировини. Так, запорізьким металургам не постачає залізорудні котуни Полтавський ГЗК, відповідно вони не можуть виплавити метал, який недопостачається на «АвтоКрАЗ». Усе начебто просто, але результати невтішні — ані для металургів, ані для машинобудівників.
Одразу згадалося, що березень розпочався з підписання між урядом і підприємствами гірничо-металургійного комплексу (ГМК) меморандумів про роботу на внутрішньому ринку за фіксованими (на грудень 2003 року) цінами, а закінчився фактично їх переглядом. Голова правління ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» Володимир Бойко пояснював це небажанням коксохімічних, рудодобувних, феросплавних підприємств постачати свою продукцію за зниженими цінами, окрім 18 відсотків від її загального обсягу. «Моя позиція однозначна, — казав Володимир Бойко. — Якщо зобов’язання постачальників бодай на одну соту не відповідатимуть пропозиціям металургів у меморандумі, я вважатиму його і свої зобов’язання недійсними». Усе логічно. Розумний Бойко одразу збагнув, що за перманентного подорожчання енергоносіїв, послуг залізниці, відсутності тарифних обмежень на експорт коксівного вугілля та коксу, а головне, за такого високого попиту на метал на внутрішньому і зовнішньому ринках постачальник не працюватиме собі у збиток. За розрахунками ДП «Укрпромзовнішекспертиза», до 2010 року обсяги внутрішнього споживання металопрокату сягнуть 8—10 мільйонів тонн завдяки розвитку сільськогосподарського, важкого, енергетичного машинобудування, а також значному обсягу будівельних та ремонтних робіт. Підписуючи з представниками ГМК меморандуми, уряд не побачив того, що було очевидно: внутрішній ринок уже виріс з коротких штанців у 18 відсотків. То чи варто тепер висувати претензії до Полтавського гірничо-збагачувального комбінату, який узагалі проігнорував меморандум?
Найстрашніший прем’єрів сон
Формально, справді, не варто, бо уряд зобов’язаний був зважити на ймовірне зростання обсягів споживання металопродукції, яке кілька років поспіль супроводжується піднесенням виробництва у машинобудуванні, будівництві, трубній промисловості — найбільш металомістких галузях економіки (торік обсяги споживання металопродукції зросли на 33 відсотки, приріст промислового виробництва становив 15,8 відсотка). Але лише формально. Бо розкручування оптових цін у металургії, якому неабияк посприяла кон’юнктура, формують потенціал роздрібної інфляції на друге півріччя. Це вже очевидно. (До того ж не слід забувати, що таки доведеться протистояти зростанню цін в м’ясо-молочному сегменті продовольчого ринку. — Авт.). І може статися, що монетарних заходів і потенціалу платіжного балансу країни виявиться замало, щоб ухилитися від потужного інфляційного сплеску. У рік президентських виборів це — найстрашніший сон для прем’єр-міністрів. Звідси й доручення Віктора Януковича «розібратися і вжити заходів».
Для усунення наявного дефіциту в забезпеченні меткомбінатів коксом Мінпромполітики вже запропонувало не спрямовувати коксівне вугілля на потреби енергетики, інвестувати його видобуток коштом меткомбінатів, реєструвати експортні контракти тощо. На тарифне обмеження експорту лише натякнули, що відверто здивувало багатьох металургів. На думку голови правління ММК імені Ілліча Володимира Бойка, на часі не натякати, а приймати рішення, бо мова і про завантаження потужностей коксохімів, яких вистачає, і про бюджетні дотації вугільній галузі, яких державі завжди бракує. А в результаті металурги — без котунів та коксу, машинобудівники — без металу, бюджет — без надходжень.
Сувора ява гендиректора
Тим часом нинішньому гендиректорові ХК «АвтоКрАЗ» Сергію Сазонову вже повідомили у Фонді держмайна України про намір реприватизувати 36,37 відсотка акцій через невиконання інвестиційних зобов’язань. До ресурсної проблеми, як і слід було очікувати, додалася майнова.
Не надто приязна й об’єктивна реальність для голови правління ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» Володимира Бойка. Усім відомо, що свого часу він вже пропонував те, що нині пропонує Мінпромполітики. Але взяти під свою опіку шахту «Прогрес» йому не дали. І власне коксохімічне виробництво для Маріупольського меткомбінату він так і не створив, а інвестувати коксові батареї росіян серце не лежить і законодавство не дозволяє. Не інакше як думає про те саме, що й більшість металургів: якщо ситуацію не змінити, перед країною постануть серйозні проблеми, адже збої в роботі меткомбінатів спричинять проблеми в машино-, автомобіле-, верстато-, літако-, суднобудуванні та в інших підгалузях. А це означало б: додати, щоб завмерти.
