У столичній галереї «Лавра» буйно відгуляли перші відкриті вечорниці
Вечорниці... Для більшості з нас це слово має двоїстий сенс: це щось таке давнє, що не зосталося й сліду, а коли й зостався, то лиш у вигляді банальної дискотеки.
Є структури, які проблему вечорниць у сучасній культурі вивчають всерйоз. Зокрема, це Клуб етнічної музики, фольклорний фестиваль «Країна мрій». Для них це вже сьомі вечорниці, але відкриті, не лабораторні — таки справді перші. Ініціатор акції — Олег Скрипка.
Як для першого разу, зібралося чимало людей. За вхід грошей не брали, що для столиці — рідкісна щедрість, а для студентів (їх тут була більшість) — втіха. Але була одна умова: публіку до галереї впускали лиш у народному вбранні. І кожен старався як міг: хтось дістав із бабусиної скрині повний комплект старого українського народного костюма, хтось обмежився лише вишиванкою чи хусткою. Цікаво, що у своєму народному одязі прийшло кілька німців, грузинів та індусів!
Атмосферу свята підтримував невеликий ярмарок, де у справжніх майстрів можна було навчитися малювати писанки, придбати вироби народних промислів, музичні записи фольклорних колективів, а також скуштувати гарячих вареників.
І ось Олег Скрипка відкрив вечір. Першим на естраду вийшов вокальний фольклорний колектив «Володар», співав автентичні веснянки, закликав весну, і весна таки прийшла до залу, стало тепліше. Естафету перейняв знаменитий фольклорний ансамбль «Божичі». Коли вони заспівали свою ударну «Розпустила Дуня лєнти, а за нею всі студенти!» — тут усі присутні, здається, відчули себе вдома. А вже коли гурт «Мандри» ушкварив «Ой, на горі два дубки» — навіть німець, котрий до того стояв збоку й скептично споглядав загадкову слов’янську душу, — навіть той німець не зміг утриматися від пританцьовування!
Отут варто знову повернутися до питання, поставленого на початку: що таке вечорниці для сучасної людини — музей, де нічого не можна чіпати, чи дискотека, де дозволено все?
Вечорниці в галереї «Лавра» дають на це запитання несподівану відповідь: це і жива старовина, але водночас і свобода хорошої дискотеки.
Але просвічувало у вечорницях і щось третє, зовсім дивне: часом це нагадувало колективне пісенно-танцювальне священнодійство в храмі. Храм, звісно, трохи язичницький — та все одно священний.
Уперше цю священну ноту вдалося відчути, коли гурт «Карпатіянс» заспівав коломийку в дуже незвичній інтерпретації, й виявилося, що коломийка — то не просто тинди-ринди, а звертання до Бога.
І десь зринає зовсім недискотечна думка: «Господи, а таки є у нас вічні речі!»
Про це думалося потім ще раз — коли Олег Скрипка за підтримки кількох музикантів з «Карпатіянсу» та дівчат із гурту «Божичі» співав свою знамениту «Весну», а весь зал підхопив ту пісню...
Тут слід сказати ще одне: оці вечорниці не були імпровізованою акцією для організаторів та ініціаторів, зокрема, для Олега Скрипки. Кажуть, у нього питали: навіщо це вам? Він сказав: у юності всі ми космополіти, а потім повертаємося додому. А ще перед тим Скрипка з «Божичами» був у фольклорній експедиції на Полтавщині. Кажуть, слухав пісні полтавських бабів і плакав. Ви уявляєте, щоб Скрипка перед кимось плакав? А от на вечорницях це легко можна було уявити.
...Після антракту вечорниці перетворилися на майстер-класи народного танцю: бажаючі могли навчитися танцювати коробочку, карапет, картошку (лезгинку), ойру, гречаники, падеспань. І це теж було чудово.
