Із досьє «ГУ»
ОНІЩУК Микола Васильович, народний депутат України, обраний за списком блоку «За єдину Україну!».
Народився 1957 року на Житомирщині, закінчив юридичний факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка. До обрання депутатом працював науковим співробітником Інституту держави і права НАН України ім. В. Корецького, заступником голови Спілки юристів України, президентом юридичної фірми «Юріс» (Київ). Кандидат юридичних наук, Заслужений юрист України. Заступник голови Партії промисловців і підприємців України, перший заступник голови Комітету ВР з питань правової політики, уповноважений представник депутатської фракції партій ППУ та «Трудова Україна». Одружений, має трьох доньок. Захоплення — бджільництво.
— Ви йшли до парламенту за списком блоку політичних партій «За єдину Україну!». До речі, не лякав тринадцятий номер у ньому?
— Я вже вдруге брав участь у виборчих перегонах —1998 року балотувався в мажоритарному виборчому окрузі на Житомирщині й посів друге місце після Віталія Журавського із зовсім незначним відривом. Це було перше дуже важливе знайомство з політикою, з виборцями, їхніми потребами і проблемами. У 2000 році став одним із засновників Партії промисловців і підприємців України. Коли лідер ППУ Анатолій Кінах став Прем’єр-міністром, багато колег пішли працювати з ним до Кабміну. Я ж залишився на партійній роботі, а 2002 року отримав третє місце у виборчому списку ППУ і тринадцяте — у списку блоку «За єдину Україну!». До речі, я був одним із авторів проекту угоди про створення цього блоку. А щодо цифри «13» — у забобони не вірю.
— Але блок «ЗаЄдУ!» в парламенті одразу розколовся на багато фракцій. Чи виправдав себе цей крок?
— Це було правильне рішення, особливо з огляду на нинішні політичні реалії, зокрема, проведення політичної реформи. Необхідно було або створювати одну мега-партію, або ж кілька фракцій на базі партій блоку. Адже нині саме політичні партії стають основними суб’єктами виборчого процесу, формування парламенту, парламентської коаліції, уряду та загалом державної влади в Україні.
— Однак парламент — це не лише законотворення, а й центр політичної боротьби. Наскільки ви нині заангажовані у цю боротьбу?
— Сам законодавчий процес є по суті політичним, бо ухвалення будь-якого закону завжди віддзеркалює позиції певних політичних сил.
— Утім деякі депутати кажуть, що політична боротьба заважає їм працювати. А дехто з «більшовиків» скаржиться, що на них тиснуть...
— Очевидно, скаржаться ті, хто прийшов до парламенту лише заради захисту свого бізнесу. За нормальних обставин членами парламенту мають бути не бізнесмени, а професійні політики. Те, що нині у Верховній Раді багато підприємців, свідчить, що чинна система організації влади та законодавче врегулювання підприємницької діяльності ще не ефективні. Тому одним із своїх основних завдань у парламенті вважаю вдосконалення законів щодо відносин суб’єктів підприємницької діяльності з органами влади — податковими адміністраціями, Антимонопольним комітетом тощо. Загалом для мене у депутатській діяльності є визначальними дві речі: фаховість у питаннях, які відстоюєш, і порядність. Я маю власну позицію щодо багатьох питань, не обтяжений власною підприємницькою діяльністю, бізнесом. Вплив на таких депутатів з боку влади мінімальний. Я нічого не прошу — ні заводів, ні податкових пільг, а відтак — невразливий. Важлива інша залежність — від тих політичних принципів, які несе на своїх знаменах партія. І тому ніколи не проголосую за, скажімо, посилення податкового тиску, навіть якщо на цьому наполягатиме уряд. Ми вже не раз це демонстрували.
— Ви брали активну участь у підготовці проекту змін до Конституції України під час роботи конституційної комісії. А нині вірите, що політична реформа відбудеться?
— Я переконаний, що конституційна реформа відбудеться і Україна перейде до нової форми правління — парламентсько-президентської. І це історично виправдано. Україна демонструє своє прагнення до Європи і в державному будівництві застосовує європейські традиції, де роль парламенту визначальна при формуванні органів державної влади. Сьогодні основна дискусія зводиться тільки до персон, з якими пов’язують президентські вибори. А далекоглядне значення політичної реформи суспільство, вочевидь, оцінить дещо пізніше, коли в державі запрацює нова система влади.
— Яке ваше життя поза стінами парламенту? Відчуваєте себе реалізованим?
— Будучи народним депутатом, продовжую працювати заступником голови Партії промисловців та підприємців, у Спілці юристів, інших громадських організаціях. Маю чудову родину, нещодавно в нас народилася третя донька. Завжди з великою радістю приїжджаю на батьківщину — батьків уже, на жаль, немає, але збереглася їхня нині мною оновлена оселя. Мені приносить задоволення те, що вдалося зробити і над чим працюю тепер. Хоча, сподіваюся, буду ще більше затребуваний суспільством.