У провінційній лікарні нейрохірурги врятували життя чоловіку, вийнявши з його голови... ніж
Шанси вижити у тридцятитрирічного чоловіка, доставленого пізно ввечері до медпункту містечка під Дрогобичем, практично дорівнювали нулю. Кухонний ніж увійшов у голову з такою силою, що видно було лише його рукоятку. Стало зрозуміло, що ніж не міг не зачепити життєво важливі центри, не дістатися до мозку. Фахівців, здатних провести операцію, зрозуміло, в медпункті не було. Дзвінок пролунав у Дрогобицькій центральній міській лікарні. На виклик виїхали лікарі нейрохірургічного відділення.
«Навіть якщо надії немає, — каже завідувач відділення Василь Батюк, — хірург входить до операційної з вірою в те, що життя не обірветься. У цьому випадку, по суті, не було навіть повноцінної операційної. Але було зрозуміло одне: треба оперувати, інакше людину не врятувати».
Отже, операція, додає Василь Миколайович, проходила майже як у польових умовах. Тривала вона понад дві години. «Було зрозуміло, — каже нейрохірург, — що лезо ножа пробило черепну кістку і досягло мозку. Вже потім ми заміряли: ніж увійшов на 12,5 сантиметра, пошкодивши артерію і зачепивши життєво важливі центри. Не одразу, але вдалося зупинити кровотечу, а вже потім методом резекції, тобто розкушування кістки, видалити ніж. Хворий був живий».
Використовуючи комп’ютерний томограф, потерпілого перевезли до Дрогобича. Але навіть після цього надія на те, що він залишиться жити, не була надто великою: мозок не може не відреагувати на такі ушкодження. «Тому, — каже Василь Миколайович, — ми розцінили як диво те, що вже третього дня до хворого почала повертатися свідомість. Наступного дня він зміг пити і їсти. Не міг говорити, але сьогодні мова потроху повертається. До речі, — посміхається хірург, — знаєте, якими були перші слова, вимовлені хворим? Спочатку — «мама», а потім — «дякую».
Цілком можна припустити, що друге слово стосується і жінки, яка дала життя сину, і лікарів, котрі зберегли його, коли надії, здавалося, не залишалося. До речі, автору цих рядків довелося розмовляти з завідувачем відділення про цей випадок саме того дня, коли Василю Миколайовичу виповнилося п’ятдесят. Двадцять з них він працює нейрохірургом, оперує.
До зазвичай суворого режиму, що діє у нейрохірургії, цього дня було внесено деякі демократичні послаблення, завдяки чому до відділення раз у раз заходили люди з букетами квітів. Із вдячних посмішок і щирих слів було помітно, що багато хто вважає себе зобов’язаним цій людині не тільки здоров’ям. Здалося навіть, що в людей, котрі народилися двічі, якийсь особливий погляд.
Дрогобич.
