Під покривом переможних реляцій

Вухо невибагливого обивателя ось уже третій рік поспіль тішать переможні реляції розвитку вітчизняної економіки. З місяця на місяць ми чуємо про стабільне зростання ВВП (валового внутрішнього продукту), про зростання, що зашкалює всі можливі й неможливі параметри (до 18 відсотків на місяць!), товарного виробництва. І мало хто звертає увагу на ту обставину, що реальний ВВП у нас ледь-ледь вищий за 50 відсотків від 1990 року, а разом з виробничим зростанням, як і раніше, як і п’ять, і вісім років тому, зростає взаємна кредиторська заборгованість промислових підприємств та інших суб’єктів господарювання. Але не тільки цифри свідчать, м’яко кажучи, про непорядки в Датському королівстві.

Минулого тижня президент нацкомпанії «Енергоатом» Сергій Тулуб відрапортував у звичному переможному стилі про те, що питання фінансування добудови другого на Хмельницькій і четвертого на Рівненській АЕС енергоблоків нарешті вирішено остаточно і безповоротно. Названо навіть точні дати (серпень і вересень відповідно) їх під’єднання до єдиної енергосистеми країни. Радіти б організаційній і трудовій перемозі наших енергобудівників, які мусолили добудову майже дванадцять років. Але щось не хочеться. А навпаки, тоскно на душі. І ось чому.

На тлі переможних реляцій інформація про те, що ось уже півмісяця національна енергетична компанія «Укренерго» практикує так звані диспетчерські обмеження на виробництво електрики атомними станціями пройшла якось непомітно для всіх нас. Можливо, тому, що громадськість сприйняла її як суто інженерну проблему. А даремно.

Диспетчерські обмеження, — тобто кількаразове, часто повторюване, несподіване, насильницьке, нерегламентне зниження потужності діючих атомних реакторів, аж до повної, практично аварійної їх зупинки, — знижує рівень безпеки працюючих АЕС щонайменше на 50, коли не на всі 70 відсотків.

Річ у тім, що атомні енергоблоки-мільйонники (а саме такі встановлено на українських електростанціях) проектуються як базові, тобто такі, що безупинно працюють у єдиній енергосистемі. І це не примха інженерів, а фізична природа атомної енергетики. Це тобі не двигун внутрішнього згоряння, який можна запустити або зупинити за власним бажанням без особливих для нього, двигуна, втрат. Якщо відкинути деталі, то саме нерегламентне втручання в роботу реактора призвело до чорнобильської трагедії.

Нерозумно було б думати, що наші енергодиспетчери не розуміють усіх ризиків, пов’язаних з обмеженнями для працюючих АЕС. Але вони змушені так робити. Бо маневрені блоки теплових електростанцій (розраховані і запроектовані саме для оперативного регулювання виробництва обсягів електроенергії в єдиній енергосистемі, що за визначенням має дорівнювати споживанню) давним-давно відпрацювали свій ресурс і практично вийшли з ладу. З пуском двох атомних мільйонників дефіцит маневрених енергоблоків стане ще гострішим. І диспетчерські обмеження для АЕС можуть перетворитися на повсякденну практику управління єдиною енергосистемою країни. А сама країна — на порохову бочку з тліючим ґнотом. Ядерним...

Удар відстрочили на місяць

Удар по, як тепер заведено казати, реальному сектору вітчизняної економіки. Я маю на увазі введення так званих спецрахунків для розрахунків по ПДВ. Буквально за два дні до наміченої дати, 30 березня, ДПАУ підтвердила, що відкриття ПДВ-рахунків переноситься на перше травня.

Щоправда, відразу порекомендувала товаровиробникам і банкам відкрити їх до 20 квітня, а останню декаду місяця присвятити наповненню спецрахунків реальними грошима. Що, як визнають самі ідеологи нововведення, надалі мінімум на 20 відсотків скоротить і без того мізерні оборотні кошти наших підприємств.

Їх нестачу товаровиробники, та й торгівля також, покриють за рахунок банківських кредитів. Ціна яких через підвищений попит, звичайно, стрибне вгору. Ну, а все це вдарить по нашому, пересічних громадян, гаманцю. Бо зростання витрат виробників на обслуговування банківських кредитів незмінно перекладається на плечі споживачів. У цілковитій відповідності до законів ринкової економіки.

За минулі три місяці нинішнього року ціни на окремі види сировини (насамперед металопрокат) і комплектувальні для машинобудівних підприємств зросли на 45 відсотків. Так відреагував український ринок на торішнє пожвавлення в цьому секторі вітчизняної економіки.

Як результат — зросли ціни на сільгосптехніку, автомобілі, гірничошахтне устаткування, продукцію важкого машинобудування. Через що, наприклад, Ясиноватський машзавод — єдине спеціалізоване підприємство в Україні з виробництва прохідницьких комбайнів — на сьогодні не має жодної заявки від наших же вуглярів.

Як завжди, на гримаси ринку наші керманичі від економіки реагують традиційно адміністративно. Підписано меморандум між металургами та урядом про зниження внутрішніх цін на металопрокат до рівня 30 грудня 2003 року. Пригадується, торік з такого кроку розпочинали боротьбу за збереження цін на хліб. Чим уся епопея закінчилася — нагадувати, думаю, не треба.