Нарешті у владних коридорах Миколаївщини я знайшов чинушу, який поширює чутки про те, що київські писаки про нього і його братів по кориту печуть винятково замовні млинці. І всі, мовляв, глевкі. А от місцеві журналісти, які пишуть історію сучасності, — патріоти краю.
Потрапити до анналів історії цього регіону не мрію, тому зізнаюся: якщо писати матеріали на захист тих, хто звернувся по допомогу до парламентської газети — значить виконувати замовлення, тоді я — інформаційний кілер.
Так сталося, що недавно на Миколаївщині я побував у зв’язку з трьома «замовленнями» відразу.
Сьогодні — про одне із них. Обмовлюся: торік (6 червня) я відпрацював його статтею «Про владу або добре, або правду». Але надійшло чергове прохання про допомогу — як тут відмовити «замовникові»?!
Регіональні «ноу-хау»
«Тетяна Фабрикова, побажаємо їй цього, повернеться до редакторського кабінету».
Так закінчувався згаданий газетний матеріал. На жаль, героїня публікації не повернулася на свою керівну роботу. Всупереч здоровому глузду.
Конфлікт між редактором районної газети «Вісник Жовтневщини» і головою райдержадміністрації Олександром Стахорським тривав близько двох років. Народний депутат України Олександр Кузьмук свого часу в листі до читачів зазначав, що керівники району створювали несприятливі умови для роботи журналістів. Примусове переселення редакції до непристосованого приміщення, цензура на окремі публікації, безпідставні перевірки і намір районної влади вийти із співзасновників і створити іншу «районку» призводили до напруженості, зриву випуску видання.
Про керівника писав Президенту України голова Національної спілки журналістів України Ігор Лубченко.
— Стахорський на кожнім кроці демонстрував: я, мовляв, у районі і Конституція, і закон, — зазначає Ігор Федорович.
— Я попрохав главу держави звільнити Стахорського. На жаль, мене не почули.
Того листа, гадаю, переадресували до облдержадміністрації, вона «втрутилася» в ситуацію (і це після дворічного мовчазного споглядання), зажадавши створення нормальних умов діяльності газети. В результаті її перереєстрували, а редактора звільнили. Під слушним приводом «реорганізації» видання.
Залапковано слово не випадково. Ще торік у бесіді з керівником області Олексієм Гаркушею я зазначав: реорганізації як такої не було. Ну, хіба можна вважати корінним перетворенням газети виведення колективу із засновників(!) і введення посади головного редактора (і це в газеті з накладом 2,3 тисячі примірників і трьома творчими працівниками)? І ще один «дріб’язок»: редактора після «реорганізації» відповідно до статуту а-ля новоспечених керівників призначав сам Стахорський(???) за узгодженням з головою райради...
Голова облдержадміністрації тоді визнав: форми і методи роботи голови РДА бажають бути кращими; конфлікт між ним і редактором, мовляв, більше особистісний; відповідні документи пішли Президентові...
А тим часом Корабельний суд Миколаєва (суддя Т. Покровська) не побачив порушень трудового законодавства під час звільнення Тетяни Фабрикової. Сім(!) місяців суд вирішував, як вийти з архіскладної ситуації, і в підсумку відмовив Тетяні Миколаївні в задоволенні її вимог.
Голова ОДА в розмові зі мною, насмілююся гадати, щиро казав, що вірить у справедливий суд. Йому вторив голова Жовтневої райради Василь Ганжела: «Поновимо Фабрикову, щойно буде судове рішення».
Уже тоді в мене постало запитання: куди дінеться нинішній головний редактор, коли повернеться просто редактор? Питання зависло в повітрі. А сьогодні воно стало руба.
Апеляційний суд Миколаївської області (головуючий Г. Вовненко) виправив помилку Корабельного районного. Його рішення скасовано, Т. Фабрикову поновлено на роботі на посаді... редактора.
Судді обох судів, вважаю, себе перехитрили. У Корабельному районному суді чомусь не «побачили» документів позивачки, не «почули» її і адвокатових доказів. На щастя, в апеляційному обласному суді не сліпі і не глухі. Він, зокрема, зазначив, що Фабрикову було звільнено «у період тимчасової непрацездатності». Лише цього «проколу» досить для того, щоб повернути редактора у його крісло.
Суд і повернув, знаючи про те, що такої посади в газеті «Вісник Жовтневщини»... немає.
Двоє в одному кріслі
Миколаївці, знаючи цю ситуацію, не без єхидства казали: «Не йому тепер розсьорбувати заварену кашу».
Що ж, виправляти помилки попередників довелося Миколі Семикіну, новому главі РДА. І тому самому Василеві Ганжелі. Уже за три дні після прийнятого половинчастого судового рішення вони підписали розпорядження про поновлення на роботі на посаді редактора райгазети Фабрикової. І відразу створили прецедент, зобов’язавши головного редактора ввести таку посаду. Але тільки... на два місяці. Чи не для того, щоб скоротити її?..
Фабрикова, проте, повернулася в газету. І відразу одержала наказ головного редактора. Видавай, мовляв, «на-гора» статті-кореспонденції і будь дівчинкою на побігеньках. Фактично вийшла кур’єром. Але, пишайся, творчим кур’єром.
Редактор Фабрикова тепер підлегла головного редактора; керує роботою колективу, але тільки з випуску газети; макетує сторінки; вимагає... контролює доставку плівок... роботу заввідділів. А ще пише в кожен номер 250 рядків. А ще «виконує доручення і завдання головного редактора».
На моє здивоване запитання, як таке може бути, заступник голови облдержадміністрації Юрій Шклярський, не мудруючи лукаво, відповів: «Адже в інших газетах є головний і просто редактори». Дивна поінформованість.
Запрошуємо в гості, панове куратори. Тільки, попереджаємо, в нас немає редактора з функціями творчого кур’єра...
Як сидиться милим жінкам-керівникам в одному, по суті, кріслі, запитуєте?
— Ми одна одній не заважаємо, — посміхається Тетяна Фабрикова. —Кожна робить свою справу. Та я, чесно кажучи, стомилася. Йду у відпустку. Але половинчасте рішення апеляційного суду все-таки оскаржу...
Тетяна Миколаївна за півтора року боротьби втратила багато сил і енергії. Їх у творчості використати б, а то газета в накладі додала (не обійшлося без впливу адмінресурсу?), а читати в ній, як на мене, нема про що.
Так хто виграв у кінцевому результаті? Колектив редакції, читачі, район і область? Може, імідж обладміністрації на чолі з Гаркушею зріс? А хто у виграші від чергового газетного скандалу на Миколаївщині? З листопада 2003-го тамтешня газета «Український південь» друкується в... Херсоні. Такий подарунок обласна друкарня зробила виданню саме на його 10-ліття.
Розповідає головний редактор газети «Український південь» Юрій Діденко:
— Відмовляючи в друкуванні нашої газети, дирекція друкарні послалася на малий наклад «УП». Невигідно, мовляв, з нами справу мати, нерентабельно. Однак і тоді, і нині у друкарні друкують дюжину газет з такими самими, а то й меншими накладами. Причина такої неприкритої неповаги до нас, упевнений, у тім, що «УП» — єдина опозиційна газета в області.
У держадміністрації «оригінально», вважаю, пояснили мені суть протистояння. Друкарня, мовляв, госпрозрахункове підприємство, що хоче, те й друкує. «Ми в її діяльність не втручаємося».
Згадую, чинуші Миколаївської ОДА не втручалися й у конфлікт у Жовтневому районі, вважаючи його особистісним. Тоді регіон прославився на всю Україну.
Схоже, горе-начальники сплять і бачать себе тепер уже на вершині світової слави. Але з неї так боляче падати...
Київ—Миколаїв—Київ.
