На запитання про фах Володимир ЙОСИПОК відповідає: землевпорядник. Після закінчення Харківського сільськогосподарського інституту та служби в армії більш як 17 років працював у Київському відділені Інституту землеробства УААН, де й набирався землеробської мудрості. Три останні інститутські роки був закріплений за Бориспільським районом. Тож коли прийшов працювати начальником тутешнього відділу земельних ресурсів, йому не довелося починати з нуля.
— Рекомендували, як завше, спочатку об’їхати всі господарства, але в кожному я бував уже по кілька разів, — усміхається Володимир Йосипок.
— Однак Бориспільській район мав свій, особливий статус.
— Тут не було колгоспів. Район забезпечував столицю молоком, овочами, продуктами птахівництва. Радгоспи міцно стояли на ногах, земля давала високі врожаї.
— Земельна реформа також мала свої особливості?
— Навіть істотні. У колгоспах землю передали у колективну власність, потім розпаювали. А в нашому районі землю необхідно було спочатку роздержавити. У Фонді державного майна це питання довго вирішували. Район помітно відставав. Тим часом у сусідів уже виникали фермерські господарства, селяни одержували земельні сертифікати, на засадах земельної оренди діяли господарства нових зразків. Краще чи гірше стало, але люди почали ремствувати: діліть землю...
— Поділили?
— Так, у районі 88 тисяч гектарів землі. Розпайовано майже 75 відсотків. Залишився неохоплений один радгосп — «Вишеньківський». Сертифікати на пай одержали понад 18 тисяч селян.
— І по скільки гектарів землі припало на пай?
— У кожному господарстві по-різному. По району в середньому розмір паю становить 3,5 гектара...
— Родючого бориспільського чорнозему...
— Так. Свої наділи майже стовідсотково селяни віддають в оренду. А такі сільськогосподарські виробники, як «Регіон», «Люборецьке», Іванівська птахофабрика, демонструють можливості, закладені у реформованій системі.
— Отже, половину дороги земельна реформа, можна сказати, пройшла?
— Не без помилок, зі скрипом, але пройшла. Однак, одержавши свій пай, селянин хоче реалізувати права власника у повному обсязі. Нині державні акти на землю в районі одержали 51 відсоток із тих селян, які мають сертифікати. Тільки торік ми задовольнили 7 тисяч заяв. А це не папірець заповнити. Це — цілий технологічний процес, коли землевпорядник із виїздом на місце міряє, розмежовує, заносить дані до комп’ютера, складає схеми наділу паїв, кадастрові плани.
— Ви працюєте у страшенній тісноті. Коли вже змушені терпіти самі, то проти цього протестують ваші відвідувачі. У двох кімнатах буквально не продихнути.
— Таки правда. Справляємося лише завдяки самовідданості фахівців. Зі мною їх — вісім, а за штатним розписом передбачено більше двадцяти. Нема де людей посадити. Щоправда, найближчим часом райдержадміністрація обіцяє нам місце на першому поверсі адмінбудинку, звідки вибирається районне управління юстиції...
— Кажуть, не всі селяни можуть викупити держакти, і це уповільнює реформу?
— Для нас це нехарактерно. Головне — за такий термін фізично впоратися неможливо. Адже це не довідку написати. Ми, наприклад, від держави на земельну реформу не одержали ні копійки. Все робили власними силами, за рахунок громадян. А над строками, які поставлені, реформатори, мабуть, добре не подумали...
— Ви торкнулися питання, яке нині гаряче дебатується: впроваджувати з 1 січня 2005 року ринок земель сільгосппризначення чи накласти на це мораторій?
— Не тільки дебатується, а й тривожить. Ми землю вже продаємо. Найперше, це ділянки, де збудовані об’єкти, у яких є власники. Продано майже 300 га фермерським господарствам і 60 гектарів землі несільськогосподарського призначення, наприклад, під бази відпочинку. Адже якщо дозволяється приватизація якогось об’єкта, то дозволяється і викуп землі.
— А земля, яку орють, на якій сіють і жнуть?..
— Сільськогосподарська земля не продавалася, не продається і поки що продаватися не буде. Такі випадки — офіційні чи неофіційні — не траплялися.
— Але який же я власник, якщо зі своєю власністю не можу зробити те, що хочу: продати, подарувати, обміняти?
— На цю проблему я дивлюся так: скрізь земля є товаром. Не станемо й ми винятком — рано чи пізно. Але треба до цього підготуватися. Найперше —законодавчо. Якщо людина купила землю сільськогосподарського призначення, вона повинна саме так її використовувати.
— А коли господар придбав 1000 гектарів? Адже може таке бути?
— Може. Так воно й станеться. Тоді має діяти закон, який зобов’язуватиме такого власника протягом короткого терміну розробити і затвердити проект землекористування придбаної землі. Обов’язково. Це —догляд, обробіток, запобігання ерозії й виснаженню, чергування сівозмін, забезпечення багатьох інших технологічних умов, що оберігають землю. Наша наука в цьому плані сильна. Тоді бізнесмени перш ніж купувати землю, замисляться. Тоді у багатьох і охота відпаде.
І ще один дуже важливий аспект цієї проблеми. Не використовувати всю землю для обробітку. Не розорювати її до останнього клаптя. Тримати резерв. Засівати його травами. Тоді господарюватимемо на землях щедрих. І врожаї не забаряться. Адже головне завдання землевпорядника — дбати про родючість землі.
Нині землевпорядна служба виведена з-під місцевого підпорядкування. У Держкомземі створено енергійну команду фахівців, якій під силу довершити земельну реформу в інтересах держави.
Бесіду вів Андрій АНАТОЛЕНКО.
